Епіграф до збірки:

 Як важко все життя до себе йти,

Дивитись в небо, чашею пролите, -

Спинятися, наводити мости

І за собою зразу ж їх палити.

Як добре знати, що тебе веде

Твій власний шлях – єдиний із можливих,

Що легші є, але нема ніде

Таких упертих і таких щасливих.

Леонід Первомайський,

з книги «Вчора і завтра».

***

Слово не горобець –

Слово птах!

Слово не гвинтівка –

Слово зброя!

Слово не захід –

Слово схід.

Слово не літера –

Слово Альфа і Омега.

Слово не земля –

Слово твердь.

Слово не вірш –

Слово – ПОЕЗІЯ

3.05.2011

 

…Нехай самотність квилить без упину,

Та поруч – вірш, болючий той, єдиний,

На все життя надійний чоловік.

В. Малишко

 

***

Чому жінки стають поетами –

Чи хліба мало, чи визнань?

Летять їх сповіді сонетами

Із серця, ніби із вигнань.

Летять їх душі не підкуплені

Ні тілом, ні легким рублем,

У слово віддано залюблені,

Неначе мало їм проблем.

А скрізь – новітні технології,

Апокаліпсису мара,

Та ДІМ веде їм хронологію,

Бо в нім щебече дітвора.

І хай шмагає їх вітрищами

Оце життя – від Бога вік –

Вони стають від того ВИЩИМИ,

Бо ж вірш – надійний чоловік!

Оце їх слава неспростована

І хліб, і пісня, і вода…

І рушниками даль гаптована

У вікна сонцем загляда.

І не прикрасять їх портретами

Ні ермітажі, ні …щити…

Та все ж стають жінки поетами,

Щоб світ собою вберегти.

20.08.2011.

 

***

Я не наміряю чужого –

Мені б свого не розгубить!

В житті до кола вогняного

Мов на арені знов летить

Моя душа. Не знає ліку

Хвилинам, митям і рокам,

Хоча ще вірить, що від піки

Так близько до червових дам,

До Атлантиди й до свободи,

До терцій, сповнених вогню,

До просто льотної погоди

І до кохання в стилі «ню».

Мені б цей світ не поглумити,

Й від серця не згубить ключі,

А тільки пити, пити й пити

Солодкі й довгі ці дощі…

***

І хотіла б сховатись від світу –

Та до посагу хист не дали.

Як же хочеться землю нагріту

Гладить так, без людської хули.

Тільки сонце, і мати, і діти…

Все без масок і штучних прикрас.

Дню прийдешньому щиро радіти,

Берегти свій відлічений час.

Не транжирить його на суєти,

На незграбне – до сміху – буття,

Не здавать на тузи й на валети,

А з душею ладнать до пуття.

Не зализувать з’ятрені рани

Після чвар і сердечних болінь,

Рідний дім не лишати так рано,

Не платити за зойки прозрінь.

Все хотіла сховатись і жити –

Не носити у пелені страх.

Та виходить – з життям ще не квити,

Ще стояти мені на вітрах!..

10.11.2010.

 ***

Не все так просто. І не все так складно.

Це як дивитись – в профіль чи анфас.

Не завжди перст, показуючи владно,

Міняє простір, і людей, і час.

Не завжди біль для всіх такий разючий,

Не завжди сміх веселий наповал,

І колючки в троянд не всім колючі,

І з ніг збива не всіх дев’ятий вал.

Й моє життя – то стильне, то класичне,

То звабливе, то в більшості просте,

То мрійливе, то суто-прагматичне,

Але ні в чім й ніколи не пусте.

6.11.2010.

 ***

Хтось диригує життям.

Може, годинник настінний,

Чи вередливе дитя,

Чи кукурікання півня?

Чи автономія зла,

Чи антологія віри,

Все, чим свідомо вросла

В виміри істини й міри.

Хтось помережить рядок –

Цей нескінченно-самотній,

І закарбується крок –

Крок, той єдиний із сотні…

 ***

Вітри…Вітри…Холодні, мужні, вперті,

Чужі вітри, що дмуть з чужих шляхів,

Змітають всіх: і мертвих, і не мертвих,

Царів, холопів, піших, вожаків.

Відлуння доль, життєві перехрестя

Серед барханів, миль і міражів,

І кожному − своя дорога хресна –

Для грішних дам і праведних мужів.

Бог милосердний – Він же Бог

гнівливий –

Веде й веде – і німбом сяє вшир!

Метуть вітри… Метуть вітри щосили,

Та держить курс душа, як поводир!

