Завантажити

***
сядь
посидь
коло мене
і просто помовч
що може бути ліпше за мовчанку
за мовчанку з тобою
дівчинко з ясними очима
віриш
з тобою можна мовчати про все на світі
зрештою з тобою можна класно мовчати про все на світі
так чомусь саме з тобою
особливо
такого вечора
такого тихого вечора
такого тихого теплого вечора
такого тихого плинного теплого вечора
сонце
цей старий кент
напрочуд ніжно мережить промінням
спальні райони нашого міста
нашого на двох міста
знаєш
я давно маю сумніви стосовно його орієнтації
але поза тим
саме такого вечора
такого тихого вечора
такого тихого теплого вечора
такого тихого плинного теплого вечора
на цьому осонні
коли густа патока тиші
залипає на вустах
і я не знаю
я таки чомусь не знаю
чи стане
у нас снаги
щось чинити
окрім цієї чудової мовчанки
на двох


***
як мало треба для щастя
як мало треба для цього
трохи світла
трохи музики
сидіти звісивши ноги
весело ними гойдати
щось наспівувати під носа
і нікому не говорити
що знаходишся по той бік місяця


***
а там за обрієм
народиться дівча
зійдуть вітри
і
стиха змовкне мрія
а там за обрієм
провидниться
земля
і
вже по тому
проростеш
мов
зілля
маленька
ти
у кого
певно
ще
нема
ім’я
а там за обрієм
якого
вже
нема
або ж то просто
вже
дійти
н е с и л а


***
пісня смутку ж бо щира ще відпочатку
ледь наспінуть у хвилях примружені леви
пощо човнику плинеш
і пощо зорю за зорею стрічаєш
на цім витканім кимось
старім гобелені
пісня смутку
жевріє ранок
сходять води
никне
мотив
і
збіга нитка вовни до краю
пісні смутку
співати яку та й ніхто не просив


***
happy birthday
усе гаразд
їй-богу — все гаразд
ще трохи — розуму
ще крапля — потягу
ще світло — сонячне
ще нічка — місячна
і хто його в біса зна’
де та межа
коли стаєш
занудним
старим
пердуном


***
коли ти посміхаєшся
так бува саме коли ти посміхаєшся
знаю
одного гожого
напрочуд гожого дня
коли наші маршрути вже ніколи
і за жодних обставин не перетнуться
я впізнаю
на далекій перехресній станції
помах твоєї руки
і саме цю посмішку
у третім вікні вагону напроти


***
день почнеться навспак
як дощі
і
перетяту Індом
півкулю
розіллє на
жовток
ворожіння
спокуслива
панна
ота
котра ронить
так мідно
свій голос
і
тишить
усе навкруги
птахом часу

розлущене вдрузки
не зліпиш
уже
спинить спалах
грози
за першим
почином

певно
панна ота
тайну віда
й
гойда
ніччю човен
а
ти
вирушаєш
у
мандри


***

Це Час Споглядання Гір і Ріки
ледь маліє Осінь
ледь терпнуть Уста
І Край
що Ти мусиш
Сам наректи
Сьогодні лиш ПТАХ
сьогодні лиш птах


***
Так о-ЗЕРО В-ІДІЙ-де НА-че СОН
І про-минання ранку вже не спинить птиця
Так о-zero, Овідію Назон,
і проминання ранку
і спокуса
спину
плину
ВОД
Так
СОН
О Публію Овідію Назон
то не вигнання – а лиш спроба втечі
і озеро відійде наче сон



***
час рибалити — ледьсвіт обійма тихі плини небес
і Господь встає закинути вудку найпершим
зрештою це його святий обов’язок
принаймні він не має сумнівів щодо цього
як до речі й будь-хто інший

час рибалити — нічна риба відбиває блюзові ритми вод
і перше проміння зорі гусне на Господнім поплавку
він смачно сякається сипле макуху закурює цигарку
на цьому плесі свої прикмети
Господь певно знає рано чи пізно почне клювати

шелестом очеретів надходить ранок
ось уже чути птахів
ось виганяють худобу
ось уже лунає ранковий перемат
і гуркотить перша електричка на Харків

Господь поправляє засмальцьованого картуза
і посміхається у жовті вуса:
усе як завжди

але він ніколи до пуття й не знає
чому випадає комусь прокинутись рибою


***
так сквола стигне час бо глибшають сади
дедалі глибшають і ради тут немає
що зеленцем узяти
що піти
чи
загубити
нишком
бо
дедалі …
дедалі
глибшають
і
глибшають
сади


***
Птах Самотнього Каміння
ранок розбудить
і
хтось
так само
награватиме Веделя,
мружачись першому промінню,
аж поки
очеретяна вістка
не подасть
знак,
обірвавши мандрівку
з пів-
ноти


***
я
напишу
поему про Степ…
ні,
не сьогодні…
якось
колись
я
напишу
поему про Степ
про
наш степ,
про
тихий дум,
вечірній пруг
і густий пах нашого степу…
мені здається, що ти мусиш цим перейнятись
і сповнитись поваги до мого мужнього,
повір, таки мужнього
й надхненного задуму
поеми про Степ,
адже
…
саме так:
адже
його ти вже ніколи не віднайдеш
і в

читати