Завантажити

гавкіт собак. “Шукайте, добре шукайте. Я тут!” – намагався кричати, але втомлені легені видавали тільки тихий хрип. Я астматично хапав рештки кисню, рясно покриваючись краплинами поту, що брудними струмками лоскотали лице. Звуки зверху стали тихішими. “Пройшли мимо”, – жахливу звістку розносила тілом свідомість. Я спробував припіднятись – і тут же вперся головою в холодну плиту, яка загрозливо висіла наді мною, готова щомиті розчавити мої спогади. Я влігся у вихідне положення. Брак кисню ставав дедалі відчутнішим. Почував себе окунем на кухні, коли ще відтяти голову не час, а у воду не кидають, дозволяючи бити хвостом у зав’язаному на два вузли пакеті. Я затих, вкотре намагаючись себе заспокоїти. Серце гупало в грудях, мов звихнений коваль. Нудило. “Ще цього бракувало. Тільки блювотиння мені й не вистачало”. Вдихи ставали частішими і більш затяжними. Я задихався… Перед очима, здавалося, мерехтіли рої мошок, що, швидко обертаючись, ніби в центрифузі, рухалися до яскравого світла, яке внаслідок кількох спалахів з’явилося вдалині. Мене зсудомив жах. Я чітко усвідомлював, що вже за кілька хвилин сам почну зменшуватися до розмірів комахи, не в змозі протистояти нездоланному бажанню бути поглинутим променистою енергією світла…


P.S. Тетяна, вся в чорному, тихо схлипуючи, стояла біля двох свіжих могил. Дбайливо розгорнувши газету, дістала свічки. “Поможи”, – звернулась до чоловіка, що, використовуючи той-таки часопис, намагався заховати їх од вітру. Свічки нарешті розгорілись. Чоловік випростався й мимоволі глянув на шпальту. Повідомляли про зірваний джек-пот національної лотереї. Виграш – понад три мільйони. Переможець, правда, ще не зголосився, хоча відомо, в якому місті був куплений білет. “Отаке воно життя: комусь – мільйони, а комусь…” – чоловік спересердя махнув рукою, витираючи сльозу. Йому й на думку не могло спасти, що щаслива комбінація цифр мирно лежала всього в кількох метрах від нього, в правій верхній кишені піджака його загиблого шурина.

читати