Завантажити

з неї мрію.
З і н ь к а. Так це та, що грає? Ви її бачили зблизу коли?
Л у к а. Ні! Я ще забіжу! (Біжить).
З і н ь к а. Треба буде подивитися на цю мрію...
На берегу сідіт дєвіца...
 
2
М а р и н а припала до вікна. С т у п а й нишком од неї ворожить на Євангелії.
М а р и н а (схвильовано). На хвилинку, таток! Сюди! До вікна! По той бік пройшов мужчина, здається, з люлькою. Ти постій і подивись, чи не повернеться він? А я побіжу до вікна в столову. Там краще видно... (Вибігла).
С т у п а й (постоявши трохи біля вікна, одійшов). Вигадала гратись у Нат Пінкертона... Ну, а я поворожу ще раз, тепер уже востаннє. На євангелію. Ні! Коли вже востаннє, то на "Кобзарі". Що буде, те й буде. Востаннє, Іване! (Діставши "Кобзаря", виймає всі стрічки-закладки, блакитні все та жовті. Кладе книжку на стіл. Тоді врочистий і суворий, кладе на книжку три пальці. Питає). Буде чи не буде Україна?
М а р и н а (вигулькнула з дверей). Ти дивишся, татку?
С т у п а й. Дивлюся! (По паузі, сам собі). Перший стовбик, тридцять третій рядок. (Розгортає книжку, одшукує місце). "Не вернуться запорожці, не встануть гетьмани, не покриють Україну червоні жупани..." (Гірко хитаючи головою). Цоки-цоки, цок-цок. Невже ж помилився? Невже й справді трюхи-трюхи — тікають старенькі з козачого степу, за обрій на безвік заходять? Похилили списи, як хрести? Ні! Ще раз — і тепер востаннє! Другий стовбик, сьомий рядок.
М а р и н а . Дивися, татку! Здається, він?..
С т у п а й. А не заважай мені, Маринко! (Розгортає й вичитує). "Згинеш, згинеш, Україно, не стане й знаку на землі..." (Містичний жах). Дак втретє ж — і тепер уже востаннє. Буде чи не буде?..
 
З
М а р и н а (з порога другої кімнати. Збуджено). Буде!
С т у п а й (сердиться). Не жартуй!
М а р и н а . Буде, мій сивенький ворожбите!
С т у п а й.А ти що — в Піфію обернулась, чи що?
М а р и н а . Коли хочеш, то так. Старі автори переказують, що спочатку Піфія — це була прекрасна молода дівчина. Вона віщувала в церкві на камені Омфалос, що значить — центр землі. На брамі був напис: "Пізнай себе". І я зараз буду віщувати. Омфалос! Українцю, спізнай самого себе! Буде! (Її справді охоплює якесь незвичайне піднесення. До батька). Підійди до вікна і стань! Тільки так стань, щоб з вулиці було непомітно.
С т у п а й. Навіщо все це?
М а р и н а (удаючи з себе Піфію). Перше, що ти побачиш, скаже тобі — буде чи не буде... По той бік, дивися, стоїть біля тумби мужчина.
С т у п а й (з гумором). Ну й вибрала!
М а р и н а . Дивися!.. (Грає що є сили кілька акордів з "Патетичної").
С т у п а й. Запалив люльку й пішов. Капелюха на потилицю насунув — яка зневага! І це такий герой роману?
М а р и н а . Це од героя! Наше гасло; "Люльку запалено!" Люльку контрповстання. Сьогодні! (Бурхливо грає кілька фрагментів з " Патетичної"). Цоки-цоки, цок-цок. Чуєш, таток? Мої вуса, чуєте? Сивенький чубок? Як мчать наші лицарі з околишніх хуторів?.. Ми напоготові. (Встає ще в більшому екстазі). Омфалос! Омфалос! Люльку запаленої (Аж закружляла). Дми тепер, північний, — не згасиш. Ще більше роздмухаєш — дуй. Щоб іскри летіли! (Ударила по клавішах). Омфалос! Запалюйте ж ваші люльки, щоб дим ішов через усі степи вихором до неба! Куріте, аж поки все небо закурите, аж поки не пошле до вас Бог ангола спитати, як у тій казці: "Чого ти хочеш, роде козацький, що куриш і куриш". Своєї держави я хочу (розбіглися коси по спині) під прапором ось!.. (Винесла захованого прапора. Розгорнула в руках). Під цим!..
С т у п а й (захоплений од прапора). Коли це ти вишила?
Стукіт у двері.
М а р и н а (складає прапора. Спокійно). Можна!
 
4
З і н ь к а з прапором:
— Вибачте! Чи немає у вас часом такої заполочі? Не вистачило трошечки — на останню букву. (Розгортає прапора). Якщо є, то допоможіть, позичте чи дайте! (Оглядає Марину).
С т у п а й. Гм... Написано по-українському. (Читає). "Пролетарі усіх країн, єднайтеся!" Серп і молоток. "УСРР". Що таке "УСРР"?..
З і н ь к а. Українська Соціалістична Радянська Республіка. Це, кажуть, наш такий новий державний герб...
С т у п а й. Гм... Кому прапор?
З і н ь к а. Ревкомові. За годину мушу скінчити.
С т у п а й (ще раз читає). Гм... Без жодної помилки. (Ще раз прочитав, подививсь на Марину).
М а р и н а . Нема.
З і н ь к а (оглядає Марину). Я думала, у вас очі сені, аж вони блакитні! Вам, певно, жовте до лиця?
М а р и н а. А у вас, я думала, карі, аж вони чогось червоні!
З і н ь к а. Третю ніч не сплю, от і зачервоніли. Третя ніч, як вишиваю. А може, це од прапора, од червоного, як і в вас он од блакитного. (Виходить).
С т у п а й (по паузі). А може, є?
М а р и н а . Що?
С т у п а й. Та такая заполоч у нас?
М а р и н а . Ти комік, тату.

читати