Завантажити

зійшли мої тризубі вила.
Облізла сука на тарелі вила
А сонні сосни всі пішли на зруб.

3.
Ти був поет на цій землі – не дуб.
І твоє слово голосило чемно.
Хоча, можливо, інколи нікчемно
Воно боліло як болить катруп,
Що п’яв червиві гамузи за руп,
За шекель, євро. Си робило темно –
Асоняшно, ґлямурно, нетотемно
Ти йшов у світ, що зачорнів як струп.
Але триває голосна розмова.
Паде на землю золота полова
І ген у хмарах вереміє крук.
У день святий прийде з трави корова
І принесе молока твого слова,
І ожиє востатний Кухарук.

26 березня 2008р.
м. Київ.

***
Одвічний сніг приходить і відходить
На землю сю, де ти не є одвічним.
Твоя душа дощем середньовічним
Паде на тихі виплакані води.
Душа мовчить. Сподіваної вроди
Нема ніде. Ти даленієш стрічним
На губи, руки падаєш не вічним.
Ти є і тут. Здобуті два рапсоди
Співають вітер чи спивають трунки –
Терпкі, сумні, солодкі поцілунки.
Луна паде на мій тремкий обліг
І вибухає осінь замість юнки.
Поранок. Дві сороки. Ліс. Пакунки
І тане на губах одвічний сніг...

7 березня 2005.
м. Київ

СОНЕТНИЙ СНІГ
1.

Ніхто не сміє вимовчати сніг.
Ніхто не сміє витягти з двобою
Мене в тобі. Остання шабля кров`ю
Нагорне у позавтря переліг.
Я доторкнуся кров`ю губ твоїх
І язичком язик шорсткий розлижу.
Червоно-чорне золотому крижу
Насниться лезо, витягнене з піхв.
Зелений дощ розмиє божі двері
І розбіжаться крихти на папері
Останнього солодкого вина.
На мливі розтече кривава мері.
На линві приведе на посміх дневі
На посвіт притече старовина.

2.
Сливові м`язи білого паперу.
Чорнило чорну чаполоч пряде.
Старі мости водою розведе
Поранок тла. А квітку чорноперу
Згризи жагуче, розсмакуй, як беру,
Що виросла – чому? – не знає де.
У чорно-біле граючи. „Ґарде!”
Почуєш чуло. Паприкою дзеру
Содомить рот осклілий білий вирій.
Розкопуй землю і землею вилий
Свій білий вірш. А виблисками рим
Перегати рови і рви ассірій.
В твоїй душі, просторій і не сірій,
Римує Ромул морем золотим

3.
Зелену Буковину боковини
У потязі у протязі мовчань.
На ліс нагусла високосна лань,
Що не пощезла у собі провини
За з`їдене. Розкорчені ворини
Насочать світла. Малиновий грань
Перечигає вимовки прощань
І попрощає листям яворини
Через могили – вимоклі і голі
В сирій землі не вимокли пістолі
І порох є. І золотінь Дніпра
Бушує в жилах. Посміхами волі
Пересміятись хочемо недолі
В саме лице. На плечі без хутра

4.
Паде роса дощу. Перетриває
І перетре і камінь, і серця.
Коли зустрінеш тіло без лиця,
Не тни його, а обмини. Співає
Усе у сні. Красою сповиває
І тягне нитку в золоті сонця
Моя країна. Голодом співця
Вона мою глибоку душу крає.
А скрипка грає. Виром і травою
Розкрийте вікна. Злиньте мурашвою
Почерез ліс, і море, щоб гора
Лежала до столиці головою,
Ногами в яр. Ярило над тобою
Малює вітер. Білого тепла

5.
Нап`ються губи з хмари сиродою.
Вогні потахли в глибині твоїх
Живих очей. Ачей, на білий сніг
Ти не спотвориш акварелі кров`ю.
Паде весна згори на нашу Трою.
Нанашко плаче. Пес шукає бліх
Зубами. Вереміє переліг.
Я плуг беру до рук і землю орю.
Люби мене. Кричи мене і там
Переверни намул. Сирим словам
Вино не дай налити до вапна.
Усе, що я розпродав крамарям
Си верне вітром вирію. Отям
Городи україною вікна.

6.
За склом оса. І просо. І столи
Занадто ситі сивою сльозою.
Ложки набиті коливом. Німою
Молитвою дерева відгули.
Лиши, не муч. Усі, що відійшли
У перехрестя легкою золою
У сни завернуть рідною чи злою
Тривогою, яку не затовкли
Ні часником, ні салом, ні квітками,
Ні в кулаках розтертими словами,
Ні в поставці розлитого бухла.
Лишай усе і всіх. Тримайси мами,
Бо мама – спокій. Видиш? Сніг над нами
Замулює прозорий глей дотла.

11 серпня 2002.
Київ.

ТРИСОНЕТ

1.
„Заграй ми, цигане старий”,
Би я відчув твої глибини,
Щоб риба золотої глини
У глек наміряла. З кори
Звільнили тіла явори.
В дощі непрошеної слини
Умре душа до половини.
А половина – догори
Полине пухом в тополине
І там, як музика, розкине
Яйцем спокушений вертеп.
Листок у білу глину влине.
Пісок завіє Буковина.
Завиє в очі вовчий степ.

2.
Бай степ, бай степ. Конає злива.
Як змова, змиє знову плин.
Сніги на сонце гільйотин
Насип. В піску душа щаслива
Шукає Щека і Горива
Розпоміж лиць, очей і спин.
Стою на березі один,
Як х..., як палець. Терпелива
Моя висока суєта
Зеленим голосом крота
Завію у краї безкраї.
Хвостами рижого кота
Катами вишгорода. Мшта
У глибині німої зграї.

3.
Заграй ми, цигане, заграй.
Най буде в золоті червоно,
Як буде тут во врем`я оно,
Коли сконає небокрай.
І най нап`юся пива, най
Вино Молдови витне лоно
Моєї курвости. Прокльоном
Мій Господи, не покидай
Мене отут, у цьому краї,
Де сок у жили наливає
Розтанулий у лим`я кай.
Я, каїна забувши в раї,
Свій лан косилом прожинаю.
Заграй ми, цигане, заграй.

2004

ВІНОК ЦИБУЛІ.
ОСІНЬ ЯК СОНЕТ...

Оксані

1.
В упрілім листі плаче сатана.
Червиві очі дивляться з дороги,
Упале

читати