Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

одвертається, щоб не чути, дослухається до гомону людського, котрий уже, постановивши свято, плететься додому і вголос вимовляє свої таємні думки... А пройдуть люди — і їй знову сумно. “Господи! хоч би день минав скоріше!” — скаржиться вона, ідучи у хату.
Надвечір Горпина забігла по Христю.
— Скоріше, Христе, одягайся; уже наша челядь у зборі!
— Куди се? — пита Пріська.
— Колядувати, мамо.
— Ти б краще не йшла, дочко. Христя глянула на Горпину...
— Тіточко, голубочко, — заторохтіла та. — Пустіть її. Хай вона хоч трохи провітриться. Ви ж бачите, на що вона перевелася. Пріська тільки махнула рукою:
— Та йди вже... Що з вами подієш? Не пустуй тільки там. Подруги, раді, забравшись за руки, не пішли — побігли з двору. Пріська зосталася сама. Нудно їй та тяжко у своїй хаті, і все думки нерадісні клопочуть голову. Вона вийшла проходитися надвір.
Смеркалося. Голоси малих колядників уже розтиналися по селу; гостювальники вертались додому; чулася дрібна жіноча річ, груба чоловіча мова. Село перед вечором загомоніло, загуло; воно мов знало, що наступаюча ніч незабаром усіх упокое, і поспішало наговоритися: там скликали свиней годувати; там ревла скотина по загородах; по дворах жінки снували з дійницямя. “Турбуються люди, а мені і того клопоту немає; ні над чим клопотатися”, — думала Пріська, виходячи за хвіртку. Коло Здорового двору стояла Одарка і дивилася на вулицю.
— Здрастуйте, тітко! — гукнула вона на Пріську. — Вийшли провітритися?
— Оце, як бачиш... Христя пішла колядувати, а мене нудьга вижила З хати. Піду, думаю, хоч подивлюся на людей.
— Ви б, тіточко, до нас ішли посидіти. Карпо після обіду як пішов кудись, та й досі немає. Дітвора у хаті клопочеться: де батько? Оце вийшла виглянути. Десь, видно, забарився... Ідіть до нас, тітко! Уже Миколка за вами так скучає. “Чому се, мамо, бабуся до нас не ходе?” — усе допитується.
— Спасибі тобі, Одарко. Я б і прийшла, так ні на кого хати кинути.
— А ви запріть хату. Хто там прийде? Ідіть, тітко: посидимо, погуторимо. Пріська не забарилася. Заперти було нічим хату; гаразд, що хоч до скрині замок є, а то ще й хату замикати. Та й від кого? У селі все свої люди, знайомі, відомі, наперечоті, на виду; а чуже? хто тепер чуже забреде на село? Закрутила Пріська двері ломакою — от і все. Дітвора несказанно зраділа старій Прісьні.
— Бабуся, бабуся йде! бабуся прийшла! — викрикнув радий Миколка і побрався на руки до Пріськи.
— Ба-ба, ба-ба-ба... — своїм нетвердим ще язиком вимовляла невеличка дівчинка Оленка, простягаючи до Пріськи кулачата.
Дітвора страх любила Пріську. Вона завжди уміла з нею обійтися; то, дивись, шматочок хлібця принесе і дає: “Це від зайця відняла”, — скаже. А дітвора затинає так часом і сухий шматок, наче солодкий медяник. І на сей раз Пріська захопила з собою два пиріжки з квасолею — і дітвора, рада гостинцеві, прийнялася їх уминати. Одарка сама не менше зраділа: раз — що угамувався дитячий крик та докучливе допитування про батька, а друге — є з ким і самій словом перекинутись, погомоніти.
Розмова зав'язалася. Одарка пригадує своє життя, Пріська своє. Нерадісні то були речі для розмови; отже незчулися, коли і як стемніло. Дітвора, награвшись, захотіла спати. Пріська мала була додому йти, та Одарка намоглася.
— Посидьте, тітко. Погомонимо ще. Я ковбасу розігрію, підкусимо; а тим часом, може, і Карпо надійде.
Чогось у Пріськи серце заболіло, коли Одарка згадала про Карпа. Чого? Їй пригадайся її Пилип, котрого приходилось, от як і Одарці, дожидати... Тепер вона його вже довіку не діжде! Серце її наче хто обценьками здавив.
Одарка не забарилася розігріти ковбасу, спрягла ще яешню і прохала Пріську підкусювати. Тільки що Пріська взяла шматок ковбаси і намірялася їсти, як коло дверей щось занишпорило.
— Це, мабуть, Карпо, — угадувала Одарка і не помилилася. То був справді Карпо.
Карпо, молодий ще чоловік, осадкуватий, широкоплечий, ширококостий: голова здорова, кругла, наче гарбуз; очі сірі і завжди ясні, покійні: їх, здається, ніколи зроду ніяке лихо не мутило. І голос у його рівний, і сам виглядає Завжди добрим, завжди задоволеним.
— Здорові, тітко! — привітався він. — Скільки літ, скільки зим? Давно” давно ви в мою хату заглядали. Я вже на Одарку гримаю: може, кажу, розсердила чим?
— Бог з тобою, Карпе! Хіба твоя Одарка така, як другі? Тільки з нею і душу одведеш. А не ходила, то ти і сам гаразд знаєш, чому. Як таке щастя, то і між людей нема охотки іти: сиділа б усе дома, як кам'яна... Воно б, може, ще краще було, якби відразу скаменіла!
— Хай бог милує! Я оце вас усе одстоював, за вас розпинався, — сказав Карпо.
У Пріськи — наче очі побільшали, так вона подивилася на Карпа ними.
— Що там таке? — за неї спитала Одарка.
— Та нічого ще поки. Дурний Грицько. Чого це він на вас уївся?
— Супруненко? — угадала Пріська. — І

Останні події

29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса
12.04.2025|09:00
IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»


Партнери