
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
терпіння.
Признаюся: попервах, байдужістю отруєний, ще сонний, неумитий, блукаю навкруж Святого Духа, і його пощерблене каміння стін, і похилений хрест на бані, і ковані двері до мене не обзиваються ні словом, ні звуком. (А може, обзиваються, кричать, просять, ранять мою душу до крові, а я болю не чую?)
А я болю не чую...
І попервах старезна липа, що кроною своєю крислатою стереже Святий Дух від грому, від гармат, від вітру, приймаючи на себе пориви бурі й кулеметні черги (і мені здається, що липа живе в долині від сотворения світу, ще, приміром, не текла тут поруч річка, а коли потекла, то на честь старого дерева назвали її Липою), вдавала, що мене не знає (вона знала вороння на гіллі, горобця у дуплі і вітриська, що сидів на листку, як метелик), що я її не обходжу.
І попервах декілька десятків кам'яних хрестів, які я вибілюю вапном кожного року перед Великоднем, вибігають мені навстріч лише як камені, лише як знаки чиєїсь смерті, давньої і забутої, яка не викликає бодай задуми, не то що смутку; кам'яні білі хрести жахаються моєї безпам'яті і нишкнуть у високій траві... і схожі вони в травах на зайців, що стрижуть вухами. Смішні.
І попервах вали доокруж долини були лише горбами насипаної колись землі, на тих горбах розрослися лопухи і кропива, і зело польове теж міцно взялося корінням, а корчі терену тримаються купно й цупко, як отари овець; поміж ними червоніють дівки в намистах — кущі калини. А в жовтій глині на валах лисиці риють нори, і ще, може, бігають там ласиці — звинні звірки, яких я боюся, бо нібито вони спроможні впиватися людині в горло й смоктати кров, і ще, може, змії гріються на сонці кублами... і нема підступу до змій і ласиць, вони однаково заговорені забобонами і досвідом.
О так, сидить досвід людський на старезній липі, як сивий сокіл. Хіба стрілиш у нього... хіба його зречешся?
А ще попервах річка, Золота Липа, поза валами текла лише водою, хвиля за хвилею, не мали хвилі ні запаху, ні пам'яті, вічна вода текла вічно молодою й вона начебто не мала нічого спільного з берегами, з нічим і з ніким, вона текла незалежно і водночас услужливо: хочеш напийся з неї, не хочеш — помий ноги чи колеса свого воза.
Вода вічно кудись спішила.
І ти попервах лежиш на валах або ж на поляні поміж хрестами, баламкаєш ногами й по-святотатському посвистуєш, з лінощів, з нео-хоття не помічаючи, що невидима сила, поганський Пан, який зветься тут Чаром, бере над тобою владу; ні, ти не піддаєшся, ти ще пам'ятаєш про сонну рибу, ти ще посвистуєш, ти ще насміхаєшся з себе, що, мовляв, прийшов дивак ізцілитися в Страдчій долині, аж поки не причується мамин голос, один Бог знає, звідки мамин голос вилунується: може, із трав, може, то калина промовляє до мене, може, в липі сидить мамин голос, а може, кам'яні хрести облиті, як білою поливою, маминим голосом? Я нічого не знаю, а лише прислухаюся і чую, що мама кажуть про гріх свистати в святому місці.
Гріх? Що воно таке? Слово з Біблії? Щось злочинне... щось зрадливе... щось солодке... щось криваве? Ніхто мені не відповідає на питання, та ніхто й не відповість, я повинен сам дійти до суті гріха своїм розумом: ой, це так нелегко уявити гріхом свист поміж старими могилками... але, коли вже тобі нелегко, коли в голові зажорнували думки, то це значить, що запала в душу тобі крихітна іскорка: ще в тобі поки що темно, ще кров у тобі тече сукровична, та Чар знає своє діло, він зводить тебе на ноги, веде тебе поміж хрести... і вже нема хрестів, на їх місці стоять хто по пояс, хто по коліна, а хто по саму шию закопані в землю люди: молоді і старі, жінки в намітках, дівчата у вінках, а діти сидять на запалих гробах, підібгавши під сорочечки ноги; на людях одежа з минулих віків, і на них — зброя, що вже давно своє відстріляла; цих людей уже давно нема, вони мертві, з їхнього праху виросла трава, але якимось чином я знаю, це, певно, підказує мені Чар із Страдчої долини, що душі їхні не повмирали, товпляться вони в чистилищах, немов на вокзалах, очікуючи суду: кому — до пекла, кому — до раю, а кому назад повертатися на землю в новому вже обличчі; якимось чином я знаю, це, певно, обзивається в мені голос крові, що ніхто з цих численних людей мені не чужий, кожен із них — мій корінь з минулих віків; я на цих людей схожий, і люди на мене схожі, такі ж вони всі довгобразі, біляві, як я, тільки на моїх губах ще зміїться посвист, а в кутиках уст — гіркота, а в очах — забудькувата збайдужі-лість, а на їхніх обличчях карбується докір; вони всі мене запитують (німо запитують, одними поглядами, карбами зморщок), що невже я забув про основне: ми тут перебуваємо з первовіку. наші первені в кожному корінці і в кожній травиці, так було, так є, так буде, і ти теж — від нас, чуєш? І чи ти знаєш, що нам тяжко перебувати в нижніх світах через твоє збайдужіння, через твоє безцільне блукання? І невже ти забув, що ти вічна суть на цій землі... вічним же не подобає носити в собі сонну рибу, яка тільки їсть і п'є і
Останні події
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса