Електронна бібліотека/Проза

чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

стояти коло дверей і вишукувати те, чого тут однаково не знайдеш, вона щось сказала своїй подрузі, зневажливо кривлячи свої лукаві уста, але та коротко їй відмовила і вперто блукала поглядом по залу з байдужою затятістю, притаманною жінкам невродливим і трохи зневаженим, які звикли пробиватися в житті без будь-чиєї підтримки і завдяки цьому виробили в собі твердий характер і неабияку наполегливість.
Мабуть, існує магнетизм поглядів, бо, зрештою, художниця повернула обличчя до вікна (а перед тим вона мовби навмисне відверталася}, і її погляд зустрівся відразу з чотирма поглядами. Художниця ледь посміхнулася, здалеку кивнула чи то всім одразу, чи тільки інженерові, який все ж таки був хоч трохи їй знайомий, і рішуче попростувала до столика коло вікна. Подруга пішла за нею.
— Ви пробачте,— сказала, наближаючись до них, художниця,— і не подумайте, що ми нахаби. Але справді — жодного місця. А нам би хотілося хоч трохи зігрітися.
— Всі слова зайві! — підхопив інженер. — Сідайте поки що на мій стілець. Я миттю роздобуду для вас усе, що треба!
Він .побіг кудись у дим і гамір, художниця посадовила на інженерів стілець свою подругу, а сама стала коло вікна, вигідно вирізняючись на його темному тлі.
— Беріть мій стілець! — похопився лікар.
— Дякую. Я підожду,— сказала художниця. Вона чомусь дивилася на Отаву, так ніби мовчки запитувала: “А ти чого не запропонуєш дамі стільця?” — і від цього німотного запитання на Отаву найшла дивна затятість. Він, хоч спершу хотів зробити те саме, що й лікар, тепер ще міцніше вмостився і послав художниці так само німотну відповідь: “Якого чорта! Могла б собі пошукати місця деінде!” Сам не знав, чому його дратувала її присутність, але вдіяти з собою нічого не міг.
Повернувся інженер з двома стільцями в руках, за ним ішла кельнерка, яка несла каву для обох жінок і пляшку коньяку.
— Прошу,— розкланявся інженер,— каву ми вже п'ємо чотири години, отже, кава тільки для дам. Щоправда, коньяк ми теж пили, але гадаємо, дами не відмовлять нам у приємності випити разом з нами.
— Якщо ви вже такий галантний,— сідаючи, сказала художниця,— то хоч би запитали нас про наші бажання.
— Читаю по очах,— бадьоро потер долоні інженер.
— Ви, мабуть, училися цьому в солдата Швейка,— посміхнулася художниця.— Він це робив напрочуд вдало. Щоправда, з офіцерськими дружинами.
— Він читає тільки Фолкнера,— обізвався Отава,— до того ж — в оригіналі.
? Так? — повернулася до нього художниця.— А ви?
— А я тут ні до чого,— сказав Отава і вмочив губи в чарку з коньяком, хоч пити й не хотів. Просто хотілося, аби художниця відчепилася від нього.
— Він читає тією мовою, якою йому потрібно,— гордо повідомив лікар, який міг бути великодушним навіть там, де йшлося про завоювання симпатій жінки.
— І що ж ви читаєте? — не відставала від Отави художниця.
— Спитайте нашого поета. Читання — його спеціальність,— відбуркнув Отава.
— Ми з Дімою знайомі ще по Москві. Я приблизно знаю коло його зацікавлень,— відповіла художниця.— Ти не ображаєшся, Дімо?
— Сі-сі! — відповів поет.
— Москва — велике місто! — зітхнув лікар, переживаючи за свій невеличкий обласний центр, де була його клініка.
? Центр,— розвів руками інженер і підніс келишок,— прошу, за прекрасних дам, які живуть у самому серці нашої Батьківщини, і за їхні, отже, серця.
— Ви що,— примружилася художниця,— лікар-кардіолог?
— Ні, лікар якраз я,—знову кинувся на виручку лікар,—а він інженер. Між іншим, з групою товаришів... на державну премію...
— Ага, група? Один з сошкою, семеро з ложкою? — Художниця засміялася. Але інженер не образився.
— У нас справді колективна робота,— сказав він,— але давайте не про це. Ми тут відпочиваємо. Так давайте ж! За Москву і її людей ми випили. Тепер я пропоную за Київі Прекрасне місто!
— І велике місто,— додав, зітхаючи, лікар.
— А хто з Києва? — спитала художниця.
— Отава,— пояснив інженер,— і народився в Києві, і виріс, і батьки, і діди — всі з Києва, ще, мабуть, від князів.
— Росли, як отава,— сказав Отава.
— То це ви там усі куполи золотом покрили? — спитала художниця.
— Без золота не можемо,— тим самим відповів їй Отава,— це вже в нас у крові. Спимо тільки під золотими покрівлями, як далай-лами.
— Не знала, що потомствені кияни такі,—вдавано злякалася художниця.
— Якщо пити, то давайте.— Отава вже й зовсім став сердитий. Все ж таки якийсь біс штовхав його сьогодні під ребро і весь час спонукав на хлоп'ячі вихватки.
Художниця випила, налила ще келишок і знову випила без тосту, її подруга злякано ворухнулася на своєму стільці.
— Тайко,— сказала вона до художниці,— тобі ж не можна так багато пити.
— А хіба це багато? — засміялася художниця і знову налила собі. Раптом вона помітила, що чиясь рука накрила келишок. Вона підвела очі, то була рука Отави.
— Що це має означати? — спитала суворо художниця.
— Раз вам не можна, то навіщо?
— А звідки ви знаєте, що не можна?
— Ну, сказала ваша подруга.
— Між іншим, її звуть Ліна, і

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Останні події

05.04.2025|10:06
Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
05.04.2025|10:01
Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
05.04.2025|09:56
Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
30.03.2025|10:01
4 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
30.03.2025|09:50
У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
20.03.2025|10:47
В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра
20.03.2025|10:25
Новий фільм Франсуа Озона «З приходом осені» – у кіно з 27 березня
20.03.2025|10:21
100 книжок, які допоможуть зрозуміти Україну
20.03.2025|10:19
Чи є “Постпсихологічна автодидактика” Валерія Курінського актуальною у XXI ст. або Чому дослідник випередив свій час?
20.03.2025|10:06
«Вівальді»: одна з двадцяти найкрасивіших книжок всіх часів відкриває нову серію для дітей та їхніх батьків від Видавництва «Основи»


Партнери