Завантажити

розкручував потихеньку свій, хоч і дрібний, але далеко не легкий бізнес, Борис прийшов до нього додому і, зневажливо споглядаючи, як Ріпа вивантажує з буса ящики з огірками, спитав:
– Ну й що ти на цьому маєш, окрім радикуліту?
– На хліб вистачає, – відповів Ріпа, розгинаючись і змахуючи з чола піт. А що?
– Не забув іще наш базар?
Ріпа полишив огірки й виліз з авто.


Вони познайомились нещодавно і зовсім випадково: на якомусь, чи то весіллі, чи дні народження, словом, на гульці опинились разом за столом і розговорились (десь після третьої – четвертої) на тему можливостей швидкого та не клопітного збагачення. Борис похвалився, що знає кілька таких способів, які вимагають незначного технічного забезпечення і міцної надійної команди. Розчервонілий Ріпа потиснув тоді Борисові руку і запевнив, що той може завжди на нього, Ріпу, розраховувати. Хмільна балачка забулась (чи майже забулась), але з того часу, зустрічаючись, вони вже віталися, як давні приятелі.
– Ходім, перекуримо.
Вийшли за ворота, сіли на лавку, Борис видобув з кишені „приму”. Від запропонованої Ріпою „мальборо” відмахнувся, втім зауважив:
– Себе, коханого, не ображаєш!
– Хай тому руки відсохнуть, хто себе... – парирував Ріпа. – Красиво жити не заборониш!
Озирнувшись, чи ніхто не вештається поблизу, Борис виклав Ріпі свій задум:
– Базарив я з одним приятелем, далекобійником працює на фірмі в Києві, жалівся: в західних областях неможливо їздити стало, надто вночі. Піратів наплодилось: падають фурі на хвіст, наближаються впритул, один вилазить на фуру, розчикрижує ножем брезент і скидає товар на узбіччя. Потім зіскакує на свою машину і все! Залишається тільки зібрати коробки! Ясно – ризик є. Але якщо все толкові продумати... От я й намислив: у тебе бус... А прикидаєш, який навар? Та ти й за рік на своїх огірках скільки не намолотиш, як можна за однісіньку ніч!
Ріпа палив „мальборо” й замріяно дивився вдалечінь. Ідея його зацікавила:
– Ну припустимо, там якісь телевізори. А ми їх з висоти – на узбіччя!
Борис метнув на співрозмовника погордливий погляд:
– Ми не будемо КИДАТИ на узбіччя. Я ж кажу, що все треба продумати ТОЛКОВО. Осознав? Зроби так, щоб лобове скло можна було швидко знімати й швидко ставити на місце. У твого буса скло високе – будь-яка коробка пролізе! І ще, зроби такий пристрій, щоб можна було чіплятися за фуру ззаду. Не знаю як, придумай. Техніка – це твоє! Наздоганяємо, чіпляємось і вантаж переправляємо прямо в салон!
– Можна в принципі. То ми що, рвонемо в західні області?
– Ні – далеко. Є інші задумки. Я розпитував далекобійника, зондував. Махнемо південніше.
– А хто полізе?
– Є такий акробат. Та ти його знаєш – Олег! Ну той, що схожий на циганчука!
Ріпа всміхнувся. На всіх міських ярмарках хлопчакуватий проворний Олег першим видобувався на височенного гладенького стовпа і позбавляв би розвагу будь-якої інтриги, якби організатори його трохи не відганяли.
– Так, цей зможе. Ти з ним уже балакав?
– Поцвенькаю, не переймайся. Твоє діло – техніка. Як гадаєш, водило не почує?
– Навряд. Там у них така ізоляція, амортизація і ще чорт зна що – сидять наче в літаку!
– То що, – Борис криво всміхнувся, – робимо?
– Робимо!

Перша спроба виявилась напрочуд вдалою.
Ріпа вийняв лобове скло з ущільнювачів і тепер воно трималося лише чотирма спеціальними гвинтами, які легко можна було відгвинтити й забрати скло всередину і так само швидко вставити потім на місце. („Машина бита, – пояснював Ріпа надто цікавим, – скло на тряскому випадає. Двічі вже випадало. Мусив додаткові тримачі встановити.”) Шкода, кабіна втратила тепер герметичність і до салону забивало дощ, та вже, що поробиш. Виготовив Ріпа й „кочергу”, аби можна було на ходу чіплятися за фуру, навіть обладнав її амортизатором.
Ще задня вони знайшли підходящу місцину для засідки, вирізали зайве гілля на галявині й заховали буса в кущах.
Для піратського нападу підходила лише фура, задня частина якої закривалась тентом, а не металевими дверима, і тому щоразу, коли до них наближався великовантажний ваговоз, хтось із піратів, Борис, а частіше Ріпа, хутенько вискакував з кабіни і спрямовував на задній борт фури промінь потужного ліхтаря. Олег такими дрібницями не переймався – його робота була попереду.
Фуру, яка припала їм до вподоби, пірати діждалися вже за північ. На той час рух на шосе майже вщух і вони кинулись навздогін.
Ще на чималій віддалі від жертви Ріпа вимкнув світло і „навпомацки”, обережно наздогнав фуру, орієнтуючись лише на її габаритні вогні. Наблизившись, пірати вийняли скло і Олег, витнувшись із вікна (його притримував за ноги Борис), накинув „кочергу” на широку горизонтальну балку напівпричепа, а інший її кінець начепив на спеціальне „яблучко” на бампері „Фольксвагена”. Момент вимагав хоробрості: варто було водієві фури загальмувати, як Олега неминуче розчавило б між двома

читати