Завантажити

найдокладнішому атласі авто-
й просто шляхів…
жоден розклад залізничного руху,
а тим паче табла авіаліній
не містять у своєму реєстрі навіть натяку
на ці буквосполучення…
та, зрештою,
у жодному маршруті
геть усіх туристичних бюр світу
ти не добачиш
про нього
ані
найменшої
згадки…
про наш степ…
інколи здається,
що він існує лишень у моїй,
а чи твоїй
уяві,
оцей наш степ…
і, певне,
цим можна й пояснити мій намір…
отже
я напишу
поему про Степ
…
щоправда, іншим разом…
за певних обставин…
якось…
і коли
одного вечорового настрою
твоє втомлене око вичепить
у строкатому павутинні
монітора
знайомі обриси літер,
сповнені тихим думом,
густим пахом
і щемкою
піснею
серпневих
цвіркунів…
то буде моя,
так і ненаписана
Поема Про Наш Степ



***
як ландшафт за вікном
все мина
і
початку не видно
і
не видко кінця
лиш ландшафт за вікном
...
і
так
само
мина
той ландшафт за вікном
і
більш прикро
гіркнуть вуста
як ландшафт за вікном



***
можеш мені нічого не говорити,
я знаю:
війна — це суцільний і повний пиздець…
голений череп,
холод у яйцях…
десь за тиждень
перестане боліти плече…
кажуть,
пройдуть і приступи нудоти,
проте, можливо, й по тому
не раз зблюєш…
але
романтики
тут
точно таки
нема —
ілюзії гарматного м’яса,
множені на прагматичні лекції з геополітики,
а ще святе переконання:
прапор твоєї вітчизни,
так само,
як і її честь —
гівна
не варті…
хоча поза тим вибирати ні з чого…
і ти,
раз у раз,
після
кожної
безглуздої
стрілянини,
зосереджено допасовуєш
один акеемівський ріжок до іншого
зі сліпою вірою
у
свій
порятунок
на
зекономлені секунди…


***
дзвони
напевне також спокуса
як не втікай
а луна поверта понад степ



***
цвіркунами вечір розпочати ...
і поволі —
травами —
ледь-ледь —
туманом —
тут зійти —
ген за обрій…
тихий
полустанок …
і так густо пахнуть
доокола
шпали


made in Ukraine

наші жінки — найкрасивіші
і це прибутковий експорт
наші чоловіки — хоробрі солдати
вони беруть участь у геть усіх війнах
(і по обидві сторони фронту)
люди в моїй країні — розумні й працьовиті
що забезпечує прибуток
провідним компаніям світу
зрештою
наша земля обдарувала талантом
найвизначніших митців планети

та можна тільки уявити
світле майбутнє
моїх співвітчизників
у власній державі

адже сьогодні
на жаль
моя країна
Велика Фабрика Емігрантів


***
поїзди моєї республіки
не завжди приходять вчасно
поїзди моєї республіки
не завжди знають своєї наступної станції
інколи вони їдуть безвісти і не повертаються взагалі
тоді розпачливий крик проймає залізницю
подейкують
то голосить привид першого паровоза
рейки для котрого пропалили цей жилавий степ
поїзди моєї республіки
ніколи не зважають на подібні дрібниці
їхні колеса щоразу вибивають нові ритми старих легенд
і це дає підстави не зважати на подібні дрібниці
навіть коли рейки вкриваються іржею і трухнуть шпали
навіть коли вимкнені усі семафори й сигнальні вогні
навіть коли пожовклі від часу мапи сполучень
не передбачають жодного руху
і всі колії ведуть в тупик
поїзди моєї республіки
розрізають тишу
вони їдуть
адже
у них
як і у моєї республіки
немає вибору

читати