  

***

У лабіринтах слави і хули…

Віктор Погрібний

У лабіринтах, де не видно стін,

Де сумнів і непевність заблудились,

Шукає думка виходу чи змін,

Щоб, врешті, щедре слово розродилось.

Вже змучившись блукати у пітьмі

І Христа ради стомлено просити,

Душа і думка – мов старці німі:

Зірватися б до крику, голосити!.........

Але дарма. Довкруг -- міцний граніт

І мохом поростають стіни голі…

Душа і думка – простір і політ,

А слово – крила. Тільки дайте волі!

 ***

Я – знову я! Тепер – без компромісів!

Життя перехитривши вже не раз,

Зірвавши темну і важку завісу,

Я знову слово, вперше – без прикрас…

Я забриню крізь фрази-пустоцвіти,

Як впертий пагін, проломлю граніт –

Це тільки серцем можна зрозуміти,

Це – мов дитину народить на світ!

Це – як воскреснуть, вивільнити груди,

Неначе вічну істину збагнуть…

Я – знову я. Тепер – без пересудів

Я знову слово. І у цьому суть.

30.07.2012.

Щоб писати талановиті

вірші, потрібно, щоб

була матриця.

О. Косенко.

***

Моя матриця – моє життя.

Всі сорок.

Кожен день, що минув.

Кожен прийдешній.

Мої рани.

Мої помилки.

Мої сподівання.

Моя матриця – моє зачаття.

Кожна секунда перебування

на Землі,

єднання із Всесвітом.

Моя пісня.

Мій крик.

Моє мовчання.

Моя матриця – моє серце.

Моя сльоза.

Мої чорні і білі клавіші.

Моя ріка, що не пересиха…

13.05.2011.

 ***

ТА, що чекала вітрила,

що гралася з вітром норд-остом,

вплітала тюльпани дикі

у коси свої русяві,

і в райдуги крала барви,

і всім навкруги дарувала –

вже більше не буде ТІЄЮ,

бо впали морози ранні,

підступні і зовсім неждані,

на скроні і на тюльпани –

життя

перші зморшки

проклало…

 2.05.2011.

 ***

У моїм лоні

тричі сходило сонце…

Тричі я приймала любов

у своє непорочне тіло …

Тричі секунда ставала

вічністю…

Тричі крапелини прозорої

роси

ставали цілим Всесвітом…

Несміливі пуп’янки

перероджувалися

в рожеві троянди…

Мої діти – мої квіти…

………………………

Тричі у моїм лоні

сходило Сонце…

5.05.2011.

 ***

Я у довгому платті

Платаном на площі,

Та не цноту ховаю під ним –

Я ховаю думок

Незамулену прощу,

Недоспіваність рим.

Я ховаю не тіла

Розпещену білість,

Не сліди твоїх згуб –

Я ховаю свою

Непідкуплену вірність,

Вічний наш перелюб.

Я стою на вітрах

У розхристаній льолі –

І верлібром бентежить струна –

Чимось я ще здивую

Цю матінку-долю,

Чи мене ще здивує вона.

 18.09.2010.

 ***

Мій дім звичайний:

Ікони й ліжко,

І чорна кішка,

що ходить м’яко.

Мені для щастя

потрібно трішки:

Весняна повінь

й осіння мряка.

І діти рідні у ластовинні

Все хочуть бути,

як ляльки Барбі,

А я ховаюсь у павутинні

Цих рим одвічних

і сірій фарбі.

Зігріюсь чаєм із саусепом,

А з серця – крики-протуберанці –

Зіжму їх в тілі

тугим корсетом…

Лиш кішці свято –

весільні танці.

29.03.2011.

 ***

Кусень хліба з яблучним

повидлом,

склянка топленого молока

зі скоринкою –

дитсадівський полуденок,

смак із радянського дитинства,

далекого-далекого,

солодший за цукерки…

Жаль, що у моїх дітей

не залишиться такого

смаку…

3.05.2011

 ***

Щось хочеться зрозуміти

в цьому світі:

для когось любов коштує он стільки!

життя коштує стільки-то,

щастя коштує стілечки.

Мідний гріш…

А для мене –

просто любов,

просто життя,

просто щастя…

Хто ж щасливіший?

 3.05.2011

 ***

І те, що не напишеться сьогодні –

присниться завтра,

змовницьки моргне,

спочивши від земної круговерті.

додасть вогню скрипучого, як руно,

й осяде на плечі імлистим дивом,

таким безмежним,

як саме життя.

Отак сідає ангел білим сном,

сум’яттям недоторкано-первинним,

знеструмлюючи сутінь вікову,

і грає з підсвідомістю у мавра.

А думка веретеном все снує,

нугою овиваючи майбутнє.

Стара владарко,

кинь гончарний круг!

І в цю хвилину просто будь зі мною:

я хочу злитись в повені твоїй

з твоїм осердям,

дужим і неспинним…

Зшаліти від твоїх осанних зваб!...

 

20.04.2011

***

День погас…Тільки зорі довкола…

Тільки відблиск далеких планет…

А життя йде по завчених колах,

І в цю мить я із ним тет-а-тет.

Я сьогодні у цьому сторіччі

На якомусь витку, на щаблі –

І змагаються сили одвічні

Волі й духу на гострі шаблі!

Кожним кроком засвідчую й значу,

Як нащадок чумацьких шляхів,

Свою вільну й окрилену вдачу,

Що танцює на лезах ножів!..

 ЩЕ Є!

 

Анатолію Кримському

Нас таких небагато: словолюбців, поетів,

Що пророщують слово крізь камінь буття.

Хто до лірики звик, хто – до грізних

памфлетів,

Та плекаємо всі своє вічне дитя.

Той продовжує шлях, той – ще лиш починає –

До Скарбниці прокладено кожному путь,

Та за правду серця всі ми в порох стираєм,

Щоб у Слові знаходить шифровану суть.

Ми єднаємо душі – всі ті, що не мертві,

Ми ведем до Джерел, що Любов’ю так б’ють:

По-дівочому ніжні, по-синівському вперті –

Діти Матері в світі одної живуть.

Щоб тримати перо, є ще сила завзята,

Щоб роздмухувать жар, є у грудях ще дух,

Хоч Душа на Хресті вже живою розп’ята,

Є ще іскра свята, щоб Вогонь не затух!

 СИВИЙ ГОЛУБ.

 

Постука голуб сивий у вікно,

Загляне сумно у холодну шибку…

Давно вже осінь у дворі. Давно…

І з’їли кавуна останню скибку.

А сивий голуб дивиться крізь скло,

Шукає правди у очах, як волі,

І, пригадавши втрачене тепло,

Чіпля, чіпля за гілку крила кволі.

Господаря не викличе у двір

І не спита, чи вся родина вдома,

Й не втямить сам, чи птах він, а чи звір –

Така бере життя тягуча втома.

І листопада срібні морозці

У бік ще більше додадуть мороки.

А стрілки на годиннику -- кравці

Чийогось часу і чийогось кроку.

І непричинно під вікном сидіть,

І до чужого заглядать між іншим.

Там тепло. Та чи хочеться в ту кліть?

І тут – зима. І дім – як кліть. Не більше.

 

 

 

24.10.2011.

 БЕРЕГИНЯ

 

Антоніні Корінь

 

На сторожі Слова – Жінка-Берегиня,

Берегиня духу, Берегиня душ.

А душа в самої – що велика скриня,

Порухом байдужим скарб той не поруш!

А в самої Слово – як вода глибока,

Таїну ховає серед синіх хвиль.

Райдуга злітає в небо синьоока

Що веде до щастя через сотні миль.

А добра – по вінця, а сльози – на денці

В материнськім слові, долю що дає.

Ожива любов’ю у жіночім серці

Все, що в світі буде, все, що в світі є.

 

 

 

30-31.10.2011.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МІСЯЧНА СОНАТА.

 

Віктору Шевченку

Бетховен в серпні – це так сакрально

В кафе нічному, де хміль і ти…

І ця соната – жаль – не вінчальна

До нас прилине із самоти.

У чашці кави збираєм ноти,

Вино й сум’яття зайшлись вогнем.

Вдивляюсь в очі твої навпроти –

Ми мовчимо ще. Ми ще не йдем.

Нічна соната в прощальнім серпні –

Лиш нею душу мені утіш…

Слова і звуки стають нестерпні –

Нічого в світі нема сумніш…

 

 

31.10.2011.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Валерії Ульянич

***

Замітала нас доля

У незграбні розлоги,

У підступні митарства,

У криваві бої…

Та світила нам зірка

Маку ген-степового,

Я шукала ж на поміч

Слово й очі твої.

А ті очі – як змова

У шаленому світі,

Де гойдалися зради

На холодних вітрах.

І брели ми з тобою –

Заплакані діти –

У благеньких одежах

По сипучих пісках.

Стали трішки дорослі,

Нагострили багнети

І розправили крила,

І зміцнили свій дух,

І з’єдналися Словом –

Як жінки, як поети,

Й піднялися душею

Й словом гордим з наруг!

 

 

24.10.2011.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТВОЯ ЛЮБОВ – ТВОЯ НАДІЯ.

 

Юлії Білюченко

 

Я знаю, як ніхто у світі,

Як пристрасть душу спопеляє.

О, мила жінко! Де подіти

Все те, що у душі палає?

Ця змова щастя не приносить,

А топить прямо з головою,

Волосся рве і так голосить,

І стежкою веде кривою.

За руки водячи по краю,

Останні сили забирає

І серденько без леза крає,

І плоть без пострілу вбиває.

А ми, приручені, мов птахи,

Наївні, як маленькі діти,

Несемо голови на плахи

Не думаючи, де подіти.

Сестрице! Ніжністю своєю,

Своїм неспокоєм, жагою

Ми спалахнемо в ніч зорею,

Та світ не змінимо з тобою.

В чужі одна не бийся груди,

Як дика горлиця красива –

Ще буде небо, сонце буде,

Ще буде все, що ти просила!

І переплавиться у віру

Все те, що так колись боліло,

І змиє пам’ять застарілу

Твоя любов, твоя надія…

 

 

 

 

ВІДМІННИЦЯ

 

Відмінниця!! Кругла!! Це так було легко! Завчив правило чи розв’язав рівняння – «відмінно»! Дієприслівникові звороти – як насіння, чи «е»-«и» в ненаголошених складах… Валентність, бісектриса, закон Ньютона – приємно і для слуху, і для вимови! Меццофорте, піаніссімо – як бальзам на душу! І медаль – як на олімпійських іграх – за першість! Відмінниця!

Тільки в дорослому житті вже ніхто медалей не дає… Ну хто ж назве тебе відмінницею, коли ти волаєш від переймів у пологовому будинку? Чи коли підгоріла каша на вечерю для сім’ї із п’яти осіб? Чи коли, не вчившись на актрису, треба одночасно виконувати роль

матері,

дружини,

невістки,

сестри,

кухаря,

прибиральниці,

завгоспа,

вихователя,

кінолога,

перукаря,

швачки,

прачки,

поета (!)

і – коханки для свого чоловіка!

Мабуть, ще й не все перелічено… Та досить! Бо ніяка відмінниця цього не потягне, щоб все було на «5». Адже життя пише свої складні речення… Їх початок – у понеділку, а далі

але,

тому що,

оскільки

допише середа, п’ятниця і неділя… Навіть і приблизно не підрахуєш наперед, скільки там буде ком, двокрапок, тире і знаків оклику. А між цими комами – будні, свята, розчарування, мрії, радощі, реалії, сумніви, натхнення, поразки, протистояння, перемоги і … медалі. Хоча б за багатодітність!

А ще непогано було б у цій життєвій круговерті залишитися Маргаритою хоч самій для себе!..

 

7.04.2011. Благовіщення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Що є іще, крім ніжності?

О. Пахльовська

Немає дороги назад.

Є тільки один дороговказ –

Сонце!

Є тільки одне сонце –

Любов!

Є тільки одна любов –

Ніжність…

 

 

4.07.2010.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Київський напрямок… Стрічка дороги…

Верби й берези за склом – ніби рать…

Київський напрямок… Осінь під ноги…

Й кілька авто разом з нами спішать…

Від суєти я на день відреклася –

Перемикаюсь на авторежим.

Вихором листя женеться по трасі

Разом зі мною за щастям чужим…

Казка моя по-осінньому пізня:

Ці листопади, на жаль, не для нас.

Київський напрямок… Вітрова пісня…

Марна ілюзія… Втрачений час…

 

 

7.11.2010.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Твоє місто – оманливий вир,

Не рятує мене ні від чого,

Тільки манить вогнями квартир,

Тільки сумніви сіє під ноги.

А навколо – і люди, й авто

Неприкаяно зраджують тишу,

І не скажуть, для тебе я хто,

І за тебе слова не відпишуть.

Лиш весільним кортежем устріч

Зимне місто навіє ідилій…

Та у тім, виявляється, річ,

Що не вірю вже миті манливій…

 

 

 

12.12.2010.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Вино із долини Шампані

навіює мантри,

що їх розгадали

з пергаментів древніх

тибетці,

сакральні знання,

донедавна закриті для людства,

таємні офшори,

архіви замислених предків…

Хвилює Шампань

мою стиглу жіночу уяву,

і маятник долі

відстукує миті реалій.

Цей світ невгамовний:

нема йому діла до тиші,

й судьба – як ріка –

все пливе по накресленім

руслу…

І тільки Шампань

нефранцузьку сколихує

душу,

і складають вуста

найпрекраснішу мантру:

«л-ю-б-л-ю»…

 

 

7.05.2011.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОСІННЯ РІВ’ЄРА.

 

 

Я не Ваша. Назавжди не Ваша.

У осінніх гублюсь кришталях.

Я на осені вдих стала старша,

Розгубивши бажання в жалях.

Розгубивши світанки на втечі

В цій рів’єрі багряно-гіркій…

Це не я Вам схилялась на плечі

Білим лебедем в тиші палкій.

Нетутешня я Вам. Нетутешня.

І Ваш хрестик на грудях – жура.

І солодким не буде прийдешнє,

Бо прощання настала пора…

 

 

 

29.09.2011.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Відкрито двері. Хтивий вечір змовк

У білій непорочності фіранки.

А я пірну в жагучий сукні шовк,

І кава переповнить філіжанку.

І так сама зчекаюся тебе,

Що навіть віршам вилити несила,

А ніч перлисте змінить на рябе –

Вона, як я, любов свою зносила.

Поглянуть в очі одна одній як,

Прощання соло виконать без фальші.

Любов поета – злато чи мідяк –

Лишає стать епітетом назавше…

 

 

9.07.2012.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Не зривай мене з гілки сьогодні…

Д. Павличко

 

 

 

***

Не вертай мої болі

В це спокійне життя,

В цю класичну залежність

Від людей і від світу.

Вже для мене немає

У любов вороття,

Я тополя в степу –

Не ламай мені віти.

Не пали мені душу

Своїм заходом дня,

Не тасуй мені рими

То кращі, то гірші.

З вітром волі і сили

Поріднилася я,

І на шпилях доби

Вже цвітуть мої вірші.

Не шукай тих слідів

По блакитних стежках –

Оповили їх сонмом

Ревні Мавчині діти –

Не мани мене в кліть –

Я не твій уже птах,

Й за твоїм літеплом

Вже несила жаліти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Він – абсолют,

а вона – з меланхолій.

Душі

закуті в тіла,

як у кліті.

Хоч непорочні,

мов квіти магнолій,

хоч досконалі,

як лик Нефертіті.

Дві паралелі –

розірваний конус,

прах міражів,

що воліє угору.

Я – з меланхолій,

південний твій полюс,

ти ж – абсолют,

бо солоний,

як море…

 

 

16.01.2011.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Йдучи – іди. Не залишай слідів

Ні на піску, ні на траві росистій…

Забракне дня і праведності слів,

Забракне неба, і грози, і листя.

І – хоч потоп! Ні віри, ні каять,

Вже зілля приворотне – гірше кари!

І амулети вільні від заклять,

І повінню зійшли солодкі чари…

 

 

14.12.2010.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Десь в глибині очей твоїх

Проступить сіль земних трагедій,

Земної прози вікіпедій,

Земної правди від утіх.

Скажи, чи вірити очам,

А чи словам відносно-щирим,

Чи віршам не від цього миру,

Що досі, сховані, мовчать?

А перша скрипка – то тобі –

Моїх неспіваних мелодій.

Зустріть тебе в житті – та й годі –

І загубитись у юрбі…

 

 

 

25.12.2010.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Назло перефарбуюсь в темне,

Щоб стать не схожою на НЕЇ,

Та, видно, відродить Енея

В тобі – це справа вже даремна.

Цілуй її вуста солоні,

Як не бажав моїх серпневих –

За мною ще заплачеш кленом

Десь на життєвій оболоні.

І навпіл нота «фа» розкрає

Той день, що клечаний на долю,

І серце вирветься на волю

Й на струнах страчених заграє…

 

 

 

 

27.07.2011.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Покличе вітер десь помандрувати

На південь, схід – всі напрямки мої,

І я піду із затишної хати

Туди, де не вмовкають солов’ї.

І там нап’юся пісні до оскоми,

Гарячих зір, індигових зіниць.

І всі слова – дещицями – до коми

Зберу й відтак впаду у трави ниць.

А вітер в теплих косах грати буде,

Нашіптувать оманливе «моя»,

Й здригатимуться від бажання груди,

Й жагою пульсуватиме земля!..

Повірю: ця зоря – моя хрещена,

Й не знатиму, що в сутінках отих

На Вас чекає ніжна наречена

Із пальцями в каблучках золотих…

 

 

 

9.02.2011.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

І буде ця осінь губити листя,

І жовто-прощальний лишати слід…

А ти так і будеш від мене не близько

На довгій відстані в сотню літ.

А ти так і будеш пити каву

Гарячу й гірку. І не буде сну.

А я все клястиму долю лукаву

За те, що не стріти удвох весну.

І доля-ворожка розкине карти,

І випаде знову мені не в масть!

Та тільки нічого уже не варте,

Й нічого ця осінь нам двом не дасть.

 

 

 

12.10.2011.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Затісно витканим рядкам

На папірцях оцих в клітинку –

Рядки шукають половинку

Серед житейських мелодрам.

А до блаженних тих осонь

Іще, на жаль, закриті двері.

Я їх змалюю на папері

Гарячим дотиком долонь,

Де на почин – жаданий вдих,

Рожевий хміль повік прикритих,

І недописаний цей диптих

Зі слів сердечних і простих.

 

 

26.12.2010.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Можеш не вірити, та

Гордою бути не хочу.

Грудень напише листа

І відішле проти ночі.

Білі сніги межи слів

Сонно розгорнеш рукою,

Я ж, відрікаючись снів,

Слідом піду за тобою…

 

 

27.12.2010.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Покажи свою душу без домішок:

без одеж,

без грошá,

без злота,

без думки,

без умислу,

без вагань,

без дощу,

без мелодії,

без вірша…

 

Покажи свою душу

одними очима…

 

 

 

3.05.2011.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

На білих картинах зими

цих пастелях у рамах

лишаєш свій слід

необачно

і необережно

і гадки не маєш

що губиш

клейноди

принади і хисту

а я

як вовчиця

так хижо ступаю

по запаху

крові і плоті

і слід

твій … цілую

на білих пастелях

зими

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

 

Останній день зими…

Як стисло все і скупо.

І снігом ще мете

По серцю й по землі…

Останній день зими,

Банально білий лютий,

Якого не було

Ніколи у Далі.

Останній срібний сніг –

Крихка моя надія –

Я ще не встигла в ній

Тобою перетліть.

Останній серця гріх,

І ця душа-повія

У амфору зіллє

Свою безглузду хіть.

Востаннє замело…

Востаннє дикі гуси

Журу свою знесуть

На сніжні килими…

Нічого не було:

Ні слова, ні спокуси –

Я вигадала все

В останній день зими…

 

 

28.02.2011.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Пишу, пишу до досвітку листи,

Лягаю спати десь о пів на п’яту,

А сон не йде все до моєї хати,

Бо десь горять розведені мости.

Бо десь чужі блукають ліхтарі

Й закохані цілуються на лавах,

І цвіркуни скрипалять в синіх травах,

Й готуються до сходу дзвонарі.

А в хаті тиша, ніби вікова,

Її папужка в клітці дочатує.

У рими ніч цю білу завіршую…

І вже у сон схилилась голова…

 

 

 

31.01.2012.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Терпкий мій чаю – чорний оксамит –

Розлийся у мені крислатим дивом,

Бо світ тримає цей останній кит,

Де я тобою хочу буть щаслива.

Бо на кону – гречаний мед розпук,

Й на шахівниці я не знаю ходу.

Я вітер, що чманіє від розлук,

У цю свавільну й прощену негоду.

Я звук, що хоче музикою стать,

Чи жриця, що Таро перетасує,

Твоя, з ребра – чи тінь твоя, чи стать,

Чи слово, тихо вимовлене всує…

 

 

 

5.04.2012.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Ти пам’ятаєш

свої минулі життя?

Гренландія?

Єгипет?

Індія?

 

Чоловік?

Жінка?

 

Цирульник?

Фараон?

Пастор?

 

Вогонь Прометея

переселяється із душі в душу…

Залюби мене –

І ти згадаєш свої минулі

життя…

Я їх вже згадала

з твоєю появою:

Єгипет…

Жриця…

До нашої ери…

Дежа вю…

 

 

6.04.2011.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

 

Я не вмію складать орігамі.

Й ти осудиш мене за це.

Зате я в найзвабливішій гамі

Намалюю твоє лице.

Серед римських старих колізеїв

Чи єгипетських пірамід,

Чи нескорених прометеїв

Дуже мудрим, як Геракліт,

Чи на фоні буддистських храмів,

Чи величних царських палат,

Чи самотніх скіфських курганів,

Чи мюнхгаузенівських гармат…

Вже у цій хаотичній програмі

Все тіснішим стає кільце…

Я не вмію складать орігамі, -

Й ти пробачиш мені за це.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Ти втікаєш, як лис…

Ти стікаєш по пальцях, як роси…

І ховаєш свій день

Десь по закутках літніх пожеж…

І летить десь увись

Наше зіткане з рим двоголосся,

І ховається в ніч

Так, що більше його не знайдеш.

Ти втікаєш. А час

За тобою пірнає між зорі

І на груди мої,

Як сонату, прощання кладе…

Це було вже до нас…

І тонуло в солоному морі…

Це було вже до нас –

Значить, потім і в нас відійде.

Зачарований круг…

А за ним не стихають музики!..

Оберега нічного пряде

Найостанніша мить…

І вчорашній мій друг

Вже з-під маски всміхнеться дволико!

І востаннє за ним

Моє серце услід защемить…

 

 

 

серпень 2010.

 

 

 

 

 

 

 

***

 

 

Вкраде хтось твою душу,

Та тільки не я.

Хтось присвоїть її

Емпірейське безмежжя.

І катренів твоїх

Обіп’ється земля,

Тих, де слова таланного

Сяйне мережжя.

Й не таланить мені

Твою пісню забуть,

Як забути вогонь

Праземного начала…

Нецілована здійметься

В подиху грудь,

Що за душу твою

На торгах промовчала…

 

14.02.2011.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

В липневу ніч бери мене й закохуй

У те, як лунко яблука впадуть.

Й до тебе ще залишиться півкроку –

А видасться, що це найдовша путь.

Бери мене в картину й змішуй фарби –

Свої пастельні і мої палкі!

Й роби мене своїм найбільшим скарбом,

Щоб я забула дні свої гіркі…

 

 

24.04.2010.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Є два світи: без тебе і з тобою.

Є сонця два, і неба також два.

Вкрива мене осінньою габою

Твоє мовчання. Стежечка крива

Веде кудись до зрадженого раю,

І дим сухий пече у грудях враз…

На щастя, про любов я все вже знаю,

Я все вже знаю про терпкий екстаз,

Про руки, що пірнають у волосся,

Про каву недопиту уночі…

Шерше ля фам! То, мабуть, лиш здалося,

Що хтось за когось схрещує мечі…

 

17.08.2011.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Сьогодні я така, як вітер,

А завтра – тиха, як вода.

Сьогодні я – жасмину віття,

А після – відповідь тверда.

Збери мене з коштовних крапель

У діамантове кольє, --

Бо після буду я, мов кратер,

Життя вогонь з якого б’є.

І фарби змішувать не гоже

На цій земній палітрі див –

Я кожну мить на диво схожа,

Щоб ти мене повік любив…

 

17.09.2010.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

В мінливому світі

і місті химер

мені тебе обмаль

збиваються з ритму

годинників стрілки

на баштах столиць

чи Парижу

чи Лондона

й пісочні годинники

цівкою плачуть у тишу

і ці ліхтарі

без’язикі мов стражі

в шоломах

мене проводжають

в нікуди

і б’є метроном

та чи він

налаштує той

ритм?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Інсталюй

мою душу

собі у серце

переміряй її

наперстком

пуповиною оповий

щоб зріднилися

душі із плоттю

а ковадло життя

поспішає на поміч

і клепле

реінкарнацію

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Феєрична леді,

де ви згубили черевичка?

Ви втікаєте від реального світу:

від будильника, каструль і смаженої риби

і потрапляєте – куди? –

в розпечену лаву світськості!

По обидва боки – прірва!

А ви йдете в кришталевих черевичках

по гребені гори,

горда і смілива, --

небо ж простягає вам свої долоні,

а ще – Він – той солодкий геній,

з-за якого хочеться

згубити черевичка…

 

 

 

24.09.2011.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Розбудив мою тишу цей грім твоїх слів,

Твоїх рим невгамовних, наснажених, віщих,

Ти волієш пізнать мене так, як зумів,

Роз’єднать я волію ці стиснені кліщі.

А у соснах все плаче той вітер цикут,

На сльозу перемножений суто жіночу.

Хто стискає цей час? Ніби тіло ще тут –

А душа із твоєю сплітатися хоче.

Заборонений плід. Заборонений смак.

У долонях розчавлені скрапують вишні,

Ти відбив мого серця сім тисяч атак,

Щоб ніколи з любові нічого не вийшло.

 

 

 

31.05.2012.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Парасоля нічна – ієрогліфи-зорі на ній.

Таємничо-сумна спить Ведмедиця,

звісивши лапи.

Я гублюся в тобі. Я гублюся в цій грі навісній.

Розкидаю й збираю, збираю й гублю свої лати.

Так нахабно ліхтар зазирає в маленьке вікно,

В іншім місті не сплять. В іншім місті

складають поеми.

І знімають своє мелодрамно-рожеве кіно,

І зривають джек-пот серед примхів міської

богеми.

Ти гадаєш, що ти – несуміжна мені паралель,

І що не розв’язать це рівняння із двох

невідомих,

Та чекає Ассоль, що прийде ще її корабель,

І здійсниться один, що із сотні тих снів

кольорових.

 

 

 

 

2.06.2012.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

А я тону у прихистки чужі…

Віщунко-ніч! Не зваблюй синім зором.

Я ще до ранку зваблюся узором

Твоїх мовчань, що впали на межі.

Не залишай комусь моє тепло

Й слова молитви, що стікають мливом.

Тебе спитаю: хто із нас щасливий?

Іще спитаю: ти добро чи зло?

І опівнічне сяйво, як ваніль,

Розчиниться в духмяних матіолах –

І ти вернешся по стежках знайомих

Із самоти на хліб мій і на сіль…

 

 

 

1.06.2012.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

 

Повір мені. І не віщуй негоди,

Опалу слів на потім відклади.

Зійшлись з тобою, як чужі народи,

І зникнемо, як берегом сліди.

Знайди для мене кращого хвилину –

Душевних рим довершений рядок.

Й тоді, коли танцюють хуртовини,

Іще до щастя дай один квиток.

Натчи мені на долю оберегів,

Щоб не вмивалось личенько слізьми.

Повір мені. Як полонині легінь.

Й високу ноту піснею візьми!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

 

Сотвори мене наново

Ніжністю, звабою, ранами,

По шматках, по клітинах, по ґудзиках,

Сотвори з додаванням музики.

 

Сотвори у натхненні й пристрасті,

У шалені хвилини близькості,

В неподільності строгій атома,

На заграві мазками строкатими.

 

Сотвори мене ностальгією,

Іпостась мою срібною мрією –

На один відсоток – з вагання,

А на інші усі – з кохання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

 

Цей безіменний блюз надій

солодких рим гаряча ватра…

й саму себе спитать

чи варто

між строф знаходить подих твій…

шукать у полі серед гроз

вцілілу квітку з пелюстками

і … захлинатися рядками

життя чужих метаморфоз…

і душу не пустить туди

де яблуко спокуси впало…

для щастя так потрібно мало –

ще менше

ніж для самоти…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Не пиши листи в нікуди!

Там чи їх зустріне втіха,

Там лихе блукає лихо

На невдячнім велелюдді.

Не пиши листи комусь,

Ці словесні драми в герці –

Світ без них хай обійдеться,

Я ж без них чи обійдусь…

 

 

 

2.06.2012.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Ти – мій архіпелаг

під шквал дощу агоній

самотні втікачі

лишають цей бульвар

а доля ставить шах

відлюдний місяць вповні

і сизо в’юнить дим

нескурених сигар

а доля бачить все

облуди і негоди

століття

міражі

гірке тавро суми

та вітром віднесе

і карнавали

й моди

а серед всіх орбіт

зостанемось лиш ми

агонія кохань

пашить старий Везувій

і душу затиска

той першородний страх

дощі змивають грань

твоїх держав і уній

щоб прочитать в очах

я – твій архіпелаг 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Поки живу,

поки дихаю,

поки сміюсь,

поки крок мій творить

з твоїм резонанс –

я із курсу,

що серце виткало, --

не зіб’юсь

і буду співати

словом своїм

для нас!

І хоч долі не матимуть

спільної точки дотику

на життя площині,

перебравши усі варіанти, -

я тобі намалюю

свою

стоколірну готику –

що стачить

на два фоліанти!

Я в горнилі живого вогню

розпечу паралелі,

наші лінії долі з’єднаю бодай хоч на мить!

І тавром

поцілунок лишу

на твоєму рамені –

він,

об пам’ять спіткнувшись,

колись заболить.

Він колись нагадає про сонце,

що стигло в зіницях,

про шматочок життя,

що пустило коріння у час…

Дні безжально злетять

на своїх золотих колісницях,

тільки б СЕРЦЯ вогонь,

тільки б СЛОВА вогонь

не загас!

 

читати