Завантажити

У психоаналітичній версії прочитання Жоржем Батаєм у праці «Література і Зло» (1957) творчості англійця Вільяма Блейка, що, на думку критика-літератора, «простими до банальності фразами зміг звести все людське до поезії, а поезію – до Зла» [6, с. 59], озвучивши в ліриці особливу владу жорстокості, що «сповіщає про чистоту Зла» [6, с. 59], артикульована містка думка, яка формує об’єктивно наукові підвалини для розгортання концепції відмінної реалізації образу тигра в літературно-художніх стилях і, масштабніше, методах та типах художнього мислення – реалістичному / типізація і нереалістичному / ідеалізація (романтичному; модерністичному). Ключовим в аспекті цього постає модальне твердження Ж. Батая: «Мене дивує, що так зрідка й нечітко говорять про близькість Блейка й сюрреалізму» [6, с. 59], виходячи з якого поет ХVІІІ століття реалізує внутрішній (якісно поетичний) потенціал у формі нереалістичного типу творчості (щодо згоди чи заперечення, немовбито це сюрреалістична формула лірики, не вдаватимемося, достатньо переконливої інтерпретації дослідником художніх творів як нереалістичних).

Такий тип творчості презентовано й, зокрема, у поезії В. Блейка «Тигр» (1794), ліричний образ у структурі якої, спираючись на коментар Ж. Батая, – тигр як істина зла (істина зла, за В. Блейком, дорівнює відмові від рабського ставлення!), світ лиходійства, дика тварина – «елемент вічності», яка «провіщає те, що пробуджує, що приховано заспокійливим рухом поетичного мовлення (яке дає невирішуваному видимість рішення, а жорстокій правді – ширму, що її приховує)» [6, с. 71], втілення не стільки рішучості, скільки страху (вірш як реакція автора на Терор): «Тигр, тигр, жгучий страх, / Ты горишь в ночных лесах. / Чей бессмертный взор, любя, / Создал страшного тебя? […] / Чей был молот, цепи чьи, / Чтоб скрепить мечты твои? / Кто взметнул твой быстрый взмах, / Ухватил смертельный страх? / В тот великий час, когда / Воззвала к звезде звезда, / В час, как небо все зажглось / Влажным блеском звездных слез, – Он, создание любя, / Улыбнулся ль на тебя? / Тот же ль он тебя создал, / Кто рожденье агнцу дал?» (цит. за: [6, с. 69–70] у перекладі російською К. Бальмонтом).

Своєрідною істиною зла (на думку С. Слободнюка, демонічна сила, диявол) постає образ бенгальського тигра і в акмеїстичному ліричному творі М. Гумільова «У циганів» (1920): «Толстый, качался он, как в дурмане, / Зубы блестели из-под хищных усов, / На ярко-красном его доломане / Сплетались узлы золотых шнуров.[…]Пламя костра, пламя костра, колонны / Красных стволов и оглушительный гик, / Ржавые листья топчет гость влюбленный, / Кружащийся в толпе бенгальский тигр . / Капли крови текут с усов колючих, / Томно ему, он сыт, он опьянел, / Ах, здесь слишком много бубнов гремучих, / Слишком много сладких, пахучих тел» (курсив наш. – О. П. ) [11, с. 270]. Літературознавець П. Паздніков пропонує прочитання образу бенгальського тигра в поезії М. Гумільова як «мудрості темряви» – втілення низької, некерованої природи людини, що «втягує її в надмірності, які притлумлюють духовний потенціал, роблять беззахисною перед диявольськими спокусами, своєрідним дзеркалом таємничої, стихійної, непередбаченої й небезпечної природи людини» [27].

Між іншим, як та ж реакція на Терор не меншою змістовою вичерпністю в ракурсі нереалістичного осмислення дійсності характеризується Ж. Батаєм поема В. Блейка «Європа» (1794), в якій витворений за допомогою образу-атома тигра[1] макрообраз революційних подій в абсолютно експресіоністичному ключі (відповідний часопростір, складові структури провідного образу – конструкти крові, вогню, червоного й руху): «На виноградники Франции, тут же запламеневшие кровью, / громом, огнем. / Солнце в огне, в крови! / Ужас стоит кругом! / Золотые колесницы прокатились на красных колесах / по красной крови. / Гневный Лев ударил хвостом по земле! / Тигр выкрался из тумана, ища добычу!» (цит. за: [6, с. 72] у перекладі російською В. Топоровим).

На противагу своєму баченню образу тигра як Зла в ліриці англійського поета в коментарях Ж. Батай пропонує почути й слушну, на наш погляд (і в подальшому залучену до прочитання образу тигра в епічному творі Е. Андієвської), думку Жана Валя з праці про В. Блейка «Поезія, Міркування, Сприйняття» (1948): тигр як іскра, неприборкана індивідуальність у тенетах переплетених добра і зла, що є відблиском потоку світла, відблиском божественної доброти. Ж. Валь переконує, що «в жахливих речах є не лише краса, але й певне благо» [6, с. 71].

Подібні варіанти (Ж. Валь, Ж. Батай) літературознавчого осмислення художнього образу – «специфічної форми естетично-чуттєвого освоєння (сприйняття і відображення) і перетворення (узагальнення, моделювання) дійсності; конкретно-чуттєвого уявлення, що діє водночас на почуття та свідомість» [16, с. 100]; «художнього зображення в літературному творі людини, природи чи окремих явищ за "законами краси"» [17, с. 178]; своєрідного відображення, перетворення дійсності, як продовження життя; вираження особливого світу митця, символічного смислу його бачення [10, с. 15, 24], відбуваються з позиції романтичного (або – нереалістичного) типу творчості – такого індивідуалізованого показу дійсності в конкретній формі, що спирається на витворення структури романтичного (ідеального, суб’єктивного – домінанта суб’єкта над об’єктом) образу з його компонентами, послідовністю їх розташування, власною ідеологією [37, стб. 181, 187; 25, с. 16–17].

Романтичний тип творчості (художнього мислення), в свою чергу, у кожній культурно-історичній епосі реалізується у відмінних стильових формах, методах. Для української художньої літератури ХХ століття абсолютно органічним усвідомленим мистецьких рухом постав експресіонізм (див. праці О. Солов’я, прибічника цієї концепції [29; 31]). Відтак цілком логічно вдатися до осмислення нереалістичного образу тигра в прозі й поезії Емми Андієвської («Тигри»), Василя Стуса («Ти що казав? Зараза – що казав?»), Олега Солов’я («усі мої тиґри», «уступишся і все – вважай зламалась брость…») з заданої «експресіоністичної» позиції й, услід М. Гайдеґґеру, не тільки шляхом дослідження того, що в цих творах є, а й того, що лишилося невисловленим.

Тим паче, що художнє освоєння цього матеріалу (тигр як предмет для естетично-чуттєвого моделювання) в суто експресіоністичній площині здійснене свого часу «пророком» [42, с. 19] німецького експресіонізму Францем Марком у живописному творі «Тигр» (Мюнхен, 1912). Колористика (жовтий, червоний, темно-синій тощо), специфіка поєднання ліній (гострі, замкнені форми), витворений хронотоп (реальне на межі з ірреальним), що формують експресіоністичний образ тигра із обов’язковим другим планом – гармонійне в єдності з природою начало як універсальна модель буття (на думку М. Пуніна, головне в експресіоністичній картині те, що за нею стоїть [28, с. 197]), виголошують провідні засади зображального експресіонізму: «Лінії в картинах експресіоністів закручуються, повертаються одна до одної дратівливо-потворними кутами, конвульсують, зриваються в аритмічній пульсації; простір стає розпливчато-безформовим, вигадливо-деструктивним; світлотінь то стрибає контрастними плямами, то закутує форму наче оманливо-двозначною мрякою; колір бринить дисонансами, запалюється неправильними спалахами і погасає у важкій темряві, кричить в усіх доступних художнику тонах палітри чи завмирає у глухих співзвуччях. Виникає справді якийсь «варварський», за виразом Гаузенштейна, світ образів…» [42, с. 17].

Вихідним пунктом бачиться, для початку, створення так званої моделі експресіоністичного образу: наповнення конкретних ознак художньо-літературного образу експресіоністичним змістом. Спираючись на праці К. Едшміда [40], М. Мартерштейга, Ф. Гюбнера, М. Крелля, Ю. Баба, В. Гаузенштейна, А. Шерінга [41], О. Вальцеля [9], С. Савченка, Б. Кудрявцевої, О. Бургардта, В. Лещинської, В. Поля [14], І. Костецького [19], Г. Недошивіна, Л. Копелєва, М. Абрамова [42], Г. Рошаля [5], І. Куликової [21; 20], О. Дранова [12], Ю. Борєва [7], М. Моклиці [25], Д. Сараб’янова, В. Турчина, Л. Савицької [28], Ю. Маркіна [23], Г. Яструбецької [43], Л. Петренко [26], О. Солов’я [29; 31] та ін., в яких експресіонізм тлумачиться передовсім в якості окремого типу світовідчуття, модель експресіоністичного мегаобразу («ієрархічно найвища цілісна словесно-художня величина» [16, с. 142]) пропонується така: 1) пробуджене Богом до творчості самотнє «я» (несе в собі месіансько-гуманістичне начало) схоплює і відтворює як переживання дійсність: моделює деформований (неврівноважений, нестійкий, згущений, некерований, розірваний) світ із викриттям його правди (мовчазного крику, болю, надриву, істерики, метання) за допомогою власної хворобливої емоції таким чином, щоб світ змінився і подолав розірваність, відновив утрачений синтез із Вічним, Духом, Богом як глибокою сутністю; 2) це змістове наповнення реалізується за рахунок формальних прийомів гіперболізації, алегоризації, очуднення, оголення, зсуву, монтажу, контрасту (антитези), парадоксалізації, символізації, фантастування, мовної фраґментації (дієслівного аскетизму).

Художній світ новели Е. Андієвської «Тигри» (1962) експресіоністичний закон прориву до божественного – за В. Воррінгером, смисл експресіоністичного мистецтва полягає у «спробі прорватися до Бога крізь всі дротяні перепони законів природи» (цит. за: [41, с. 21]) – як основу образу реалізує в повній суті. Розгортання експресіоністичного образу тигра (тигрів) стає вихідним пунктом твору з позиції непевності (це – підозра, колись – невизначена позиція, нечіткий хронос) оповідача (поки без конкретизації як самотнього «я») внаслідок зорового сприйняття ним гри світла: «Перша підозра, що це тигри , з’явилася в мене колись ополудні, коли в кімнаті було повно сонця . Дивлячись на плями й смуги, що рухались навколо , я не міг позбутися відчуття, що під соняшними плямами щонайменше з десяток тигрів і всі вони гасають через стільці й тапчани …» (курсив наш. – О. П. ) [1, с. 22]. Непевність конкретних органів сприйняття (зір) оповідача-героя поступається впевненістю інтуїтивного бачення – відчуттів (власне, це і є втілення авторської позиції – прагнути до чуттєвого впливу [див. 31, с. 3]): «Я, звичайно, не можу твердити, що тоді саме я їх помітив. Ні. Просто я відчув, що навколо мене якось не так , хоч я зразу й не зміг би пояснити, чому не так» (курсив наш. – О. П. ) [1, с. 22].

Відчуття стають актуальними через певні зсув-зміни, що на першому етапі відчування не піддаються чіткому окресленню. Не спостережливий до цього герой (у часі – тоді) трансформується під впливом зсуву-змін на такого, що приглядається (починає усвідомлювати раніше не усвідомлюване; у часовому вимірі – зараз): «Тепер мені, звичайно, ясно, що, якби я був спостережливий, я напевно й раніше зауважив би , як не раз в найгустіший дощ у мене в помешканні аж мигтіло від соняшних плям і смуг, і почав би думати , чи не ховаються, бува, за соняшними плямами тигри…» (курсив наш. – О. П. ) [1, с. 22], що, в свою чергу, призводить і до протиставлення сприйняття зорового й інтуїтивного (внутрішнього, чуттєвого) – «сонячні плями» й «що раніше вважав за сонячні плями», «що вважав досі за сонячні плями». Це відбувається в ретроспективно-теперішньому ключі подачі оповідачем-героєм події: від того, що було («сонячні плями»), що слугувало причиною переходу від сприйняття змін органами зору до відчуттів (сусіди, які розсердили) до того, що є (тигри). Ретроспективний план укупі з причиною змін містить доречну конкретизацію, про яку йшлося вище – герой-оповідач як самотнє «я»: «…сусіди, які почали допитуватися, що це, мовляв, у мене в помешканні час від часу так гасає, хоч у мене ніколи не бувало жодних відвідувачів та і я сам завжди ходив удома в м’яких хатніх черевиках, щоб не турбувати сусідів. Я сам не любив, коли мене турбують …» (курсив наш. – О. П. ) [1, с. 22].

Чуттєвий рівень сприйняття породжує в оповідача остаточну впевненість у своїх спостереженнях («…мусив прийти до висновку, що це напевно таки тигри» [1, с. 23]) і відповідні дії: «Тоді я вирішив, що коли це тигри, то їх треба й годувати […] моїм обов’язком було ними піклуватися, коли вони вже облюбили моє помешкання, то я вигріб із пам’яті спогад, як мене в дитинстві водили в цирк[2], і тоді мені спало на думку, що тигрів можна також приборкувати» [1, с. 23]. Дієві характеристики тигрів – «рухалися», «гасають», «товктися в моєму помешканні, мало не звалюючи мене з ніг», «мигтіло», «час від часу так гасає», «щось гасає», «як вони гасають» (таку ж семантичну активізацію, збудження [22, с. 158] несуть «теплі» сонячні тони), що з’являються в обмеженому самотньому просторі оповідача (чи то – людини на землі як обмеженій території), подібні до хаотичного земного руху, а прикінцевий пасаж новели свідчить про повне його, хаотичного земного руху, приборкання, умиротворення – не інакше, як віднайдення божественної гармонії (тигр як благо, повертаючись до рецепції «Тигра» В. Блейка Ж. Валем): «Я можу зрадити тільки одне: я їжджу на тигрі » (курсив наш. – О. П. ) [1, с. 22]. У цьому ракурсі не голослівним видається твердження М. Р. Стеха про те, що «…метою творчого процесу є (либонь) для неї [Е. Андієвської. – О. П. ] ідеалістичне бажання перетворити зло, ненависть, деструктивний хаос […] на впорядкованість світу "доброї людини"…» [33, с. 154] (єдине, не враховане дослідником, це те, що така мета характеризує не письменника сюрреалістичних віянь (див.: [33, с. 147; 34]), а чистого експресіоніста).

Ця ідейно-змістова спрямованість епічного твору Е. Андієвської має точку перетину із магічно-реалістичною, якщо слідувати традиції приписування певному художньому напрямку у історико-літературному аспекті, а коли спиратися на показники формозмісту – експресіоністичною, новелою Хорхе Луїса Борхеса «Сині тигри» (1977) [8], для творчості якого тигр є доволі показовим маркером (за твердженнями Б. Дубіна, перший написаний власноруч рядок шестирічного Х. Л. Борхеса – «Тигр, лев, тато, леопард», а в його дитячих малюнках тигр був постійним мотивом, перший же самостійний твір 1912 року під назвою «Цар лісу» за головного героя мав тигра [13]; крім того, Х. Л. Борхесу належить книга віршів і прозаїчних мініатюр «Золото тигрів» (1972), де, щоправда, тигр не стільки образна вбудова, скільки культурна алегорія). Образ синіх тигрів , що приходять до оповідача уві сні як тигри невідомого відтінку синього кольору не без своєрідного генезису (любов до тигрів з дитинства, читання В. Блейка, Р. Кіплінґа[3], поява тигра в сновидіннях), як каміння зі священної вершини гори, що самозароджується (прийом очуднення) і збільшується від тепла рук, прочитується з позиції творення шляхом символізації: хаос, що витворюється ними, і володіє силою таємниці богів, знання про яку призводять до божевілля, наповнений силою змінити довколишній світ – силою вищого начала (Бога); ця сила запропонована, але, на відміну від героя «Тигрів» Е. Андієвської, який її приймає, не приймається, остаточної гармонізації самотнього «я» з глибинною сутністю не відбувається.

По суті, в епічному творі «Тигри» Е. Андієвської сконструйовано експресіоністичний макрообраз тигра, якому в усіх сенсах поступається конструкт тигра в її так званому, на думку Ю. Шевельова, «словесному спорті» [39, с. 759] (лірика (?) експериментально-інтелектуального напрямку [4, с. 231]), наприклад: суто реалістичного осмислення він набуває в «Бумба тримає небо в зубах…» зі збірки 1963 року «Риба і розмір» («Бумба тримає небо в зубах, / І мисливці не бачать тигра» [3, с. 124]); близький до футуристичної[4] заумі зі зруйнованим граматико-синтаксичним ладом – наголос на асоціативності – в сонетах: «Найвищий шпиль» («Тигр шаблезубий – в серце – непомітно, – / На світло – проламалось – каламутне. / Енерґію – завищену – предмети – / Із ухилом – набік – до форм розмитих» [4, с. 79]), «Контролер-ґрифон» («Серпанком – гори, тигри, тигролови. / Єдиний – дійсний – контролер-ґрифон, / Що – без оплати – кожного – в графу» [4, с. 101]), «Навколо круглого часу» («В повітрі – тигри плавають – й лини. / Вздовж вулиці – з візком вже – зеленяк. / А серце – щойно – з нурту – знову – в нурт – / З надією: колись – й чума мине. –» [4, с. 158]), «Деякі аспекти півдня – з жувалкою на – усе життя» («Від скверу – посмугований сизаль. / З лятрини – з площі – крізь бузок – лізол. / Базальт – підвівся – жмутиками зел. / Тигр, – щойно – з клітки, – патрає козу» [4, с. 177]) зі збірки 2008 року «Фульґурити», «Слово – й плинові» («Хоч – на підпитку – із вікна – фотограф – / Аматор: як – коня – на розі – тигри. – / Торс існування – на шматки – відразу» [2, с. 60]) зі збірки 2009 року «Міражі».

