Завантажити

німцями, що з перекошеними від жаху обличчями тікали кудись наосліп. У повітрі свистіли приклади, літали вигуки й зойки. Знову перед Чернишем з'явився німець, ніби той самий, якого він душив, кресали каміння ковані чоботи, тріпалася фляжка на заду, хтось близько кричав: «Стій!» І Черниш також закричав у потилицю німцеві:
— Стій! Стій!!!
На вигук німець озирнувся, зашкопиртав у камінні І впав.
— Я руський! — скрикнув він, похапцем зводячись на коліна і здіймаючи тремтячі руки. — Я з Солнечногорська!!!
— В Солнєчногорську таких нема! — видихнув Черниш і, піднявши пістолет, вистрілив йому прямо в груди.
Утерся рукавом, і зненацька погляд його зупинився на висоті. Там, на тлі вечорового неба, виразно виділявся силует, непорушний, ніби висічений з каменю. Сонце вже давно зайшло за висотою, а небо над нею все ще світилося, переливалося барвами. Силует не рухався. Дерево? Але в цю мить постать, що досі стояла а профіль, обернулася. І стало видно контур автомата у піднятій руці. «Значить, висота наша!» — майнуло в голові Черниша, і він закричав щосили:
— Наша! Наша!!!
XXII
— Він загинув, мабуть, від власної гранати, — похмуро говорив Сагайда, схиляючись над Брянським і шукаючи рани. — Вона розірвалася надто близько.
Старший лейтенант лежав иа правому боці, одкинувши голову і подавшись усім тілом вперед. Він напружено витягнув руку по каменю, наче хотів нею дістати щесь близьке, зовсім недалеке перед собою. В руці закляк пістолет. Брянський лежав, як живий, крові ніде не було на білім обличчі, і його очі не заплющені були, а тільки злегка примружені, як тоді, коли він. дивився в бінокль і командував. Несподівано серед загальної тиши, луснув пістолетний постріл, і куля дзенькнула десь об камінь за кілька метрів поперед Брянського.
— В чому справа? — крикнув Сагайда, здивовано дивлячись, як э пістолета Брянського в'ється дямок. — Нічого не розумію...
Виявляється, хтось із бійців ненароком торкнув у сутінках руку Брянського, і його пістолет вистрілив від того незначного руху. Він був зведений.
— Брянський! — з болем вигукнув Черниш, стоячи над маленьким холодним тілом свого командира і друга. — Ти... ти і мертвий стріляєш!
Гори темнішали, випливав далекий місяць. Брянському розстебнули гімнастьорку, оглянули рану. Осколок пройшов у серце.
Стовпившись навколо старшого лейтенанта і присвічуючи ліхтариком, бійці по черзі розглядали фотографії.
Скорботна жінка в чорній хустці, зав'язана по-старомодному, склавши руки на колінах, дивиться прямо перед собою.
— Мати, — каже Сагайда.
Мати! Досі мало кому з бійців спадало на думку, що і в Брянського може бути мати.
Дівчина стоїть на березі моря в купальному костюмі з веслом у руці. Сонце б'є їй в очі, вона мружиться і сміється.
— Наречена.
Мовчки розглядали бійці незнайому вродливу дівчину. Де вона тепер? Що з нею буде?
З лівої кишені гімнастьорки дістали партквиток. Він весь злипся, пронизаний осколком наскрізь.
— Пошлють в Москву... В ЦК партії. Денис Блаженко з якоюсь погрозою в голосі сказав, не звертаючись ні до кого зокрема:
— Я вступаю в кандидати.
І, зустрівшись очима з братом, додав:
— Я вже підготовлений.
Прибув старшина Багіров з бійцем, ведучи в обох руках коней, нав'ючених боєприпасами. В'ючні сідла на конях були системи Брянського. Коли в горах довелося кинути значну частину обозів і перейти тільки на в'юки, Брянський запропонував ці прості сідла замість стандартних армійських в'юків, важких і громіздких. Сідла Брянського, введені спочатку в мінроті, швидко дістали визнання, і тепер ними користувалися всі полки дивізії. Особистий кінь Брянського теж був зав'ючений боєприпасами і парував під тяжким вантажем.
— Старшина, — покликав Сагайда. — Ти бачив? Він вказав на трупи, що лежали біля вогневої.
— Я знаю, — похмуро відповів Багіров. По дорозі він зустрів кількох поранених у цім бою, що пішли вже в санроту. Вони йому все розповіли.
— Знаєш, старшина?.. Тоді скидай, друже, свою сорочку. А то глянь...
Сагайда відстебнув на грудях булавку, і роздерта гімнастьорка розійшлася на дві поли. Старшина скинув йому свою сорочку.
Бійці сіли навколо термоса вечеряти.
Багіров мовчки розливав норму спирту і підносив кожному сьогодні з особливою пошаною, немов перед ним були не ті люди, що завжди. Маковей раніш не пив спирту, боячись, що згорить від нього. Він оддавав свій спирт Хомі. Сьогодні ж Маковейчик несподівано випив свою порцію, та й ще забажав випити Хомину. Хаєцький не дав, хмуро пообіцявши розплатитись іншим разом.
Мовчки пили і мовчки їли, як після смертельно втомливої праці.
А Вася Багіров, роздавши норму, мовчки відійшов убік. Потім наблизився до нав'юченого коня командира роти, поклав руку на гриву. Доки бійці вечеряли, Вася все стояв біля коня, ткнувшись йому чолом в гриву. Продерті плечі його дрібно, по-дитячому здригалися.
Подзвонив комбат і передав Сагайді командування ротою, доки

читати