Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

Чернець був простоволосий, довге сиве волосся розвівалося на вітру й світилося, вибухаючи іскрами, чистим сріблом; я знав, що на стежці, власне, ніякого черця нема, я його сам вигадав, я його хотів там бачити,
А може, це був я сам?
Це я ішов до Святого Духа й сотні пар очей провожали мене поглядами; погляди мене любили й оберігали.
 
ЧАСТИНА СЬОМА
ПАВЛО КЛЮЧАР
1
Ніхто з нас, чоловіків, не знає, звідки появляються у нашому житті жінки; і ніхто з нас, чоловіків, не збагнув іще жіночої суті. Й не дивно, що цим питанням сушать собі голови мудреці, й що мистці, відколи світ стоїть, залюбки пробують оживити на своїх полотнах чи в мармурі або камені небесне сяйво жіночого тіла, що поети усіх часів і всіх народів, починаючи, мабуть, від царя Давида, не можуть розгадати чар, глибину й водночас вічну тайну жіночих очей; ніхто з нас, смертних, не може в жіночих очах із певністю прочитати: чи це кохання, чи це кокетство, чи це обіцянка насолоди, чи це маска холодної байдужості, чи це почуття переваги, а то й зневаги, чи це погляд із минулих правіків, чи це знову ж таки обіцянка, але вже обіцянка вічності, чи й навпаки — пророкування забуття? Жінки схожі на сфінксів у чоловічій пустелі, ми блукаємо навколо них поодинці й отарами, зазираємо їм ув вічі, виспівуємо їх у піснях, вимріюємо у снах, засипаємо дарунками, будуємо для них гнізда, а вони з висот своєї самотності й розуміння свого призначення минають нас на тісних від натовпів міських вулицях, на розквашених тракторами й худобою колгоспних путівцях чи десь на вузьких стежках поміж житами, і зникають у людських гуртах або ж у пшеничних нетрях, і після них нам залишається тільки їхній вабливий запах, і тільки сяйво їхнього волосся, що спалахнуло на сонці або ж повісняною білизною, або вороненою чорнотою, або ж вогнем ярої міді... і тільки їхні погляди залишаються нам у душах як знаки чогось незрозумілого і таємничого; і ще залишаються нам їхні усмішки; жіночі усмішки (ви помітили?) схожі (я починаю грішити пишнослів'ям, так? Але не каюся, ні.) на пелюстки весняного первоцвіту — такі ж ніжні в на-піврозтулених устах; тандітні, по яких можна хіба торкатися лише цілунками. Але ви помиляєтеся, якщо думаєте, що їхні посмішки призначені виключно для вас, жінки — потайні істоти й вони посміхаються переважно для себе: то вони згадують про вчорашню приємну ніч, то вони слухають самі себе, а в собі — або ж зачате дитя, або ще жадання материнства, то вони снять прилюдно про десь побачену суконку або ж перстенець, то вони розквітають мимоволі перед майбутнім своїм святом, яке може статися сьогодні, завтра чи й післязавтра... жінки завжди очікують та очікують свого свята, як каня дощу.
Одного дня, одного вечора, однієї ночі стається чудо: котрась з жінок чи дівчат, яка дотепер пропливала мимо вас із загадковою посмішкою... пропливала, немов лодія із невідомих морів і в цих морях зникала, й через те була для вас недоступна, далека й взагалі ірреалістична, раптом... раптом, ідучи вам навстріч, зупиняється, дивиться на вас своїми очиськами мовчки й захоплено, мовби ви красень із красенів, і ви теж, дещо спантеличені, раптом починаєте згадувати, що якраз навколо цієї істоти блукали ваші думки, що це якраз та, яку ви очікували з дня на день; і не має значення: вродлива вона, чи так собі сіренька пташка, висока чи низька, розумна чи не дуже, української вона породи чи якоїсь чужинецької — вона для вас найкраща, найрозумніша, найчистіша.
Най... най...
І ви від цієї хвилини, якщо й були атеїстом, починаєте вірити в Бога: це Бог послав вам жінку для щастя і продовження роду.
— Я теж прислана Богом, правда? — без промінчика кокетства Ольга глянула на мене. Дивилася довго, пильно, немов би я теж приплив до неї з іншого далекого світу. — А поки я пливла сюди... це тривало, мабуть, сотні літ, ти роздобув у ворожбитів книжку, з якої навчився туманити дівчатам голови? — злегка усміхнулася кутиками уст. Ув очах сяйнули веселі іскринки... сяйнули й відразу погасли. — Або й нема на світі ніякої ворожбитної книжки, це діє на тебе ворожба ріки, отого крутого берега, що червоніє оголеними кістяками червоних скель, оці поля. І сонце, що заходить... Завтра буде день, буде будень, ворожба, як роса, зійде з очей і ми знову опинимося в буденщині, як у калюжі, на якій нема місця для твоїх лодій. Ось побачиш...
Я мовчав; я уже все виказав, що мав казати, мені тепер баглося лише сидіти обіч Ольги, мовчати й шалено стримувати себе, щоб не вхопити її в обійми.
А чому б...
А чому б і ні? Чому б не вхопити, не обцілувати, чому б не розчесати її довге, пов'язане голубою стрічкою у тугий бунчук волосся кольору темної міді, чому б не провести пальцями по широких, по-чоловічому волохатих бровах, чому б не торкнутися губами пухнастих вій, чому б не втопитися у тих зелених очиськах?
Ні, я не смів...
Я уже знав, що якраз ця жінка, єдина у світі, вибрана з мільйонів і дана мені Богом, буде моя, я її полюбив із

Останні події

02.05.2025|13:48
В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата


Партнери