У випадку з поезією В. Стуса «Ти що казав? Зараза – що казав?» (вірш 1960-х, поза збірками) актуальності набуває твердження літературознавця О. Дранова, який переконує в тому, що, аби «…примусити «абсолютне» заговорити, експресіоніст наче провокує об’єктивну реальність на «відвертість», створюючи з її елементів нестійку конструкцію…» [12, с. 19], а відтак крізь утворені тріщини такої реальності проступає істинне обличчя буття. Ліричний твір В. Стуса сконструйовано як співіснування двох світів (парадоксальна єдність) за діалогічно-контрастним принципом розгортання ідейного змісту (хоча формально – це монолог-звернення ліричного суб’єкта) – питання / відповідь як зіткнення деформованої дійсності (джерела страждання) із дійсністю, що протистоїть цій деформації (джерела протистояння, порятунку). Деформована дійсність, граматично виражена минулим часом – казав, обіцяв, зав’язав , екстрапольованим у майбутнє – затягнеш, забереш, візьмеш, закуєш , із спільною лексичною наповненістю «такий, хто бере участь у підкоренні, завоюванні нечесними методами», виростає як оголена, неприхована з образу зарази і виповнюється з деталей-образних атомів його творення (виокремлюємо курсивом. – О. П. ): «Ти що казав? Зараза – що казав? / Як кулі клацали, мов вовчі жовті ікла / Ти обіцяв – навіки зав’язав / Біль-білий день, що й світу вже не видко? / Ти що казав? Що в зашморг затягнеш / Мене, моїх дітей, мою дружину, / Всіх націоналістів з України, / Фашист червоний , землю забереш / І на платформи – в болота сибірські. / Людські кістки – на добриво візьмеш» [35, с. 365]. Перехідною ланкою від унаочненої деформованої дійсності до дійсності, що протистоїть деформації, і стає експресіоністичний образ кортежу оскаженілих тигрів , сформований на алегоричному ґрунті: «Ти що казав – ти в тишу закуєш / Оцей кортеж оскаженілих тигрів?» [35, с. 365], – пластична конструкція, якою узагальнено світ протистояння й емоцію надриву, що порушує вже нібито усталені масштаби. Цей новий світ зростає на суто експресіоністичній формулі «не ніщо, а – я»: «Я ворог – так. На полум’ї тортур / Мене огнем осяло зненавиди. / Я ворог твій . Я ворог . Ворог. Видиш, / Я – ворог твій – тобі мурую мур / Імперії. Стараюсь до пропасниці / Закручений, як равлик, в ревматизм. / Точу пісок, вишукую, як трясці, / Для тебе золота. На твій некомунізм» (курсив наш. – О. П. ) [35, с. 365]. Кортеж оскаженілих тигрів стає першою складовою в асоціативному ряді протистояння: «кортеж оскаженілих тигрів – я ворог – до пропасниці закручений» .

Наповнення моделі експресіоністичного образу тигра в ліричних творах «усі мої тиґри» (2006), «уступишся і все – вважай зламали брость…» (2007) О. Солов’я бачиться напрочуд екстравагантним – алегорія прочитується в ракурсі сприйняття тигрів як жінок. Хоча, пам’ятаючи про кілька показових епізодів літературно-побутового кшталту в історії світової літератури, зокрема те, що німецького експресіоніста Готфріда Бенна називала тигром його коханка Ельза, а Генрі Міллер (його експресіоністичне кредо митця чітко викладене в листі 1938 року до Френка Добо, присвяченому пропозиції надрукувати роман «Тропік Рака»: «Я прагну зберегти свою цілісність, можливість писати так, як мені подобається, і не виконувати нічиїх вказівок – крім Бога, що є одним моїм босом» (цит. за: [15, с. 387–388])) у книзі спогадів про друзів за спробою подати жінку як невичерпний сюжет, «схопити саму їх [жінок. – О. П. ] суть, їх аромат» [24, с. 284] так характеризує одну зі своїх любовей – Бренду Венус: «Кохання наприкінці життя – це щось особливе. Не кожна жінка здатна його пробудити. Бренда наче передбачає будь-яке моє бажання, будь-яку думку. Вона не соромиться відверто зізнаватися у своїх почуттях до мене. У неї є характер, реакція – як у тигра, кмітливість . […] Вона може працювати до знемоги – як фізичної, так і духовної. Вона може накинутися на їжу, немов тигриця , а може обходитися зовсім без їжі» (курсив наш. – О. П. ) [24, с. 348–349], пояснення є цілком очевидним.

Світом, що потребує трансформації, конкретного перевлаштування, є світ ліричного суб’єкта із усіма його тиграми , невигойний атрибут якого, на перший погляд, – одвічний біль. Проте його взаємодія з іншим виміром (світом) ліричного суб’єкта втілена в форматі поразки першого – болю більше немає, його не прагнеться, він лишається за берегами, натомість приходять самотність і спокій (без тигрів!) чи то – ідеальна форма буття: «усі мої тиґри сьогодні вдома / і я відчуваю спокій / гортаючи книгу в шістсот сторінок / (інколи так буває) / один з дев’яти мотивів / для майбутньої реінкарнації / тимчасово втрачає свою актуальність: / я більше не знаю болю / (чуєте? – пані Олю!) / я більше не прагну болю / гортаючи книгу в шістсот сторінок / умовивши тиґрів лишитися / вдома / скасувавши мобільний зв’язок / та деякі інші / прикмети fucking цивілізації» [30, с. 94] («усі мої тиґри»).

Образ-атом ескорту зимових ніжних тиґрів з мотивом підкорення-зламу («уступишся і все – вважай зламали брость / це твій ескорт зимових ніжних тиґрів / що поміж ними й рідний хтось / втрачає вже тебе – вважай не вигріб...» [30, с. 39]) у поєднані утворюють нову смислову якість (оксюморонне формулювання): ліричний суб’єкт супроводжений не ніжними тиґрами , а – тиграми як ворожими пестощами , тим, що ламає і нищить. Розгортання поетичної реальності у творі запропоноване двома шляхами, перший з яких – підкорення жінці. Відтак перед ліричним суб’єктом постає вибір, що призводить до короткочасного стану зависання між і між – між минулим, яке викорінює (пов’язане, звісно, із тиграми ), і майбутнім, що пророкується як зміни: «лишилося життя – між пестощів ворожих / між передбачених провісником одмін» [30, с. 39]. Усвідомлення здійсненого вибору реалізовано в образі погляду сина : «і хтось один – заледве-ледь на тебе схожий / дивився так як тільки й міг дивитись син...» [30, с. 39] – дитини як найтоншого рецептора у відчутті ірреального, як шляху до втраченого зв’язку з глибинною сутністю – Богом.

Експресіоністичній образ тигра, що розгортає в епічному, ліричному творі український автор ХХ – ХХІ століття – Е. Андієвська, В. Стус, О. Соловей, зрощує координати в кількох структурно образних площинах: як макрообраз (соняшні плями-тигри ) й образ-атом (кортеж оскаженілих тигрів, усі мої тиґри, зимові ніжні тиґри ). Будучи посередником між двома художніми реальностями у творі письменника-експресіоніста, цей образ унаочнює їх взаємодію-відторгнення і постає провідним у настільки значному для експресіоністичної художньої одиниці відновленні синтезу з Вищим.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андієвська Е . Джалапіта: [вибрані твори] / Емма Андієвська . – Львів: ЛА «Піраміда», 2006. – 160 с.

2. Андієвська Е . Міражі: [сонети] / Е. Андієвська . – К.: ВД «Всесвіт», 2009. – 248 с.

3. Андієвська Е . Твори: в 10 т. / Е. Андієвська . – Т. 1. – Мюнхен – Хмельницький: Поділля, 2004. – 240 с.

4. Андієвська Е . Фульґурити: [сонети] / Е. Андієвська . – К.: ВД «Всесвіт», 2008. – 232 с.

5. Арсенал : сб. ст. – М.: Искусство, 1977. – 247 с.

6. Батай Ж . Литература и Зло / Жорж Батай . – М.: Изд. Моск. ун-та, 1994. – 166 с.

7. Борев Ю . Б . Художественные направления в искусстве ХХ века / Юрий Борисович Борев . – К.: Мистецтво, 1986. – 134 с.

8. Борхес Х. Л . Коллекция: [сборник рассказов]; сост. и вступ. ст. Вс. Багно / Хорхе Луис Борхес . – СПб.: «Северо-Запад», 1992. – 639 с.

9. Вальцель О . Импрессионизм и экспрессионизм в современной Германии (1890 – 1920) / Оскар Вальцель ; [пер. с нем. О. М. Котельниковой]. – Петербург: ACADEMIA, 1922. – 96 с.

