
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
цікавістю розпитує вона.— Скат спустив по дорозі, чи чого ти такий невеселий вернувсь?
— Скат — це дрібниця буття, Клаво. Вивчаю походження хамства людського, грубощів, черствості, душевної глухоти. Буває, отак ні з сього ні з того візьмеш і образиш людину. Зовсім не бажаючи того. Просто через хамство чи здуру.. Людині й так болить, а ти ще припечеш…
— Буває, Гриню, буває.
— Та ще глупства — ось чого органічно не виносить моя душа. Мчу сьогодні степом “Бе-наступу” (себто — “Більшовицького наступу”), ніде ні душі живої, дорога така, що після чумаків вісімнадцятого сторіччя ніхто по ній не їздив аж до мене оце, і раптом серед просторів, серед безлюддя стирчать край дороги величезні таблиці, всіяні цифрами. Стільки цифр, що їм і електронна машина ладу не дасть — кібернетичний дідько в них ногу звихне. А це ж для мене, щоб я читав, схоплював на льоту. І зветься це: наочна агітація. Скажи, Клаво, для чого ми робимо це?
— Не знаю,— каже вона трохи винувато.
— Для га-ло-чки! Для звіту казенного... Бо звикли так. А догматики, вони й сьогодні ще не перевелись. Той лізе думки твої перевіряти, а той помпезну арку якусь будує серед степу. Для кого ті в'їзні арки в “Чабані”? Для яких тріумфаторів? І я ще мушу до них їхати переймати досвід. Я, чия кінопересувка не знає втоми, чиї кінострічки ні разу не рвались. В мене в фургоні бібліотека, в мене на озброєнні — магнітофон; їду, ставлю, записую доярку... Оце вам стрижуть, оце доять — чуєте, як сярпає в дійницю молоко? Живий голос даю, а не таблиці їхні бездиханні.
— Ти б і нас коли-небудь записав,— мовить м'яким голосом Клава.— А то ж цілий день у парні, у духоті, а щоб душевним словом з ким перекинутись... Скорше вилають тебе ні за що.— Вона майже з острахом зирнула в протилежний куток на техніка осіменіння, що саме глухо бухтів там, щось вимагаючи.
— Запишу, запишу й тебе, Клаво,— обіцяє Гриня,— і Тамару, подругу твою, запишу, хоч вона й зв'язала себе з оцим типом...
— Ох, не кажи, Гриню... Не фортунить нам ні в любові, ні в облігаціях...
— Клаво, ти мислиш віджилими поняттями. Скільки разів сама тікала до батька від свого Тимохи, а ще говориш про любов. Яка зараз, в атомний вік, може бути любов?
— Стривай, сам узнаєш... Натрапиш на свою.
— Здається, любов'ю називають оте сидіння увечері в парку, оте парування, коли він сигарету смокче, а вона мліє, схилившись йому на грудну клітку? — каже Гриня похмуро.— Транзистор десь в кишені чи в пазусі за них говорить, а вони сидять, мовчать, прислухаються до власного тіла... Голос інстинктів, крик статі — це тепер все.
— Мабуть, і в тебе, Гриню, любовна невдача, що ти так лютишся... Скажи, запала в серце якась?
Тільки Гриня, насупившись, взявся за компот, як до зали, прослизнувши десь через кухню, розбентежено влетіла Тамара-зоотехнічка. Це вона прибула аж з відділка забирати свого. Не вперше їй сюди так заходити — з тилу, через кухню, щоб і люди не бачили, щоб не горіти перед ними від сорому за свого непутящого чоловіка. Ось вона, тендітна, тонкостанна, квапливо підійшла до нього, нахилилась, як до хворого, і вже умовляє його проникливим, схвильованим голосом. Голос її, красивий, музикальний, так і ллється ласкавістю на п'яндюгу. Невже вона справді кохає його? Невже може кохати твань, грязюку, пітьму застеленої алкогольним туманом психіки? Чи це гордощі? Подружні гордощі, напевне, тільки й примушують її отак їздити, підбирати, причепурювати свого п'яницю, уперто дошукуватись людської гідності там, де її й не сіяно. Для Грині просто загадка, як це вона, Тамара, вродлива дівчина, активістка, що недавно була веселою, співучою, з декотрими навіть гордою, сама себе прирекла на те, щоб зараз принижуватись перед оцим нікчемним, грубим, брутальним типом, якому вона віддала себе. “Ні, це самолюбство її не витримує,— пояснює собі Гриня,— це воно жене Тамару сюди, воно змушує йти, принизливо забирати з чайної свого пияка, щоб тільки приховати від людей його нікчемність...” Клава теж допомагає подрузі, радить їй щось, а пияк телесується вже на всю чайну.
— Іди... Відчепись,— відмахується він від Тамари і додає при цьому таке слово, що навіть Гриня відчув себе так, наче на нього бурхнули багнюкою. А Тамара? Злящила його хоч по морді? Ні, стоїть, ніби й не почула образи, тільки ніяково їй, що поблизу свідки цієї сцени, вона навіть посміхнулася своєю змученою усмішкою: не надавайте, мовляв, цьому значення... Але Гриня надає. Вставши, він підходить до техніка і, делікатно відсторонивши Тамару, бере того за карк. Так і взяв — однією рукою за загривок, а другою — залізним обхватом — за зап'ястя руки, підняв, поставив на ноги. Технік одразу прокліпався і немовби але протверезився:
— Ти... ти... ти... хіба дружинник?
— Я ще з колиски дружинник,— процідив Гриня крізь зуби і попхав розв'ялене тіло до дверей. Технік біля одвірка вперся.
— Ти... не дружинник,— белькотів він.— Не маєш права...
Гриню це аж
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем