
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
глузду й стримував інших запопадливих «борців із релігією», а найперше колгоспного парторга Афоню, тобто Афанасія Пиндилика, того ключа не шукати, не ятрити заруб-цьовані рани, до того ж Святий Дух передали у відання Бистричанського музею. Про порядність Дмитра Цимуся свідчило й те, що якраз він рекомендував хранителем Святого Духа Павла Ключара. Котрогось дня, коли я уже працював над розчищенням фрески, Цимусь «службове», як він висловився, навідавсь до Святого Духа; деякий час тупцював коло стіни, тулив до неї долоні, немов би долонями хотів просвітити й наперед дізнатися, що власне під нашаруванням фарби й вапна приховано; потім обома долонями торкнувся моїх плечей, і я подумав, що цей усміхнений потайний чоловік теж напевне числиться серед тих, кому дорогий Святий Дух.
І тому нежданий виклик до сільради руйнував у моїй свідомості уже усталений образ потайного доброзичливця... хоч, щоправда, випало мені з пам'яті, що окрім Цимуся чекає на мене Афанасій Пиндилик, дільничний міліціонер Яцина та ще примчався з Рогача на мотоциклі якийсь молодик. Можна було тільки здогадуватись, що не для добра зібрався цей трибунал.
— Вигадали якусь заковику товариші єфрейтори. Чого дивуватися. Вони на те є, — далі підбадьорував мене Ключар, уже стоячи на хвіртці. — Але ви тримайтесь... Документи ваші законні, все оформлено як належиться. Ну, а крім того, ви не одні. Розумієте? — За цих кілька хвилин Павла Ключара гейби підмінили: не було на світі лагідно усміхненого поета, дещо повільного, м'якого, якого я звик бачити кожного дня; стояв на хвіртці високий, зібраний у кулак вартовий Святого Духа, його ключар.
Заледве переступивши поріг сільської канцелярії, я відчув якби запах небезпеки; небезпека, потужні струми ворожості вилунювалися насамперед від молодика, що був низькорослий, щуплий, як горобець, дрібоньке його обличчя з метеликом смішних вусиків було стерте, розмазане, невиразне; молодик був сірий на колір: вбрання, сорочка, краватка, волосся зачесане на правий бік, вусики під носом, що виріс завбільшки в жолудь — увесь він був гейби притрушений попелом, і я, окинувши його поглядом, оцінив його вміння бути сірим, непомітним, розчиненим у масі: на таких в гурті переважно ніхто не звертає уваги, він нібито є і його нема.
Сірий молодик не вдався до гри в «цюці-бабці», а «просто з моста» сказав, що приїхав із районного кадебе з дорученням від керівництва, щоб зустрітися з вами, Василю Васильовичу, не в чотири ока, а в присутності радянської влади й громадськості Черчена, тому, як бачите, й сидить тут голова сільради, секретар парткому колгоспу, а також, так би мовити, для порядку, лейтенант Яцина.
Потреба цієї розмови, Василю Васильовичу, визріла виключно з громадської необхідності, а не від забаганки органів чи райкому партії, це прошу мати на увазі. Ми розуміємо вагу, значення мистецької пам'ятки, яку ви, так би мовити, відкриваєте для світу. Свідченням доброзичливого ставлення районного та й обласного керівництва до церкви Святого Духа є згода передати її під юрисдикцію обласного музею... та навіть призначення відомого вам Ключара, який у минулому допускався політичних помилок, на посаду хранителя Святого Духа, мають переконати вас, професоре, що, по-перше: ми цінуємо і шануємо історичний спадок свого народу, бо ж не є якимись безбатченками. Два: ми, навчені гірким досвідом, не маємо наміру конфліктувати з Черченем, з селом, де є передовий колгосп, де багато маяків праці, в якому переважна більшість жителів — люди чесні, працьовиті, одне слово — трударі... і от ці трударі, серед них є люди заслужені, як от, наприклад, Марія Рибка, доярки Гафія Тулумбас, Параска Семенів та інші, звернулися до нас, до органів, із попереджувальним, якби сказати, проханням: не дати повторитися тому, що п'ять років тому відбувалося навколо церкви Святого Духа.
Молодик у сірому костюмі говорив рівно, спокійно, немов читав передову статтю з районної газети, але чим довше, монотонніше він нанизував слова, тим виразніше, сильніше я відчував небезпеку, що липким павутинням обсотувала мене, лякала непередбаченим рішенням, яке міг прийняти цей нібито на поспіх, а напевно таки продумано скликаний трибунал; зрештою, небезпека снувалася не так довкола моєї особи, як навколо Святого Духа, навколо фрески, і я був готовий її обороняти... і був я водночас розчарований, морально подавлений тим, що в Черчені знайшлися люди, серед них Марія Рибка, історія життя якої мене потрясла, я раз по раз повертався думкою до трагедії цієї вродливої жінки, яка заради фальшивої слави, орденів, сидіння в президіях, премій, солодкого життя, пустилася берега... я, бувало, то винив її, то виправдовував «такими» порядками в суспільстві, або й звалював вину на її чоловіка, своєрідного сутинера, якому було вигідно і зручно мати жінку-передовичку, що приносило матеріальні вигоди; я не знаю, чому я так перейнявся долею Марії Рибки... може, тому, що вона розуміла свій гріх і своє падіння, одначе не збиралася нічого змінювати, було
Останні події
- 02.05.2025|13:48В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
- 01.05.2025|16:51V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
- 01.05.2025|10:38В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата