Завантажити

ще кого бачив?
С т у п а й. Бачив.
М а р и н а . А крім вітру, що-небудь ще чув?
С т у п а й. Чув.
М а р и н а . Ну?
С т у п а й (по паузі). Похоже на те, що не встоять. Беруться вже тікати.
М а р и н а . Так? (Схвильована. Телефонує). Штаб? Попросіть, будь ласка, корнета Пероцького!..
Раптом гасне електрика.
 
9
П е р о ц ь к и й (біля телефону).
А н е т держить свічечку.
Штаб? Корнета Пероцького!.. Андрійку — ти? Чого погасла електрика? Крім цього, Жоржик утік з дому. Певно, на фронт. Попросив Анет начепити дукатика, що з Божою Матір'ю, розумієш? І карабіна взяв. Бога ради, знайди та нажени додому! Бога ради!.. Як на фронті? Я не хвилююсь, але... мені приснився сон: немов Росія — голе поле, сніг, посередині ніч і Христос у повстяниках. Приходить С т у п а й і сідає на піч. Ти розумієш, до чого нахабство дійшло! (Хвилюється). Безобразіє! Ти чуєш, Андрійку? Андрію! А н д р е!
Гарматний вистріл, Анет упускає свічечку. П е р о ц ь к и й в темряві.
Штаб! Штаб!.. Телефона одірвано.
Анет одслоняє вікно. Б'є червоним місяць. Червоний одсвіт у свічаді. П е р о ц ь к и й голосно.
Заслоніть вікно!
 
10
Н а с т я (це до вистрілу). Десята. Одинадцята. Дванадцята.
Вистріл.
О в р а м (голосно). Остання!.. Одчиняй двері!
Н а с т я. Кому?
О в р а м (збуджено). Кому? Соціальній революції!
 
11
С т у п а й (хоче одслонити вікна). Вийду навстріч їм!
М а р и н а . Тебе заб'ють.
С т у п а й. Я маю зброю.
М а р и н а . Яку?
С т у п а й. Українське слово.
М а р и н а . Кожне слово переконує тоді, коли за ним дзвенить зброя!
С т у п а й. Вийду навстріч і скажу, нагадаю святі й соціальні слова: обніміте, брати мої, найменшого брата!..
М а р и н а . Кому? Більшовикам? Бандитам? Видлові, що реве од крові і трощить наші найкращі ідеї? (Заслоняє вікно).
 
12
Вулицею тікають білі, купками й поодинці. Хтось знову спотикається об ноги закопаного. Лається. І все ж таки вулиця лякає порожнечею. Ані огника у вікнах, ні голосу. Десь далеко стрілянина. Місяць. Вітер.
 
13
Од тіні до тіні, огинаючись, перебігає троє партизанів, о д и н — м а т р о с, д р у г и й — в кошлатій шапці, з червоним бантом, т р е т і й в кожушку. Побачивши ноги закопаного, підходять і роздивляються.
М а т р о с (сліпий на одне око, голос, як з попсованого клапана гармонії). По ногах видать, що жертвою впав він в борьбе роковой. (По паузі). Ну раз вбив уже — закопай, хочеш одкровенно — не закопуй. Але ж чоловік не недокурок, щоб його втикати отак в землю! Не можу дивитись на таку цивілізацію! Мировая досада шкребе! (Дивиться на будинок). А як так, то пропоную зробити з цього дому труну! Хто "за" — іди за мною!
Ідуть, тримаючи рушниці напоготові.
 
14
Із підвальчика лізе О в р а м. