Завантажити

Його птаха



Галина. 56 років. Вул. Трансформаторна 14.

Бідолашна Люба! І гарна – хоч малюй, і товкуща, й у пошані, а от не везло їй у житті, наче в Бога теля вкрала, еге! Ми ж дівували разом, то за Любою такі королі пузиря надимали – о-о! А вона – все ні. То через Мельника, я вам скажу, еге – вже хто б, а я не знала! Красний був, чортяка та все морочив дівчині голову, ото й наморочив – сам Вальку Насташкову взяв, а наша Люба як запеклася-як запеклася… Зо зла вийшла за Ми?шку, то воно зо зла така й сім'я получилася – Ми?шка в луг, а Люба, бідолашна, в плуг, до матері значить – виплакуватись. Мучилась-мучилась, він же ж гуляв, гицелюка, на всі боки, позорив її. Дочка, добре, Лєна – тямуща виросла, вивчилась – у Києві, то не бачила, а мати… ото воно її й повліяло, еге, а ви як думали? Та вона прибігала до мене хіба раз, коли той кнуряка знов славу пускав, питала: – Галя, як жить? – А що я їй скажу, еге – таки ж батько дитині, переказиться… В мене Василь теж он було… така наша доля, що ж… Та не витримала – подала на розвод, а я казала: – Люба, хіба краще найдеш? – Еге… Льова не гуляв, бо з чим там було гулять – пив же ж, як лошак воду та бив сердешну мов снопа в голодовку, еге – вже хто б, а я не знала! Е, за таким, то вже луче було самій, а я хіба не казала Любі… Воно й добре, що втопився п'яний, хоч і не можна таке, бо жива душа, прости Господи. А таки Любі луче стало самій та ото списалася з ним, бо що ж – у пустці, і не год-не два, еге, а ви як думали жінці? А крилася – даже я не знала, бо вже года?, а в Лєни самої там… То чого, і дівували ж колись…


Павло. 61 рік. Вул. Будьонного 33.

Ну то шо – сиділи ми з ним часами отут, він не курив то так – тягне ж на мову, а з ким? Все було мені про своїх котів. Смішив, бо городський чоловік – не наший, шо мені твої коти, коли в мене два кабани в оборі та корова була раніш, зара не держу, правда, бо Вєра не подужа вже… То такий у нього був, то такий, то попугай, то собака… І де – в однокомнатній у го?роді? Смішив… Я йому говорю: кролів дам – у мене ряба кітна якраз, то ні – боявся, бачив… Городський, шо ж, кріль – це тобі не попугай… Усе за тою чаплею, смішив… Говорю: яке з неї пуття, то аж сердився… Ні, так то чо – шанували всі, бо не кожен же… Де ти бачив таке, тут од здорової тікають, а він до лежачої пристав… Поважали. Хлопці було, як у "При лужку" зайде, то й сто грам наливали, а я… То сиділи було, він не курив, а так… Я, – говоре, – Пашо, за будь яку животину серцем болію. Я, – говоре, – як про ту птаху Люба мені написала – сон потеряв! – Це ж вони, як списалися, виходить, вона йому своє, а він видно – про попугаїв своїх, тоді вона – що й у неї є, чапля, чи що… То в якусь зиму на городі підібрала, а шо, Люба жалібна – взяла… Сама, шо ж, тут і з чаплею заприятелюєш, ги! Там же ж і Лєнка на птичих правах – за маєтного вийшла в столиці, то сиди й мовчи, ото Люба собі було з птахою, їй собаки крило одгризли – шкандиляло… То Люба… а йому, ти скажи, нащо було дві каліки глядіть?


Юрчик. 21 рік. Вул. Будьонного 17.

Які собаки – то Лавро, придурок, ту чаплю в капкан зловив. І крило одрубав, щоб не втекла. Дурак – казав йому що чапель не їдять, то не вірив. Що ж, як його в три рочки держаком по макітрі вдарили – тут повіриш хіба! Лиш, як Василь Карпович потвердив… То викинув тоді, а тітка Люба взяла…


Галина. 56 років. Вул. Трансформаторна 14.

Та я розпитала, еге, а ви як думали? Городський. По газеті списались, а од мене крийся-не-крийся… Ще ж як дівували разом, то… – Списалася, – каже, – я, Галю, з одним – із го?рода він, та все мені про своїх котів та про попугаїв розказує – любить усяку звірину, хоч і в го?роді! Та плаче, бо сусіди десь пожалілися – прийшла комісія й сказала, що в антисанітарних условіях… ну, звірина та. – Бач, як у го?роді строго, еге, а тут держи собі… Казала – з образованієм він. Не п'є, не курить, футбол не дивиться, а дивиться по телевізору про тварин, ну – як любить же ж. Каже: – Лєна не приїжджає, знаєш, як там, у неї, а сама в хаті – хоч вий, то списалася… – Наче стидалася бідолашна… А приїхав, бач – яке горе…


Гервас. 47 років. Вул. Набережна 3.

Не часто він і заходив, бо на кого ж покине, га? Та було, як по хліб там, або… то наливали. Й по двісті наливали… Бо чоловік. Мужик і поважали всі, хоч не всі могли б так, як він… Та ніхто б із наших, якщо по правді… балакали ж між себе, то ніхто… Було, сидимо в "При лужку", балакаємо… Як – найшов бабу, приїхав, а вона – той? Ні, я б – ні… по правді… Приїхав, а тут інсульт – лежить Люба як дуб, язика не вверне. Тут би кожне – ноги в руки та хода, а цей… Я б од своєї й ходячої – ноги в ру… було б куди… га?


Павло. 61 рік. Вул. Будьонного 33.

Присяде, було… отуто ми з ним, хоч і не курив… Говоре: – А знаєш, шо чаплі їдять, Пашо? – Смішив, їй Бо…

читати