Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити
1 2 3 »

Я народився за три десятки років до зламу тисячоліть в країні, де офіційно дозволеними кольорами були тільки два – червоний і сірий. Всі інші були табуйованими, а будь-який порух у бік різнобарв’я жорстоко карався випусканням того-таки червоного на сірий бетон. Перші напівсвідомі візуальні відбитки на моїй пам’яті зафіксували радісні й веселі сіро-багряні будні робітничого гуртожитку, що належав хімічному заводу – гордості нашого містечка й водночас засекреченому об’єктові для ворогів усього червоного і сірого. Ми із сестрою особливо любили ті дні, коли батьки не виходили на роботу. Тоді тато повертався додому не сам, як зазвичай на тижні, вихитуючись, ніби капітан на палубі величезного корабля під час шторму, а з товаришами, які щедро набивали наші кишені ірисками та барбарисками і вже за мить, запивши вишневим компотом, вистражданим мамою на спільній кухні під час немилосердної спеки, мутну й пекучу, але таку спокусливу, як саме пекло, горілку, брали до рук батькову гітару і ніжними, тривожними голосами виводили сумні пісні. Сусіди з благовінням на обличчях вслухалися в тужливі згуки за нашими дверима, а ми з сестрою тим часом тягали з пательні тітки Каті великі й масні, щедро обсипані сухарями котлети, які ще з півхвилини парували у наших задоволених ротах. Коли котлет залишалося рівно дві – для тітки Катерини та її чоловіка, ми швидко вшивалися до коридору, щоб уже звідти безпечно дослухатись до гармидеру, вчиненого обуреною аж до нападів астми жінки. Ми з Тетяною уявляли, як погрозливо, мов змії, шипіли її ріденькі волоски, закручені на старих бігудях, як здивовані гостинні батьки мило запрошували піти глянути на їхні перекуски і переконатись, що у них сьогодні рибний день, або ж забиратись до біса, якого вони, звісно ж, називали на ім’я.
А ще ми з сестрою дуже любили хворіти. Тоді нас не силували до жодної роботи, і ми цілими днями тільки те й робили, що мордували телевізор, намагаючись на котромусь із трьох каналів віднайти хоча б пластиліновий мультик. Єдиною прикрістю за часів хвороби була вимушена потреба ковтати гіркі пігулки, виписані сліпою й напівглухою жінкою в білому халаті, яка, з острахом глипаючи на мого батька у сірій, розтягнутій пивом майці, мріяла якомога швидше від нас чкурнути.
Вже тоді я почав усвідомлювати, що народився невдахою. Школа, поріг якої я майже щоденно переступав, уже котрий рік була однією з найменш престижних; розташована у робітничому кварталі, вона мала дуже мало шансів виплекати у своєму лоні не те що генія, а й простого поціновувала будь-якої науки. Випускники її, зазвичай, пройшовши гартівню місцевого ПТУ, вливалися в людський потік, що помірно рухався до прохідної заводу, впевнено ступаючи слідами своїх батьків. Вчителі, як нострадамуси чи кассандри, знаючи наперед нашу долю, не надто переймалися викладками своїх предметів, віддаючи перевагу виховному процесові й політінформації. Ідеологічно підкутий робітник удвічі кращий за професіонала, бо апріорі не може бути шпигуном з огляду як на невеликі знання, так і на патріотичні переконання, міркували вони.
Нудьгу шкільних років ми розбавляли постійними бійками між класами, щоранковим, як чай і бутерброд з докторською ковбасою, ритуально-безглуздим обпльовуванням всіх досяжних вікон та величезного верцадла у вестибюлі, а коли самим ставало гидко, переходили на пластилін. Ще однією, але вже небезпечною розвагою було обляпування чорнилом директорового незносимого, кольору кави з молоком, костюма. Незважаючи на те, що у знищенні модного строю двадцятирічної давнини брали участь геть усі, до лагідних, молочної білизни рук директора попадався виключно я. Не знаю, що він робив з костюмом, але наступного ранку на ньому не залишалося жодної цятки, натомість я був щедро вкритий червоно-сірими знаками.
Навчання в бурсі мало чим різнилося від шкільної освіти. За тим хіба винятком, що зникли відмінники-сраколизи, які рятувалися по технікумах або ж, кому дуже вже поталанило, інститутах, а їхні вакантні місця зайняли селюки з найближчих сіл, яким після колупання в гної праця на нашому заводі видавалася райською забавкою. Переконуванню їх у тому, що життя – не такий вже й мармелад, ми з пацанами й присвячували весь свій час аж до вручення диплома робітника хімічної промисловості, яка, ніби на моє, невдахи, замовлення, почала швидко занепадати разом із розвалом імперії. Якщо в попередні роки майже увесь випускний курс знаходив свої прізвища у відділі кадрів заводу, то тогоріч нам ввічливо вказали на захід, схід, північ і південь країни.
Так я опинився у війську, а Таня – у тому-таки ПТУ, але без будь-яких перспектив. Служба в армії мені подобалась. Непогане здоров’я дозволяло без надмірних зусиль зносити навантаження, а стосунки “рядовий – сержант”, “дух – дєд”, були моєю рідною стихією. Але за два місяці до того, як я мав “відкинутись”, мені знову не пофортунило: зелений “дух”, не витримавши принад маскулінного спілкування, вирішив мене застрелити. Полювання закінчилося для мисливця психушкою,

1 2 3 »

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери