Завантажити

Лала любила білу дівчину щиро,

Звали її кохану – Роза.

Роза була закохана в Зака,

Свого колишнього чоловіка.

Чесні і правильні квіти,

На підвіконні сяють.

Свіжим легким ароматом,

Вбивцям дарують прощення.

Несправедливо знати – дощ

Віщує натхнення. Поети вірять

В свободу. Лала варить варення.

Патока чорного смутку заполонила

Серце. Мовчи рабиня здобутку!

Не співай свою пісню. Роза сьогодні

Вдома. На клавесині грає. Солодкий

Голос дівочий. Проймає обох яскравих.

Постатей за дверима. Аж до кісток зап’ястків.

Лала, чорна кузина, Зак – джентльмен на щастя.

Як так вийшло в родині?! Несумісність природи.

Народження чорно-білим, виключення з породи.

Лала, яка ти гарна, коси твої, як ночі. Очі -

Темне вугілля, ти як пантера, Лала. Роза,

Яка ти гарна! Біла, немов перлина.

Лагідна і єдина, навіки будеш у серці.

Двоє грабіжників знали – золото в попільничках,

Руки за плечі брали, ковзали по обличчю.

Зак у конторі, Роза тихо страждає, гине,

Лала молить у Бога, хай вони йдуть, огидні.

Ллється ввімкнене світло, перегорілим сонцем,

Витончено цікаве, штучно жовтого блиску.

Двоє мисливців. Втеча. Коні немов пожежа,

О, їх шукають шефи цілих тринадцять років.

Як же нам жити, Боже, лагідним та кривавим?

Я не довчився в школі, не прочитаю літер.

Моя коханка Боні хоче мене за речі,

Дай мені Боже долі, і прощавай. Доречи,

Їдуть вони надовго, відстань у кілометрах.

Зак, повернись додому! З револьвером в кишені.

Тебе чекають квіти, на підвіконні Рози,

Літні жінки побиті. Ніж і трагічні пози.

Ліжко, вікно, газета. Все, як було – спокійне.

Краплі коло клозету, квокчуть по дворі півні.

Дівчина біла плаче, чорна ходить по колу,

Двоє на конях скачуть і не вірять нікому.

читати