
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
був світ, без якого не уявити було Гладуна, а Гладуна без усього цього.
Він тішився своєю владою над студентами, своїм правом вдиратися на світанні до них у намети і витрясати з інтелектуалістів їхній ранковий сон:
— Ану, підйом! Підйом! Годі ніжитись! Сьогодні стройова, а не біноми Нутона!
На плацу він їх ганяє до сьомого поту. Де найглибші рівчаки, де найколючіші будяки, там вони кілометрами повзають під його наглядом по-пластунському, а коли котрись, не витерпівши, спробує нарікати — такий начувайся! Інші стануть на перепочинок, а цьому й тоді перепочинку не буде, він і тоді під палючим сонцем займатиметься шагістикою або додатково тренуватиметься по штиковому бою, до очманілості колючи раз за разом напхані соломою опудала.
Звичайно ж, найбільше цього щастя перепадало Духновичу, проте й після помкомвзводової надбавки він не міг тримати свій язик на припоні:
— Та що це, справді? — казав він, відпльовуючи землю, якої під час повзань завжди умудрявся наїстись. — Миколаївська муштра? Кос-Арал? Це тільки Шевченка колись так ганяли, як ви оце нас...
Цього було досить, щоб сорочка Духновича в той день не просихала.
— Я тобі ось покажу Кос-Арал.
— Не «тобі», а «вам».
— Це однаково.
— Кому однаково, а кому ні.
— Комісару пожалієшся? Чорну корову, думаєш. за це дасть? Ні, ми й не таких уламували. — Все це Гладун говорив з скривленою черствою усмішкою, з недобрим блиском у хижувато примружених очах. — Встать! Кому сказано — встать? До тієї он кобили по-пластунському — туди й назад — марш!
Духнович, підвівшись, все ще, видно, думав, що Гладун тільки залякує, і не спішив виконувати команду. Але Гладун крикнув погрозливо:
— Спольняй!
Боляче дивитись було, як Духнович, що тільки-но присів біля них, де вони вивчають статут, мусив знов іти, кидатись в пилюку, повзти по гарячому, розпеченому сонцем плацу в повній викладці, на ліктях долаючи відстань до тієї кобили, що пасеться десь аж на виднокрузі. Виконуючи команду, він таки ліг, не ліг, а повалився в пилюку всім своїм незграбним довготелесим тілом і розморено, важко поповз.
— Бач, як пливе. Ось-ось піде на дно, — презирливо кидає вслід йому помкомвзводу.
Духнович відповзає все далі, сірі від пилюки чоботи його ледве ворушаться по плацу, і навіть з відстані почуваєш, як важко йому там, як з кожним ривком уперед, з кожним подихом він натужно втягує в себе гаряче повітря й гарячу пилюку.
Колосовський, хмурячись, деякий час дивився вслід товаришеві, а потім несподівано підвівся, поправив ремінь і за всією формою звернувся до Гладуна:
— Товаришу старший сержант! Якщо вже так треба, дозвольте мені за нього проповзти вказану вами відстань.
Гладун був щиро здивований, що Колосовський, один з найпримітніших у студбаті правофлангових, небагатослівний і сповнений більше, ніж інші, поваги до військової науки курсант, бере раптом під свій захист Духновича, цього явно ж бездарного до військової служби невдаху, та ще й баламута.
— Чого це у вас, Колосовеький, за нього шкура болить?
— Він мій друг, — сказав Богдан. — До того ж у нього кволе здоров'я.
— А чого він тут? Чого йшов? Теж мені доброволець. Обійшлись би без такого! Сім літ мак не родив, та й голоду не було. А коли вже сюди попавсь, то хай знає, що тут кволих нема. Армія всі болячки як рукою знімає.
— Жорстокість без потреби ніде не може бути виправдана.
Вони стояли один проти одного, ніби приміряючись перед тим, як зчепитись.
— Не до лиця вам, товаришу Колосовський заступатися за таких розгільдяїв. Самі ж ви зразковий курсант. Яка між вами може бути дружба? Перед вами дорога може, в Герої Радянського Союзу, а перед ним куди?
— Одна у нас дорога.
— Киньте ці дурощі. Хай повзе. Нічого покривати таких.
— Не розумію, чим він так уже провинився, наш Духнович? — спокійно втрутився в розмову Степура. — На два чи на три пальці пілотка від вуха — не це зараз головне.
— І не тут головне, — похмуро вкинув Лагутін.
— А де головне? — Гладун насмішкувато прискалив око.
— Головне зараз там, де нас з вами нема, — стояв на своєму Лагутін.
— Зрештою, ми записувались на фронт, — додав Дробаха, а не щоб шагістикою отут займатись.
— Туди встигнете, — осміхнувся Гладун. — Там таких треба буде ого скільки!
— Так і відправляйте!
Гладун глузливо похитав головою:
— Ех ви, інтелектуалісти! Вчили вас, вчили, а голови гарбузовим насінням набиті.
Коли він після цього одлучився від них, пішовши наглядати за Духновичем зблизька, Дробаха майже з ненавистю кинув йому вслід.
— Дерево. Аракчеєвський покруч.
— В мене таке враження, що він вирішив всю війну відсидітись у таборі, — сказав Лагутін, втираючи хусточкою піт з свого вже обгорілого обличчя. — З шкури пнеться, аби тільки місця тут не втратити.
— Ще, чого доброго, й відсидиться, — пошкодував Мороз. — Зараз ганяв нас, потім ганятиме інших.
— Такий де завгодно зробить Кос-Арал, — зауважив Степура.
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року