Завантажити

погордливим виразом, як господиня, як старша, як людина перед лицем того, хто постійно вибачається. Але їй приємно. Вона так хотіла, щоб я підійшов. Розвертається із спалахом неусвідомленого болю в очах:
-- Почекайте, я зараз винесу.
Жодна із спокусниць не запрошувала ніколи палкіше і невинніше, не мала такої дивної напруги бажання та покори в ім’я суспільноприйнятого. Я не міг не зіграти вар’ята – заради неї, заради її самотності, бо більше ніхто не прочитає, ніхто не побачить краси за її кістлявою педантичню постаттю, грубими рухами, яким відмовлено у праві на жіночність.
Це – мій подарунок, все, що я можу зробити для цієї – зрештою цілком посередньої – жінки. Я підійнявся за нею сходами на другий поверх, намагаючись не помічати її холодно-здивованого погляду. І попхався у маленьку квартирку старої діви, чуючи її радісний, схвильований, істеричний і майже сльозливий вигук про те, що не можна, у неї не прибрано, як ви себе поводите, вийдіть зараз же… І раптом – злякано зупинилася, боячись, що я вийду, червоніючи, як дівчинка, за шиття на столику біля вікна, за гірку подушок, лякаючись того, що врешті знайшовся такий, про якого пишуть в газетах, що він знасилував жінку, доки її чоловік був на роботі. Мати Божа! Це ж покара за нестачу смирення, за те, що спокусилася якось морозивом у середу, за думки, за дорікання на самотність. Він сідає на ліжко, а вона – налякана тим, що подумають сусіди, що в неї буде за репутація – з розширеними від жаху очима, з різким рум’янцем, помолодшавши відразу на десяток років, шепоче: “Що ви робите?! Як ви смієте?! Вийдіть геть!”.
Він зробив усе, що треба було, щоб ця стара дівчина із застояною тугою в очах знову відчула себе жінкою. Йому шкода до тиску в грудях її трепетного переляку, хочеться її заспокоїти, показати, яка вона для нього… Можливо, саме тепер знайдеться якийсь пристаркуватий столяр, який посватає її за усіма правилами, вона обставить свою першу ніч накрохмаленими, аж колючими, простирадлами. Можливо, їй буде добре і вона розквітне, а може вона буде шепотіти: “Що ти робиш, як тобі не соромно!”, мовчки борюкатиметься і плакатиме, що її чоловік таки анітрохи її не поважає, цим штовхати його до повій, можливо, -- до горілки, і мати повне право сидіти на лавочці з іншими жінками і щиро казати, що вона була щасливішою, коли була самітня.
Хлопець спокійно підвів на неї світло-сірі, ледь видовжені очі, узяв її надивовиж покірну, майже загіпнотизовану, руку своїми холодними видовженими пальцями мислителя чи музиканта і притиснув кістляву темну поверхню шкіри, що пахла хріном та хлоркою, до уст…
Цього і треба було чекати, але він сидів оглушений і ошелешений. Жінка вдарила його цією ж рукою, відскочила в куток між столиком і старовинною шафою і голосно гукала на допомогу. Він хотів щось пояснити, запізно вибачитися, але зрозумів, що за проникнення у думки не вибачають. Це – набагато гірше, ніж якби він підглядав, як вона купається чи спьяну задирав би їй спідницю біля шинку. На все існують свої правила, і він їх безсоромно порушив.
Хлопець опустив голову, і зрештою згодився з жінкою, що репетувала у вікно – він і справді зробив неприродні речі – вирішив грати чоловіка. Він, який так добре знає жінок, що й сам частково є жінкою. Невже він думав, що вона – негарна і злякана, зі справжніми очима купелі втоми купиться на лесбійські штучки?
Можна було би ще втекти, аби довести, що ти просто хуліган, але я не могла зрушити з місця, я теж несподівано розкрила свою суть, тож руки, якими він, але й я, накрили голову, щоб не чути криків, були цілком виправданими.

читати