Завантажити

в цей вечір рано лягла спати, вимучилась з дороги. Тільки Таня з Мар'яною ще довго стояли .біля хвіртки, мовби ждали когось, та слухали, як над ними вгорі шелестить вершечком ровесниця тракторного — тополя.

11

Летять студентські чуби!
Купою лежать вони на землі, мішма — русяві, чорні, каштанові, біляві, ноги по них топчуться, грубо збиваючи в солдатську повсть.
Біля лазні, в тіні зелених розлогих дерев, де стрижуть волонтерів, тільки й чути регіт та вигуки:
— Готовий! Далі!
З усього табору, мов на розвагу, сходяться дивитись на цю процедуру.
На поміч солдатові-перукареві став сам помком взводу першої роти студбату надстроковик Гладун, для якого власноручно знімати чуби з ученої братії є, видно, справжньою насолодою. Чоботи його з явною зневагою топчуться по студентських чубах, по отих русявих , та білявих, а зуби він аж зціплює, ведучи машинкою по студентській голові, і той, що попався йому в руки, тільки покректує та зойкає, коли вже терпіти несила.
— Терпи, студенте, піхотою будеш — примовляв крізь зуби Гладун. — Це тобі, брат, армія, а не університет, де міг патлами метляти!
Сядеш, не встигнеш оглянутись, як чуб уже злетів, і вже ти голомозий, гребінець свій можеш закинути в кущі. Смішними виходять хлопці з-під машинки, голови стають бугруваті, в того якась гунадза випирає на тім’ї, в того кущ зостався за вухом, а Духнович без своєї густої каштанової шевелюри став зовсім якимсь жалюгідним: всі помітили одразу, що голова в нього витягнута, гостра і нагадує формою диню, а на ній незграбно стовбурчаться величезні червоні вуха, що одразу стали предметом дотепів.
Хто без чубів — мовби поменшали всі на очах. Зовні студенти сприймають усе це як належне, розстаються з чубами нібито легко, кепкують один з одного, перестрілюються жартами, але в їхньому сміхові й жартах чується жаль і присмута за втраченим, вловлюється відчуття якоїсь приниженості, що її завдано їм оцією процедурою. Разом з чубами мовби летять у небуття якісь знаки їхніх індивідуальностей, те, що робило їх не схожими між собою, летить у минуле їхня студентська розхристаність, безтурботність, звичка жити й поводитись, хто як хоче. Замість різномастих чубів, тепер одні голі, зведені старшиною до стандарту лоби.
Безчубі, з бугруватими, гулюватими головами підхопили від когось із надстроковиків і вже охоче завчають, замість премудростей університетських, жартівливі заповіді солдата:
1. Будь далі від начальства, бо дасть роботу.
2. Держись ближче до кухні.
3. Коли що незрозуміле — лягай спати.
Всім студбатівцям, зважаючи на їхнє звання курсантів видали обмундирування командирське, в тім числі і добренні, з халявами вище колін юхтові чоботи, які до цього, мабуть, роками лежали десь на складах, чекаючи війни. Помкомвзводу Гладун, роздаючи їм ці чоботи, не міг приховати своєї заздрості і ревнощів до тих, хто їх одержує, бо сам він, незважаючи на свою надстрокову службу, носить кирзові і юхтових йому й зараз не належало.
— Ну, за що тобі такі чоботи? — каже він, недбало кидаючи Духновичу його пару. — Щоб їх заслужити, треба сім пудів солдатської солі з'їсти. А ти? Ну хто ти є?
Духнович з таємничим виглядом, стишено зізнається йому:
— Ми — інтелектуалісти.
— Це що воно? — той дивиться на нього з підозрою.
А зоставшись самі, хлопці регочуть:
— Ось побачиш, заявить...
— Він тобі дасть інтелектуаліста? — каже Дробаха. — Свого часу одного художника, кажуть, мало не посадили за те, що назвав себе мариністом.
З помкомвзводу Гладуном у студбатівців з першого ж дня встановились стосунки взаємної неприязні. Призначений командиром до істориків. Гладун зрозумів свій обов'язок так, мовби це дали йому табун коней і він повинен їх об'їздити, повинен ловити їх, триножити, крутити їм храпи і всіма засобами прагти якнайшвидше насадити на кожного армійське, всіма статутами передбачене сідло. Для цього йому насамперед належало вибити з них отой університетський дух, оте вільнодумство, що вони його принесли з собою до табору. Улюбленим прислів'ям для нього стало: «Це не Вільна академія, це — табір, ясно?»
Сам він навіть серед надстроковиків виділяється своєю підтягнутістю та бравим, молодецьким виглядом.
Здоровий, дебелий, з в'язами такими, що хоч обіддя гни, йде на тебе, і в очах — холод, а лоб упертий, хоч яку стіну проб'є. Поза табором, серед чугуївських молодичок, він здобував немало парубоцьких перемог і, кажуть, нібито вів навіть список своїх любовних жертв. З вигляду бравішого в таборі не найти: все на ньому як влите, наче родився в цьому обмундируванні пілотка від вуха рівно на два пальці, комірець довкола налитої кров'ю шиї навіть у найбільшу спеку блищить білосніжним пружком. Не помкомвзводу, а просто живе втілення табірної дисципліни, незламного духу і букви і статутів! Цей табір, його посипані пісочком алеї серед столітніх дерев, грибки, намети, подірявлені кулями і мішені, спортивні снаряди та смуги перешкод усяких — це

читати