***
Мій
Боже
Подорож
Почнімо
Рівноденням
Так щоб Опівдні Хтось зі Шпиля Півня Вкрав
І з Мінарету щоби Хтось читав Коран
Коли Рушатимем на Захід не для гендлю

А для Війни — хай буде так: Аллах Великий
Шаблі нагострено Гінці у Сурми дмуть
Мій Боже то на Славу а чи Смерть ця Путь
Завдовжки діб у Сорок і Завширшки в Лікоть

Але Рушати Час
— Годинник Б’є на Вежі
— У Бранок і Дружин вже Плакальниці Є
і Дощ
у Промовлянні весь:
Г Е Л Ь В Е Ц І Є
і День
як Спис
що
Боже
У Руках Ти Держиш

***
Змовч Містерію,
Ірлице:
Степи розгублено …
Десь
на мапі Євразії
Серпень згасає
Сунуть дивнії Скити
на Захід
возами
І небесні шляхи засихають в огудину …

Все минається …
лицарство наше спечалене
Снять Дракони
півкулями Мозку на Осінь
І Сторожа Богів,
наче Колесо
з Осі
Обриває Галактики Розклад Відчалення

То відспівано Сурмами, скінчено Ловами
Покоління, Епоху, чи як це зоветься
І на
вістрі
зіниць
пада
обертом
В С Е С В І Т
О
Богине
остання,
Кобиляча
го-
ло
во 1
***
Нас
тільки жменя
крізь
пальці
сочиться
тиша
час
перемелено
час
перемолено
нам
не вертати
додому донами
русла
змінились:
шляхи на долоні

***
На роздоріжжі діжі — котиполе неба
Ти, Йоно, в череві кита добу вже третю
Складаєш при свічах молитву амфор смерті
У плин словес мисливця Ягве гобеленний

Мов Біг, втім — тінь гойдає ранок воскресіння
Але то завтра — з амфор білий день проллється
Й тебе вполює островом зими і текстів
Велика риба мозку поміж стиглість сім’я

Словес твоїх: кита і котиполя діжі
На жереб смерку молитов свічей і тіней
Ти плачеш, Йоно? — крапку став і небо спинить

Оскілля часу черевом Буття наріжним —
Там: у пустелі келій роздоріжжям стигми
Месії на вустах пророка, скутих віршем

Евольвента

Ми живемо
в руїнах
і небо степів
дихає інколи з нами дощем…
На той час
старий лелека
помирає вже вкотре
і ріки
стомлено супроводжують
траурний хід
дощу…
Втім, це не завжди так:
і метелики корів,
що народжують сонце
можуть
зачіпати
вименем спраглих
і тоді
місцевий поет
починає читати
Але сьогодні
іде дощ …

До речі, та тітонька ніколи не носила капелюшків,
хоча все життя про них мріяла,
поки не пішла з лелекою…

А що їй тут робить?!

Експлікація

Свого часу
Ти
вполював
Птаха
Дідусьо назвав його
Сонцем
і випустив на волю …
Але
ніхто не знав,
що
уламки
розбитого дзеркала –
все,
що залишилося
від
країни
мандрованих дяків

***
Схима плаче за нами
й
списами
небес
не підіперти
Увіходим поволі
в
царство рибини
і
Кожен — ще
один
юний
Один,
хто спрагу тамує
в обмін
на
око
***
Це остання молитва
і Бога давно як не стало
Космос впав за дверима
і наче мене не було
Залишаєм країну
з останніми валками галлів
Залишаєм на попіл
як то вже зробив колись Лот

Не спокуса романтик
і згарищ осіннього сонця2
Власне все шкереберть
— решту може ворожка сказать
Вирушаєм в похід
славне лицарство не-запорозьке
Коти-полем туди
і так само “коти” вже назад

Це зникомі площини:
не сором і взяти не важко
Як убити дракона
що в мозку засів наче степ
Під останню молитву
коли помиляємось завше
І під кроки останні
луна
вже
які
донесе

***
Хоч стій на камені,
а хоч в Панаса грай
На три світи —
Початок церемоній:
кава
Він дійсно “пада”
кроком,
бруком
і трамвай
Спиняє хід дощу й розмови наостанок

Ми не загублені,
бо все ж сюди прийшли
Згойдне повітря
закапельний цвинтар
Цікава штука
як і “втрачені сліди”,
Цей камінь мій
— я ось
пилюку витер

***
Кожен
з
нас
рибалка
жмені
риб
згойдують
акваріум
на
лезі снів…

збираючи босоніж метеликів
Ми
йдемо
зустрічати
Сонце
Е Л Ь Д О Р А Д О

***
Нас,
мандрівнику,
вдома забуто:
панегірики складено,
обійстя продано,
Таємниці
варязького ордена
стиха ржавіють під дощами
Вслід за нами
— пане магістре…

***

В цій країні дощі помаранчеві
Пане Равлику, листи не пишуться
замість сурем тут зелені пищики
і красуня перша — донька кравчева

в башті що клавесиновій мешкає
кажуть

читати