Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

комфорт...
— Потрібні й такі, — не образився Ромця. — Без таких, як я, життя було б прісним... Прісним, як дистильована вода.
Вірунька не захотіла більше слухати:
— Годі, йдіть собі, не товчіться під вікнами, в мене діти сплять. — І, прихиливши вікно, вона розтанула в сутіні кімнати.
Після цього хлопцям тільки й лишилося — розійтися. Орлянченко завернув до себе, кинувши Миколі на прощання: “Салям!”, а Микола далі попрямував вуличкою, яка повела його до саги. Почував якусь правду в отих Ромчиних словах про прісноту життя, почував, що течиво його зачіплянських днів без Ромчиних ужалень та приперчувань щось би втратило, стало б, мабуть, і справді, як він каже, прісним... І хоч душа не сприймала Ромчин цинізм, невибагливість, але якось і не уявляв себе Микола без цього приятелювання, без орлянченкових дотепів, скепсису та в'їдливих парадоксів. Була в ньому ніби потреба організму, що вимагала якоїсь протиотрути від одноманіття буднів, від стандартних уявлень тих, кому хотілось би з тебе зробити людину-цеглу, бачити в тобі лише податливий, злиденний духом будівельний матеріал... Ромця вважає, що він має право на певну розхристаність душі, декого це коробить, а чому він справді у своєму поводженні мусить бути підігнаний під стандарт? І якщо він зараз трохи й перекошений, то що такого? Адже чув колись від матері: навіть дерево себе в рості випрямляє!
Де б не опинився, блукаючи цієї ночі, Баглай: чи біля саги, в якій місяць плава розплавлений, чи на соборнім майдані, — всюди невидиме була з ним і його юна мадонна з загорілими міцними руками, з сумовитим лицем задуманим, на якому ота смага сарматська горить! Один раз тільки і вдалося Миколі побачити її зблизька — біля самого паркана грядки поливала. Стояла зарошена, із шлангом у руці, а спідлоба погляд на Баглая — глибокий, важкуватий якийсь, недовірливий. Густа смаглявість лиця різко відтіняла зеленаву голубизну очей, сумовито-сторожких, зачаєних. Недовіра і смуток глибокий — вони найбільше вразили. Уста затиснуті, а в погляді і в усій поставі було щось затяте, сміливе, вгадувалась внутрішня сила натури, пристрасність, надійність душі. Волосся темно-русяве блищало, вільно розкинуте на плечах, кільчасті кінчики його золотились на сонці, ніби злегка пригорілі, припалені іншим, степовим сонцем. Сумовита глибінь очей була аж з прозеленню якоюсь, з отією, що її колись, мабуть, можна було тільки в очах у мавок підгледіти десь на Вовчих Водах. Зовсім ненадовго зустрілися над парканом їхні погляди, Микола привітався, і незнайомка відповіла йому неголосно: “Здрастуйте”. То і вся була розмова. А неспокій і хвилювання від того її погляду Баглай і зараз почуває в собі, блукаючи, мов тінь, нічною Зачіплянкою. Хотів би ще і ще бачити її. Чомусь саме їй, отій ще не знаній людині, хотів би він виповісти своє життя, все своє заповітне.
Коли людині скоро сповнюється двадцять два, а дими безупинно димлять, а слава поета тільки в мареві мариться, є над чим замислитись. Двадцять і два, а ще нічого не зроблено для безсмертя! Щось подібне нібито вигукнув колись Юлій Цезар у дні своєї молодості. І хоч було то в суворому Римі, а не на цій лагідній, поетичній Зачіплянці, та виникають, певне, в людей і через тисячоліття такі настрої, які вже колись були і когось непокоїли. Справді, що встиг зробити? Що встиг збагнути у своєму двадцятидвохрічному світі? Де поема твого життя? “Рятівники Титана” — може, так вона буде зватися? Про металургів, про тих, що серед розгулу смерті врятували свій чорний міф — чавунного, з розірваними ланцюгами Трударя, в якому так молодо-неповторно відлився невмирущий дух революції. Поема про таких, як легендарна ота Майя Прапірна з Колонії, як батько твій Никодим Баглай, що добровольцем пішов у сорок першому, в перші ж дні, безповоротно зник у задніпровських бурих вітрах... Поема трагізму, поема нездоланності духу, але якими словами-карбами її накарбувати? Щоб так, як собор оцей, вікам донесла дух твого задимленого й жорстокого часу ... Тільки чи потрібне буде їм, прийдущим, твоє творіння? Нова ота ера загірна, чи не збайдужіє вона до слова поетів? Якими вони будуть — поеми майбутнього? Поеми абстракцій? Алгоритми замінять музику слова? Математичні фантазії, може, стануть там надихати співців? Як шалено, із швидкістю сновидінь, пролітає час! Не такий уже й довгий вік мистецтва, витвореного людиною. Тридцять чи сорок тисяч років тому невідомий митець при відблисках вогнища вивів у своїй печері перші контури мамонтів, на яких він удень полював... Після того була Нефертіті, був Парфенон, була Мона Ліза… І тепер ось бачиш сучасний модерний витвір, де безладною купою перемішалися людські вуха, очі, носи, а на зміну гармонії виступив хаос, на зміну фарбам Рафаеля приходить консервна бляшанка і мавпа з квачем... Виродження? Самозапечерення? Дух людський вичерпав себе? Чи це тільки криза минуща, після якої ще буде в мистецтві і юність, і весна, і сонячна гармонія нових ліній, нових барв?
Кажуть, що поезії передує подвиг. Інших життя кидало на

Останні події

01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина


Партнери