Завантажити

яких після господарів лишилися тільки старі, грубо мальовані ікони на стінах та незгасні лампади під ними. Від тих образів та лампадок аж різонуло Роксолану по серцю. Не заснула до ранку, просиділа над колисочкою малого Сєліма, присвічуючи собі мідним каганчиком, читала якусь книгу з тих,, що везла у поклажі. Везла дітей і книги — єдиний порятунок для зраненої душі.
На ранок було сонце, вітер ущух, земля похило підіймалася , до неба, тоді погорбилася, дорогу перетяло невисоке гірське пасемце, а за ним була затишна долина, звана досить загрозливо:
Харамідере — долина розбійників, і там мали ночувати. Поминули великий караван верблюдів, що вже зупинився на нічліг. Верблюди підломавши ноги, зготувалися спати. Розташовані були великим колом, головами назовні. Всередині кола складено паки товару, купці палили багаття.
Роксолану знов влаштовано з малими в грецькій хатині, яка належала священикові. Знов мала провести ніч із своїми давніми темноликими богами, які скорботно позирали на неї з-над лампадки. Написала коротенького листа до султана, відіслала гонцем, трохи подрімала.
Далі шлях ішов на Сіліврію. Через селище контрабандистів Каракли-Кйой, повз засипаний пісками Кумбургас дорога вивела валку над море. Скінчилася багнюка, лишилося позаду непрохіддя, шлях стелився твердим каменем, правобіч здіймалися пологі горби, по ліву руку шуміло море, таке вільне й погідне, що душа летіла на його простори, як птах, і мовчки ридала від захвату. Обід влаштовано в селищі Бургадос перед ханом. Далі по дорозі зустрілися величезні табуни коней. На продаж до Стамбула. Незмога уявити, скільки коней продається в столиці. На Аврет-базарі коней продають разом з людьми. Гнали коней не турки й не болгари. Роксолана впізнала цих людей з одного погляду. Маленькі, жилаві, брудні, великі луки за спиною, приторочені до сідел, аркани, кошми, турсуки з кумисом — татари! Точнісінько такі самі, як і ті, що везли її з Рогатина й продавали
на рабському торзі в Кафі. Рідна кров султанської матері, отже, й у султана якась частка татарської крові — і в її дітях! Горе, горе! Яке страшне життя: убита змушена стати рідною своєму вбивці. Чи ж буде колись відомщення за содіяне і чи вичерпається довготерпіння людське й господнє?
На конак стали в Сіліврії. Великий город. З одного боку гора, з другого — скеля, пристань для султанської барки. З чотирьох ханів для султанші люди міхмандара вибрали той, у якому були дві жалюгідні кімнатки. Бо всі інші збудовані були за турецьким звичаєм так, що в них люди й худоба не розділялися, тільки й того, що для людей між колонами, які підтримували покрівлю, були кам'яні підвищення, де можна було розкласти вогонь, зварити їжу й сяк-так зігрітися. Дим, сморід від верблюдів, їдкий кінський піт, нечистоти — ось що таке хан.
Кімнатки для султанші й султанських дітей вистелено килимами, нагріто жаровнями, з курильниць струменіли міцні аромати аравійських бальзамів, які очищали повітря від смороду й від пошестей, Роксолана сама погодувала Мехмеда й Міхрімах, дала груди ненажерливому Селімові, який щохвилини ревів, вимагаючи молока, тоді звеліла приготувати їй одяг па завтра, вибрала собі на ніч книгу. То був трактат арабського філософа Ібн Рошда, званого в Європі Аверроесом. Ібн Рошд писав, що нема нічого всеосяжнішого за матерію і що бог — це і є вічна природа. Він не хотів визнати безсмертя душі, відкидав міф про потойбічне життя і воскресіння. Коли так, тоді кому ж молитися і па що сподіватися? Хіба вона не була вже мертвою, похованою навіки і хіба не воскресає тепер, не возноситься поволі, несміливо, але вперто й невпинно? Чи все це сон і мана? Ні, вона випручується з-під влади темних сил, вона здобуває втрачену волю — і ця подорож перше свідчення цього,— та чи може повернутися до людини воля, коли в душі немає віри? В що мала вірити? У бога? Але він покинув її конати, відмовився від неї, віддав богові іншому, і тепер її душу терзала провина відступництва. Та чи ж може бути спровиненою жертва, яку роздирають, не бажаючи помиритися між собою, два дикі звірі?
В любов? А хіба справжня любов може починатися з рабського уярмлення тіла? Султан увійшов у неї не через душу, а через тіло — і вже не було чистої любові, а тільки ганьба й гіркота.
Може, у зорі, в небо, у сяйливі висоти? Може, може...
Вона спала, як пташка на гойдливій гілці. Ледь склепить повіки — і вже здригається від щонайменшого шереху. Сама дивувалася: де беруться сили, як живе?
Серед ночі в хані зчинився переполох. Прибув царський гонець. Лист від султана для коханої Хуррем. Не годилося б будити султаншу так пізно, але воля падишаха вища за будь-чий спокій. Власне, Роксолана вже й не спала. Лист був короткий і не вимагав відповіді. Султан виїжджав назустріч своїй Хасекі. Військо обставляло шлях від Сіліврії до Едірне. Хай його султанша з царственими дітьми подорожує спокійно й щасливо.
Із Сіліврії дорога йшла на Чорлу. На горах виднілися залишки античного муру, збудованого візантійським імператором Анастасієм для

читати