Завантажити

світах, по всіх океанах, і знову вернувся на рідний берег. У різних товариствах бував, за різними столами сидів Дорошенко у своєму кругосвітньому житті, але, здається, ніде не було йому так затишно й привітно, як тут, в цьому товаристві, де він мимоволі милується красою своїх степових орлят, де на другому кінці столу вже підводиться висохлий, як люлька, чабан Горпищенко з міцним гранчастим келешком у руці.
— За ваше здоров'я, діти! — проголошує він.— Щоб були ви щасливі та щоб війни на вас не було!
Булькає, переливаючись із барильця в карафки, добуте з радгоспних льохів вино, вже й перед хлопцями-випускниками стоїть наповнений каламутною рідиною графин,— то вино каламутиться в ньому своєю молодістю! Запротестувати б Яцубі, та навіть Яцуба в напливі великодушності відступає від правила:
— Ну, на цей раз уже... по шкалику можна. Як член батьківського комітету — дозволяю! Хлопці розчулені, вони між собою нишком випивають за “нашого рідного Держиморду”, а довга Яцубина шия знову витягнулась, хрящуватий випнутий кадик ходить енергійно, голос лунає гучно, металево,— законодавець столу не забуває про те, щоб тримати ініціативу в своїх руках, сюди й туди порядкує, організовує настрій, того викликає на слово, а того притримує, навіть директор школи, мовби оглушений голосом сусіда, принишк, добровільно поступився відставникові своїми правами. Несила тільки Яцубі прибрати до рук чабанське крило столу, де знову підводиться настовбурчений, владний, в розкошланій сивині Горпищенко і, сам надавши собі слово, проголошує здравицю за моряка, за капітана, що “виконав плавбу кругосвітню”...
Чабанове слово підтримується схвальним гулом голосів та знайомим передзенькуванням вподовж столу, а чабан і після цього не сідає,— намовчавшись у степу, він зараз хоче балакати, розповідає про те, як і сам він, власне, був у кругосвітніх мандрах, хоча й зробив це не по воді, а по суші... Товариство зацікавлене, заінтриговане, котрийсь із чабанів виказує навіть недовіру:
— Та коли ж це ти був кругом світу?
І Горпищенко пояснює, що було це під час евакуації і починалося в Чолбасах, де перед відправкою чабани гуртувалися з отарами в кучугурах.
— І як рушив я з овечками тоді із чолбасівських кучугур, то аж на друге літо знову з такими кучугурами зустрівся. Де це я, думаю? Чи знову в Чолбасах опинився, земну кулю з отарою обігнув! Ні, кажуть, ти в Азії, це азіатські дюни кругом... А я все своєї: оце ж тобі, думаю, ішов-ішов і знову в Чолбаси прийшов!..
— Ні, в мене татко дійсно-таки кругосвітник! — весело блискає очима Тоня до капітана та до своїх однокласників, а Яцуба, влучивши момент затишшя, встає і звертається до випускників з розважливим напученням від батьківського комітету, особливо хлопців він настирливо закликає, переступаючи рубікон в самостійне життя, не піддаватися впливові хуліганів, не бешкетувати, бути дисциплінованими та працьовитими, уникати по можливості алкоголю й тютюну.
— Бо тепер тільки кинуло соску — і вже береться смоктати цигарку. В наш час, пригадуєш, Іване, які були методи виховання? — вдається він за підтримкою до капітана Дорошенка.— Пам'ятаю, ще пастушком, каплішем при отарі був, задумав закурити, а сірника нема. Дядько степом їде, біжу: “Дядьку, дайте прикурити!” А він: “Іди, іди ближче, синашу...” Підходжу, так він батогом як усмужить! Як усмужить раз та як усмужить вдруге! Досі, мілєйші, не курю!
Слухаючи майора, хлопці потай під столом потискують один одному руки, дають напівпошепки колективну клятву, що житимуть правильно, на майорів виноград не зазіхатимуть і пальцем не торкатимуться його хвіртки, крізь клямку якої господар ночами нібито пропускає електричний струм...
— Ви ось там перешіптуєтесь, глузуєте із старших,— бліднучи, каже Яцуба,— для вас ми — культовики, та й усе, а воно, може, й наше життя не марним було, коли для вашого щастя підвалини закладались...
І, змусивши цим молодь притихнути, Яцуба починає розповідати про славетну подію цього краю, про відомий страйк наймитів у Британах наприкінці двадцятих років — одним з керівників того страйку був і він, молодий тоді батрацький діяч Яцуба.
— Перший в історії страйк, підтриманий Радянською владою! — з гордістю вигукує майор.— А як ми його організували! На цілий світ прогримів! Хіба ж не правду кажу? — звертається він до капітана Дорошенка за підтвердженням, і той напівусміхнено, легким кивком голови посвідчує: так, мовляв, було, було...
Заохочений увагою, Яцуба пристрасно, гаряче, як про щось недалеке і ще не вигасле в душі, розповідає молодим про ті незабутні дні, коли дніпровські батраки-пікетники, кинувши разом роботу, з червоними пов'язками на рукавах круглодобово чергували на плантаціях, і як цілими ночами засідав страйковий комітет, і до яких хитрощів вдавалися орендарі, намагаючись зломити волю страйкарів. Світова капіталістична преса здійняла була тоді страшенний галас, виставляла концесіонерів-виноробів жертвами більшовицького

читати