Завантажити

На винограднике Цыбли
Пажи девченок ублажали.
Они сонеты им читали,
Потом же все таки…

Невідомий автор

***
Шаблюка тихо слухала сумне:
З пранеба вийшла соняшна корова.
Моя любов – на білому полова.
А чорний дощ не слухався мене –
Ішов і йшов. Нитками муліне
Перетікав у просторі. Прамова
Значила кроком крокви мого слова.
І буде так, аж поки розітне
Та шабля, що справіку не ржавіла,
Не знає тліну, не просила тріла
І по дана-прах не пливла навзнак.
Не говори гімном, щоб не смерділа
Твоя душа красою твого тіла.
Терпи в собі хреста ясного знак.

6 червня 2007.
Київ, Дніпро.

***
Любов, як смерть, приходить тільки раз.
І ти умер для всіх. А для одної
Живий як вуж в ожині. В горлі Трої
Троянський кінь везувієм. Палац
Розкриє вікна, двері на щораз
Коли вино сухої параної
Закропить плинні келихи. Левкої
У тронний запах вимучить Парнас.
Шампанське – морем. Струни – перебором.
Дерева грубо вереміють бором
В човні на дні медово світлий Спас.
Квітки ячать мені холодним хором.
У Бога Ра під золотим підбором
Любові смерть приходять лиш до нас.
21 червня 2007.
Київ, метро.

КВАТРОСОНЕТ
1.
Мінор менори. Мінотаври
Блукають сли по Україні.
Посли, Осли. Коли у тліні
Зотліють чорно-сині маври
А солі хліб складе у нари
Солодке сонце. Сонні тіні
Течуть до слова на коліні.
Мовчу як пес. Чекаме кари.
За тихим шерехом роси
Трава голосить. Голоси
І ти. Ломи рухомий крак.
Сухомий голос. Ранок. Пси
Ведуть правітер сном коси
І холод – сіллю у кулак.
2.
А ти мовчиш. А річкою навзнак
Плине листок гіркий на смак і голо
Отут оскрізь олистя доокола.
І ти мала, і я собі дітвак.
Берези квіти пурхають. На смак
Послинить мерхле пуп’я. Покотьоло
Котило глину порохами. Воло
Воляще повне. Щеберяє шпак
Городами, димами, коло мами
Ми сієм солоквіти килимами
А над горою – простором – аркан.
Вікно. Вода. Хлопаки з корогами
Ідуть словами, золотом, сльозами.
Полон полонить. Полохливий тан
3.
У полум’я. На Біблію Коран
Наріс як мох. На міх зелене мливо
До колива налипне як жалива.
Моя душа молочить море. Ан
Паде на ліс. І ліс мовчить. Кардан
Шалено трощить гілля, камінь. Криво
За топірцем тече п’янка олива.
Це Бог? Чи смерть? Чи золотий Майдан?
Це я шалію і ширяю в небо
Душею, словом, голосом. Потреба
До неба повертатися з кайдан.
Зринає з лісу повінь. Білий ребе
І чорний ксьондз вимолюють у тебе
Налавник – ясну скорцу на катран.
4.
Отак пишу як дихаю. Я пан
У цих озерах, небесах і водах.
Везуть дерева – душі на підводах.
А я мовчу як дихаю. Талан
Купив за гроші. Виповню казан
І покладу на полум’я. Природа
Довершить віру вичахнуту. Броди
Проміряв бузьок. Золотом струган
Розріже сонце. Голодом свободи
Сміються-плачуть сонячні народи
Мечем і словом у ворожий стан.
Дніпро і Прут женут голодні води
Між берегами тісно. На городах
Паде зима. І лід. І сніг – вирган.

15 квітня 2007 р.
студія.

***
Боги співають голосом твоїм.
Свіченим словом володіє вирій.
Його нема. Його душа сонливій
Віддала тлі. Трава мовчить. А грім
Громадить світло і здригає дім,
Стріляє в соти, як дитина в тирі
Звари стару картоплю у мундирі
І їж її руками. Чорний дим
Розкорчить рам’я ревом ровом кримом
Країна крові. Крига піліґримом
За гусьми тане у правічний Рим.
Оса промерзла. Скло у тло очима
Перетікає легконесходимо –
Боги співають голосом твоїм.

13 липня 2007.
Київ.

***
Солодкий подмух на твоїх губах –
Солоний відрух в глибині травини.
Душа мовчить у ґоляґу провини.
А з горла палить полум. Ти зачах
На чатах коло дьогтю на бочках.
Застигли стигми – знак від гільйотини.
Кричали в рот: зречися України
А ти мовчав як плакав я не птах.
Червивих яблук набери в кишені.
У тебе очі золотозелені,
А риби перестрибли у друшляк.
Це день чи ніч? Це вірш. Квітки мелені
Насип у вуха вуликам. Черлені
Твої слова як порохи на шлях
Падуть зелено…

1 квітня 2007р.
Київ, церква.

***
При світлі свічки свідки заніміли.
І оніміли руки при очах.
Почерез душу – сухоставом – шлях.
Волів женуть в стерню мафусаїли.
На орифлами плями мляво сіли.
Осілий попіл осідлає – ах –
Зелені очі при живих свічках.
І не змудріють некрихкі дебіли
У цих полях, у цих садах, у водах
У золотих кривавих переходах
Тече в тобі весна каламутна.
Світає. Свічка – гасне. І на сходах
Останній свідок – твій найперший подих
З’їдає сонцеротом далина.
28 вересня 2007 р.
Київ, ніч.

ТРИСОНЕТ

1.
Давайте будем плакати в лице
Плакатам, адвокатам і месіям.
Пшеницю цьогоріч ніхто не сіяв.
Ніхто нікого не убив за це.
Перелітає в небесі пірце –
Таке прозоре, світле, неозоре,
Таке солодкозолоте як море
Осонене стовибухом. Винце
Не кров людська і не твоя вина.
Блукає світом вітер без стерна –
Він витер з неба свіжий птахоплин.
Ти став посеред світу, і луна
Перекотилась полем, як струна
Задригоніла у тобі. Один

2.
Стоїш отут – володар цих безмеж.
І меч і слово при тобі. Мій Боже,
Ніхто отут сьогодні не поможе.
Бери перо і заповіт мереж.
В степу

читати