Завантажити

свою останню
В тій землі годину.

Побіч серця золотого,
З розумом високим
Ти не вдіяла б нічого
В тім багні глибокім,

Де одно одного топить,
Одно 'дного давить,
Собі славу з того робить,
Чим себе безславить.

Тут живеш ти в упокої,
Пані повна дому,
Не підвладна в нім нікому
І мені самому.

А щоб жити й не тужити
По тій Україні,
Ти собі знаходиш пільгу
В щедрій милостині.

Паніматко! Я й до тебе
Річ мою 'бертаю:
Вас обох до діл спасенних
Добрих призиваю.

Серце чисте, милостиве —
Дар найкращий Бога:
Найповніша, найпростіша
До небес дорога.

Ти з Письма Святого знаєш,
Що сини Адама
Прийдуть од восток і запад
В рай до Авраама 67

І возляжуть опочити
На святому лоні,
У якому б не родились
Темному законі.

Серце чисте, без лукавства —
Дар найкращий Бога,
До небесного нам царства
Всім одна дорога”.

Тут Осман мій до Марусі
Стиха похилився,
Приложивши к серцю руку,
Тихо віддалився.

 
ДУМА ТРЕТЯ

“Мамо, зіронько! Пречиста
Нас обороняє:
Люте серце азіатське
Кротостю сповняє”. —

Так промовила небога,
І обидві впали,
І, мов діти, до німого
Лику промовляли:

“Чудотворная святине,
Божа благостине,
Нам прибіжище в невірній
Стороні єдине!

Сохрани нас, заслони вас,
Благодатна Мати!
Дай нам чудеса, мов крилас,
Дивні воспівати!

О Пречиста! Ти все можеш:
Можеш скелі-гори
Розкопати і дорогу
Проложити в морі;

Кам'яне, несите кров'ю
Серце обернути
І небесною любов'ю
До людей натхнути.

Ти вже чудо сотворила
Між чудес велике:
Несподівано зробила
Кротким серце дике.

Сотвори ж, да спасемося
3-між сього поганства,
В рідний перенесемося
Край до християнства!

Дай крилі нам. Божа Мати,
Крилі голубині,
Як витали, знов витати
В рідній Україні!

І нехай твій лик явленний
В край наш завітає
І народ благословенний
Навкруги збирає!

Нехай людські очищає
Душі там од скверни
І від Росі одвертає
Нарід сей мерзенний.

І нехай усі трудящі,
Всі обремененні
Веселяться, мов гулящі,
О Твоїм спасенні!

І, забувши всі тривоги,
В молитвах зіллються,
І в божественні чертоги
Духом вознесуться!

Ти, свята, всепіта Мати,
Повна благодати;
Дай нам рідний край вбачати,
Бога прославляти!”


ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА


ДУМА ПЕРВА

І
 
О Києве, оманна просторік святине,
Безодне мідяків дурних мозольних!
В тобі останній глузд народу гине
По капищах безумно-богомольних...
По капищах твоїх многопрестольних
Теряють розум вкупі з мідяками
Ті, що в своїх роботах потогонних
Бідують-б'ються по ріллях з волами
І хлібом діляться з попами-туманами.
 
ІІ

О Києве! Ти ідеали віри
Старої нам в ділах нових являєш,
Що поночі снували суєвіри,
Ти повидну утоком затикаєш:
Основину, що древні ізувіри
Тобі, мов дику мрію, завішали, —
Ту, що ченці й попи понапрядали,
Мережиш зрадами безпутного козацтва
І безощадностю лихого гайдамацтва.

ІІІ

Що поп'яну тобі в шинках співалось,
Ти по-тверезу книжним складом пишеш
І, щоб лихе знов тліло та займалось,
На попели руїнним духом дишеш.
Нам з Музою тепер одно зісталось:
Твоїм сліпим письменством гордувати
Твою наслідню мрію зневажати,
І зло, що ти хотів би вихваляти,
Таким, яким воно бувало, змалювати.

IV

Співай же. Музо, про ту лжу велику,
Що вагонить над Сходом і Заходом,
Збиває письмаків із пантелику
І туманом лягає між народом.
Нехай з святійшим тим, мовляв, синодом
Та з папою безгрішним верховодять
І свій кукіль всівають год за годом:
Твої посіви всі колись посходять:
Письмацькі куколі пшениці не зашкодять.


ДУМА ДРУГА
 
І
 
Не чорна хмара суне-наступає
На темно-сиву непроглядну хмару:
Чабан добутків папських придуває
У патріаршу київську отару.
Отари стережуть бровки кудлаті,
Гавкущі, злющі, хоть і не голодні:
Ченці, жерці ротаті та пузаті,
Умом сухі, мов ті степи безводні, —
Блукаючі огні болотної безодні.

ІІ

Сі пастирі кладуть за вівці душі,
Та не свої чернечі, а козацькі:
Бо, починаючи від договору в Буші,
Благословляють купи гайдамацькі;
Підучують за православну віру
Стояти кріпко, сиріч пліндрувати
Ксьондза-уніта і ляха-невіру,
А жиду пільги й спуску не давати:
Бо він од Господа і від людей проклятий.

ІІІ

Релігія любві тут обернулась
В релігію ненависті гидкої,
І в темнім богомільстві злість проснулась
Варязької старовини страшної,
Як ми Болгарію в крові топили 68,
На

читати