Завантажити

І.

Мадонно моя, Пренепорочна Маріє,
прославлена в віках!
На наших самотніх вівтарях
лиш вітер віє...

Пройди над нами з омофором,
заридай над селом. —
Уже ми Тобі ані піснь, ні псалом
не воспоєм диким хором.

- Жона відважна, діва гріховна
гряде до нас.
Нагая - без одежі, без прикрас -
чарує, мов та рожа повна.

Схились, Мадонно, на причілок
останньої хати в селі.
Усміхнись - і пійди собі геть по ріллі,
одганяючись од куль, як од пчілок...


ІІ.

Вже славлять, співають
нове ім´я.
(Ave, Маrіа,
Калино моя!)

Іде і сміється:
життя! квіток!
Сонце на скрипку,
хмарки у танок.

На бедрах, як струнах,
лежить рука.
Здрастуй, дівчино, -
чия ж ти така?

Скажу - не скажу я:
усіх, твоя...
(Аvе, Маrіа,
Калино моя!)


III.

Мадонно моя, Мати Пречиста,
мій Цвіте Голубий!
Вступає в вік новий
душа чиста.

Замість лелії рожу
цілують уста.
А все ж, як Петро від Христа,
відректися від Тебе не можу.

Із ким тепер, в яку годину
молодий відмолодюсь?
Невже ж ні раз не помолюсь
за моє кохання, за людину?

Дзвенить залізо. Мовчать бетони.
За літами літа.
Брини ж у серці, Мріє Золота,
на різні тони...


IV.

Не з каменю, не з мармору
з простого заліза.
- Ніжна, відважна,
о де ж твій хітон?

Де риза злототканная,
скорбні твої очі? -
Струнна осанна,
волошковий тон.

До ночі працюватимем
в полі, як у храмі.
Спій - наливайся
житам в унісон!

З піснями, з поцілунками
стрінуть нас мадонни.
Пізній... залізний...
над персами сон...

читати