10. Горанов К . Художественный образ и его историческая жизнь / Крыстю Горанов . – М.: Искусство, 1970. – 519 с.

11. Гумилев Н . С . Стихи. Письма о русской поэзии / Николай Степанович Гумилев ; [вступ. ст. Вяч. Иванова]. – М.: Худож. лит., 1989. – 447 с. – (Забытая книга).

12. Дранов А. В . Немецкий экспрессионизм и проблема метода: автореф. дис. на соискание наук, степени канд. филол. наук: спец. 10.01.05 «Литература стран Зап. Европы, Америки и Австралии» / А. В. Дранов . – М.: Изд. Моск. ун-та, 1980. – 27 с.

13. Дубин Б . Хорхе Луис Борхес: страницы биографии / Борис Дубин // Собр. соч.: в 4 т. / Хорхе Луис Борхес . – СПб.: Амфора, 2001 – Т. 4. – 2001. – С. 478–500.

14. Експресіонізм та експресіоністи: Література, малярство, музика сучасної Німеччини: [зб. ст. / ред. С. Савченко]. – К.: Сяйво, 1929. – 345 с.

15. Житкова Л . «Тридцать две тысячи триста четыре дня на планете Земля». Биографический очерк / Лариса Житкова // Тропик Рака: [роман] / Генри Миллер ; пер. с англ. Г. Егорова. – СПб.: Азбука-классика, 2005. – 400 с.

16. Іванишин В. П . Нариси з теорії літератури: навч. посіб. / Василь Петрович Іванишин . – К.: ВЦ «Академія», 2010. – 256 с. – (Сер. «Альма-матер»).

17. Квятковий А . Поэтический словарь / Александр Квятковский . – М.: Сов. энциклопедия, 1966. – 376 с.

18. Киплинг Р . Маугли; пер. с англ. Н. Л. Дарузес; Малыш и Карлсон; пер. со шведск. Л. З. Лунгиной; Винни-Пух и все-все-все; пересказ с англ. Б. В. Заходера / Р. Киплинг, А. Линдгрен, А. А. Милн ; [вступ. ст. Л. З. Лунгиной]. – М.: Правда, 1985. – 656 с.

19. Костецький І. Тло поетичної місії Езри Павнда // Тобі належить цілий світ: [вибрані твори] / Ігор Костецький . – К.: Критика, 2005. – С. 381–389.

20. Куликова И . С . Экспрессионизм в искусстве / Ирина Сергеевна Куликова . – М.: Наука, 1978. – 183 с.

21. Куликова И. С. Философия и искусство модернизма / И. С. Куликова . – М.: Изд-во политической литературы, 1974. – 160 с.

22. Макаров А. Світ образу / Анатолій Макаров . – К.: Рад. письменник, 1977. – 268 с.

23. Маркин Ю. П. Экспрессионисты. Живопись. Графика / Юрий Петрович Маркин . – М.: АСТ, 2004. – 335 с.

24. Миллер Г. Книга о друзьях / Генри Миллер ; пер. с англ. Д. Ращупкиной. – М.: АСТ: АСТ МОСКВА: ХРАНИТЕЛЬ, 2006. – 347 с. – (Альтернатива).

25. Моклиця М. В . Модернізм як структура. Філософія. Психологія. Поетика: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня д-ра філол. наук: спец. 10.01.06 «Теорія літератури» / Марія Василівна Моклиця .– К., 1999. – 32 с.

26. Петренко Л. Я . Поетика експресіонізму в українській літературі 20-40-х років ХХ століття: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 «Українська література» / Л. Я. Петренко . – Івано-Франківськ, 2008. – 19 с.

27. Паздников П . Мифопоэтические аспекты стихотворения Н. Гумилёва «У цыган» [Электронный ресурс] / Павел Паздников // Режим доступа: http://gumilev.ru/about/15

28. Русский авангард 1910-1920-х годов и проблема экспрессионизма: [сб. ст.]. – М.: Наука, 2003. – 575 с.

29. Соловей О . Горло обурення і протесту: [рец. на збірку вибраних творів В. Стуса «Таборовий зошит»] / Олег Соловей // Київська Русь. – 2009. – Число 1-2 (ХХХІІ-ХХХІІІ). – С. 138–148.

30. Соловей О . Живі і Мертві: [вірші 2004 – 2007 рр.] / О. Соловей . – Донецьк: Видавнича аґенція «ОST», 2007. – 140 с.

31. Соловей О . Збірка Василя Стуса «Веселий цвинтар» і питання стильової динаміки / О. Соловей // Актуальні проблеми української літератури і фольклору: наук. збірник. – Вип. 12. – Донецьк: Норд-Прес, 2008. – С. 279–294.

