Завантажити

голоту,
Просили одвести їх зараз на роботу.

VIII

Тим часом як ченці із служками своїми
Кругом полковників, мов гай густий, стояли,
Їх гості з-за стола тихенько повставали
І зникли, як мара, з трапези поза ними.
Побачив єзуїт, що тут і без науки
Незгірша у ченців давно ведеться муштра,
Що добре кудлаї забрали Русь у руки,
І сам собі шептав: “Ні, папо, frustra! *
Тут схизма глибоко в козацтво вкоренилась,
Його розбоями в велику славу вбилась.
 
IX

Ні-ні! Тут, Риме, ти з роботою спізнився...
Даремно тратити розумні з ними речі.
Хоч би й порозбивав макітри сі чернечі,
Нічого путнього від них би не добився.
Тут ангел тьми врата міцні спорудив аду:
Сих врат наміснику Христа не одоліти,
На радість сатані, а папі на досаду
Впотужнились навік дияволові діти.
Єдиний пастир душ, єдине стадо вірних
Противні розуму ченців сих безувірних.

X
 
Ні, Риме, ні! Шкода про се вже й говорити...
Коли б ти хоч на рік воскреснув, Торквемадо 89,
Грозо єретиків, спасенних душ одрадо,
Та попід Лаврою почав костри палити,
То б, може, тим огнем сі душі просвітились,
Ся тьма кромішня, се геєнство православне, —
Наміснику Христа смиренно поклонились,
Покинули своє верзяканнє безславне
Про чудеса мощей печерських, про Успеннє
І вибрали собі Лойолу на хваленнє”.


ПІСНЯ ДЕСЯТА


ДУМА ПЕРВА

І
 
Далеко від трапезної палати,
В яру, проміж мохнатими дубами,
Де голову людського не чувати,
Де тихими святими молитвами,
Мов чистими незримими крилами,
Душа в чертоги горні возлітає, —
Схилившись під важенними літами,
Анахорет мовчущий пробуває
І грішну плоть свою постами умерщвляє.
 
II
 
Літа вже перейшли за трудну пору,
Котру Псальмист 91 призначив нашим силам...
“Труд і болізнь” взяли над ними гору...
Ровесники давно вже по могилам,
І вже розмотано по мотовилам
Ту пряжу, що вони понапрядали;
Шумує кров їх по новим барилам,
Нові там зверхники понаставали,
Де між дрібнотою вони колись буяли.

Ill

Сто двадцять літ живе чернець мовчущий,
І звуть його Мовчальником спасенним,
Та він в своїй молитві невгавущий:
На поученнє прибіжанам темним,
Знай, мимрить голосом глухим, підземним:
“О Господи, о Господи, помилуй!” —
І покріпляє річ зітханнєм ревним.
Давно старий зійшов би вже в могилу,
Та сі слова дають йому живущу силу.

IV

Мов чарівник могущий чорну хмару
Наодмаш рукавами розмаває,
Так сей чернець святий од Бога кару
Заслужену в чернецтві відхиляє,
Тим всяк його боїться й поважає,
І навіть сам вельможний Плетенецький
Перед Мовчальником главу схиляє
І вислуховує обичаєм чернецьким,
Як п'янством той його да сном корить мертвецьким.

V

З великого коліна він походив,
Що панувало по Десні й Сулою 92,
І рід його панами верховодив,
Стягав їх під свій славний стяг до бою,
А він давно смиривсь перед судьбою,
Презрів багатство й суєту мирськую,
Душею в Бозі возжадав покою
І проміняв пиху і вдасть земную
На жизнь мовчальника і тишину святую.

VI

Судьба ж була така, що він в поході
Танця татарського перелякався
І, стидячись ганьби собі в народі,
Під рясою в монастирі сховався.
Тут за чернецтво дуже цупко взявся,
Дарма, що був молодиком безвусим.
Ніхто з його молитви не сміявся:
Бо серед братії в своїм навуссі русім
В стоянні був рівен монахам довговусим.

VII

Вистоював афонські літургії,
Єрусалимські всеночні без краю
І виповняв усі пости святії
По древньому чернечому звичаю;
Найбільше ж тим дослужувався раю,
Що знай шептав: “О Господи, помилуй”
Сим одганяв всі помисли лихії,
Сим побіждав дияволову силу
І чудотворною зробив свою могилу.

VIII

В могилі-бо сто літ уже спасався,
У ямі, що сам викопав руками.
Без заступа в цій праці подвизався:
Копав самими тільки пазурами
І сили додавав собі словами:
“О Господи, помилуй!” — і дорився
До тих печер, що йдуть попід морями
В Єрусалим, і чуда сподобився:
Бо поночі з його могили світ світився.

IX

Князь Лико він колись у мирі звався:
Доводивсь правнуком Семену Лику 93
Що у Великій церкві спати вклався ,
Мечем собі здобувши честь велику.
Сього легкодуха і недоріку
Господь превище прадіда поставив,
Сподобивши його такого віку,
Яким немногих праведних прославив
І від усіх гріхів за живота ізбавив.

Х

Святий подвижник сей не появлявся
На Божий світ уже давно з могили.

читати