Завантажити

стріну я тебе де-небудь, уже ж правди допитаюся; та вже ж і за ніс поповоджу!.. Коли каже твій батько, що З ума тебе звела, — хай недурно каже!” — нахвалялася Христя. їй так гарно, так радісно на душі, легко на серці... 6 той, що і за нею побивається, її любить... Вона не зробить так, як чорна Ївга зробила, та й ще сердиться, коли їй натякають на Тимофія. Ні, вона не сама оддасться до рук, а візьме його в свої руки. Христя усміхнулася, пригадуючи, що б його зробити таке Федорові, як стрінеться? На неї найшла та дівоцька жартівливість, якої вона давно вже не звідувала.
—- Чи підемо, дівчата, до Супруненка колядувати, чи минемо? — спитала вона, наганяючи гурт.
— Підемо. Чого минати? Цей край обійдемо та тоді й на другий.
— Ви йдіть, а я не піду, — сказала Христя.
— Чому?
— Боїшся, щоб Грицько ціпка не дав? — цвіркнула Ївга.
— Ось піди, піди!.. Чи й сама від ціпка викрутишся?
— А мені за що?
— За те, що й мені.
— Ти ж, — кажуть, — його Федора причарувала, — плеще Ївга.
— Чого не накажуть. Он і про тебе кажуть.
— Що ж про мене кажуть?
— Казаному кінця нема, — одказала Христя, щоб не розводити сварки. А тут і Супруненкова хата виглянула з-за комори. Дівчата підійшли до воріт.
— Нумо, ходімо! — скрикнула Горпина.
— А як справді ціпка дасть, та ще й собакою нацькує? Від нього усього треба ждати. Та дивіться, уже, мабуть, і спати повкладались — світла не видно, — обізвавсь хтось з дівчат.
— Сліпа, не бач! — крикнула Горпина. — Он же світиться. Дівчата поспиналися аж на тин.
— Світиться, справді світиться!
— Заходь! — скомандувала Горпина і вскочила у двір. Ряба здоровенна собака на прив'язі біля комори почала гавкати.
— От розгавкався! Хазяїн кращий від тебе, та не гавкає! —сказала Маруся, поспішаючи за Горпиною.
Другі зареготалися і собі — бігом. Передні вже були біля вікна, тоді як задні тупцювалися коло фіртки, ламали ломаку з тину.
— Благословіть колядувати! — крикнула Горпина, зазираючи у вікно. Воно намерзло і, окрім жовтої плями від світла, нічого не було видно.
— Благословіть колядувати! — гукнула удруге Горпина, довго дожидаючись одказу.
— Хто там? — донісся з хати голос.
— Колядники. Благословіть колядувати.
— Ось я вас поколядую! Гемонські діти! Де б спати, а вони ходять попід чужими вікнами, собак дражнять.
Декілька дівчат зареготалися, другі кинулись геть навтікача; зосталася Горпина з трьома дівками.
— Та цитьте! — скрикнула Горпина, дослухаючись до гомону в хаті.
— Ось я зараз! Підождіть трохи! — почувся голос Грицьків.
— О-о, бачте: “Підождіть”. Він таки впусте, — підохочувала Горпина дівчат, що мали були утікати.
Чутно — двері рипнули, щось зашамотіло у сінях.
Собака на прив'язі — як не розірветься! То кинеться в один бік, то стрибоне уперед, аж вірьовка тріщить.
Сінешні двері розчинилися і — висунулася кочерга... Дівчата, забачивши — дай, боже, ноги! — не знали, коли за двором опинилися; другі, боязкіші, помчалися вподовж улиці. Одна Христя стояла серед шляху і заливалася З реготу:
— А що, здобулись?
— Я вас! Я вас, бісові старці!.. — гукав Грицько. — Бог свято дав, ні, де за цілий день нагулявшись, спочивати, а вони ходять, роти деруть та добрим людям не дають спокою. Рябко! куси їх!
— Куси, Рябко, лисого! — одгукувались дівчата.
— А що, заробили? — кричала одна.
— Заробили, аж торба продралась! — одказує друга.
— Заробили — насилу ноги домчали! — додає третя.
— Ще й у такого багатиря заробиш! — сердиться Горпина. А чорна Ївга кривить Горпину:
— Благословіть колядувати! Благословіть колядувати! — носиться її гук вподовж улиці.
У той саме час Грицько спустив Рябка з цепу. Люта собака, як вітер, помчалася вподовж городу, стрибаючи на тин, та аж виє, гавкаючи.
— Тю! тю! — тюкали дівчата, удираючи вперед.
— Благословіть колядувати! — одно желіпае Ївга.
— Хай вам біс! Мені й Рябко заколядує, — перекривляючи Грицька, товсто гукнула Христя.
Нестямний крик реготу зірвався і, як буря, помчався по всій вулиці:
— Xa-xa-xa! xa-xa-xa!
Уже и далеко одбігли від двору, уже повернули й в другу вулицю, а регіт З смішної Христиної вигадки не вгавав. Веселим гуком та криком носився він у морозному повітрі, бунтуючи собак по дворах.
Від Супруненка повернули до багатого козака Очкура. Стара Очкуриха з почотом прийняла дорогих гостей, вареною частувала, пирогами годувала, ще й сороківку дала колядницям. Бадьорніші й веселіші вийшли дівчата з Очкурового двору й напрямилися до батюшки. Там прийшлося разів з шість колядувати: батюшці, матушці, батющиним дітям. Хоч батюшка за те грошей не дав, зате матушка добре нагодувала й напоїла; деякі вийшли уже й геть-то з гудючою головою. Ївга трохи не згубила книша, яким матушка обдарила; Ївга, як

читати