32. Сорокина Л. Н . Импрессионистические тенденции в немецкой поэзии на рубеже 19-20 веков / Л. Н. Сорокина // Художественный образ и взаимодействие литератур: сб. науч. трудов. – Алма-Ата: Изд. КазГУ, 1989. – С. 3–9.

33. Стех М. Р . «Іншим обличчям в потойбіч…» – поезія і проза Емми Андієвської. 2. Рання коротка проза: «Подорож» (1955), «Тигри» (1962), «Джалапіта» (1962) / Марко Роберт Стех // Кур’єр Кривбасу. – 2004. – № 171. – С. 146–154.

34. Стех М. Р . «Іншим обличчям в потойбіч…» – поезія і проза Емми Андієвської. 3. «Риба і розмір» (1963) / М. Р. Стех // Кур’єр Кривбасу. – 2004. – № 172. – С. 79–81.

35. Стус В . Зібрання творів: у 12 т. / [редкол.: Д. Стус та ін.] / Василь Стус . – К.: Факт, 2007 – 2008 – Т. 1: Ранні вірші (сер. 1950-х – початок 1960-х рр.), ДЕЛО № 13 / БЕ 1339, Круговерть, Вірші 1960-х років. – 2007. – 560 с. – (Бібліотека журналу «Київська Русь»).

36. Стус В . Твори: у 4 т., 6 кн.; [ред. кол. С. Гальченко, М. Гончарук та ін.] / В. Стус . – Львів: Просвіта, 1994 – 1999 – Т. 3. Кн. 2: Палімпсести. – 1999. – 496 с.

37. Тимофеев Л . Образ / Л. Тимофеев // Литературная энциклопедия: в 11 т. – М.: ОГИЗ РСФСР, гос. словарно-энцикл. изд-во «Сов. энцикл.», 1929 – 1939 – Т. 8. – 1934. – Стб. 175–197.

38. Хармс Д . Тигр на улице: [стихи, рассказы, цирковое представление] / Даниил Хармс . – СПб.: Республ. изд. детской и юношеской лит-ры «Лицей», 1992. – 191 с.

39. Шевельов Ю. Велика стаття про малий вірш // Вибрані праці: у 2 кн. Кн. ІІ. Літературознавство; упор. І. Дзюба / Юрій Шевельов . – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – С. 753–761.

40. Эдшмид К . Экспрессионизм в поэзии / Казимир Эдшмид // Называть вещи своими именами. Программные выступления мастеров западноевропейской литературы ХХ века / [сост. Л. Г. Андреев и др.]. – М.: Прогресс, 1986. – С. 300–316.

41. Экспрессионизм : [сб. ст. / ред. Е. М. Браудо, Н. Э. Радлова]. – Петроград – МСМХХІІІ – Москва: Гос. изд., 1923. – 236 с.

42. Экспрессионизм . Драма. Живопись. Графика. Музыка. Кино: сб. ст. – М.: Наука, 1966. – 155 с.

43. Яструбецька Г . Дискурс імпресіонізму та експресіонізму в українській прозі 20-х років XX ст. / Галина Яструбецька // Вісник Харківського національного університету. – Вип. 33. – Харків, 2001. – С. 399–404.

[1] Цей образ-атом є характерною складовою частиною макрообразів у поезіях В. Блейка «Пісень Цнотливості й Досвіду» («Ніч», «Знайдена дочка», «Дочка, яка заблукала») та «Шлюбу Неба й Пекла».

[2] Однією зі складових образу тигра в українській літературі є сприйняття тварини як циркового атрибута. Див. у «Думах про матір» В. Стуса: «Дід мій, бондар – на тих руках / виростав. І сільський умільця / обручі набивав на діжках, / як для тигра огненні кільця » (курсив наш. – О. П. ) [36, с. 260].

[3] Кіплінґів тигр (Шер-Хан) як живий звір із характерними для нього повадками (див.: [18]).

[4] У футуристичній забавці Д. Хармса «Тигр на вулиці» («Я долго думал, откуда на улице взялся тигр. / Думал-думал, / думал-думал, / думал-думал, / думал-думал, / В это время ветер дунул. И я забыл, о чем я думал. / Так я и не знаю, откуда на улице взялся тигр» [38, с. 81]) тигр – неочікувана поява в урбаністичному просторі дикої тварини. Складається враження, що на місці тигра міг бути будь-який інший ссавець, тобто певного глибинного сенсу навряд чи тут можна вичитати.

читати