
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
гавкай, ніж виєш, проклята! — облаяв її Кирило і знову вернувся у хату. Пріська, припавши головою до долівки, одно — голосила.
Кирилові сумно, аж страшно... То він засуне двері, ляже на лаві, закриє голову свиткою, щоб не чуть було того уразливого плачу; то з нестямки скоче, вибіжить надвір, побіжить аж до воріт довідатися — чи не йде хто, і, не діждавшися, знову вертає у хату.
Аж ось, одного разу вискочивши, він зобачив, що з темній темноті чиясь постать маячить, простуючи у двір.
— Хто то? — обізвавсь Кирило.
— я.
— Ти, Паньку?
— Я. Оце иду до тебе. Що тут — спокійно?
— Спокійно — і в хаті не всидиш.
— Так, брате, й там. Думав — здурію. Оце мов і затихне на хвилину, та Знову як почне — аж у зуби заходить!
— Там хоч, кажеш, затихає; а тут безперестанку, як: у-у-у! та й у-у!.. Ось послухай.
До їх уха донеслося глухе охрипле лементування.
— От тобі й усюночна! — прислухавшись, мовив Панько.
— І піп такої не вміє... Та що це тебе прислано, хіба не було кого другого?
— Казали другому, та я перебив. Думаю — хоч проходжуся.
— А я думав: другого, свіжішого, пришлють. Хай би він посидів у хаті, а я хоч би під ворітьми прикорхнув трохи.
— Ні, цур йому — спати. Удвох все-таки охвітніше.
— Так спати ж — аж гілля гне! — і Кирило на весь рот позіхнув.
— В солому! — гукнув Панько.
— Е-е... добро оце в соломі!
— А воно вже з півночі є? — спитався, помовчавши, Панько.
— Та, мабуть. Віз був серед неба, а тепер — он як низько опустився, — зирнувши на небо, одказав Кирило.
Замовкли. Чулося тільки тяжке Прісьчине лементування.
— Чого ж ми тут стоїмо? Ходімо до хати, бо щоб чого там не трапилося, — мовив Панько, пориваючись іти.
— Ходімо. Послухаєш ще й ти! — нехотя одказав Кирило.
— Добривечір вам! — привітався Панько, переступаючи поріг. Пріська, почувши чужий голос, замовкла.
— Здорова, тітко! А чого се ти валяєшся на долівці? Хіба на полу немає місця?
— О-ох! нема... — зітхнула Пріська і заплакала.
— Отак! Так ти се і плачеш? А дочка тобі кланяється. “Перекажіть, — каже, — матері: хай не журиться, не побивається. То все, — каже, — наговори людські!”
— Хіба ти бачив її? — підвівшись, спитала Пріська.
— Тільки що з волості.
— Де ж вона, моя дитина?
— Там — у волості,
— Не плаче, не вбивається?.. О-ох! — і незнарошне стара схлипнула. — Господи! хоч би мені ще хоч раз побачити її, спитати — за що се напасть на нас така?
— За що напасть? Хіба вона розбирає? Напасть не по дереву ходе, а по людях, — утіша Панько.
— О-ох, правда твоя, чоловіче. Сам бог милосердний наніс, видно, тебе... Я вже думала — і не почую за неї нічого...
— Кланяється, кланяється... Казала, щоб не вбивалися...
— Що ж се воно таке? Чи не чув ти хоч стороною, чоловіче добрий, за що се нас господь карає?
— Стороною?.. Різно кажуть. Чого люди не набрешуть!
— Ох, брешуть, мій голубе, брешуть!.. Та хіба від того нам легше?
— Я, бач, чув, — почав Панько, — станового писар розказував нашомутаки чоловікові, що Ззгнибіду хтось бачив, як він жінку давив. Його, либонь, і в тюрму вже засаджено. Так він, — звісно, така вже каверза, — недаром писарем був: почав ото крутити. “Я, — каже, — не давив, а може, хто другий. Може, наймичка, бо тих грошей, що я дав їй за день перед смертю до схову, не стало”. Ну, звісно, кинулись грошей шукати...
— Христя ж божилася, що він сам дав їй ті гроші, — перебила Пріська.
— Може, й сам; а тепер он, бач, куди верне!
— Боже, боже! — хитаючись, почала Пріська. — Ти ж усе бачиш, усе знанні... Чому ж ти не обізвешся, не оглянешся на нас, нещасних? — і Пріська знову заголосила.
— Ось перестань, тітко, та послухай, що я тобі скажу. Годі тобі плакати та побиватися, — нічого слізьми не запоможеш! Ти вставай з долівки, лізь на піч, лягай та краще засни. Може, бог тобі у сні пошле розум, що зробити, як повернути.
І — диво! Пріська подумала-подумала, утерла сльози, підвелася і подибала до полу.
— Отак буде краще! — мовив Кирило не то до Пріськи, не то сам до себе, умощуючись собі на лаві.
— А мені ж де? Хіба до порога головою... А що ти думаєш? Саме буде добре! — каже Панько, простягаючись посеред хати.
Усі троє полягали і помовкли, мовби поснули. Важке тільки Прісьчине Зітхання з години на годину давало ознаку, що вона ще не спала. Оже й воно затихло: коли-не-коли почується та й стихне, поки й зовсім не затихло.
— Заснула? — спитався Кирило, підвівши голову.
— Мабуть... бо щось не чутно.
— Ти таки утішив.
— Та пошептав, бач...
— А справді: ти не чув, що це воно за оказія? Невже це за смерть Загнибідихи? Я не вірю, щоб Христя на таке пустилася.
— Та воно, бач, і я не вірю. Тільки... де тим гемонським грошам
Останні події
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
- 24.05.2025|13:15«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»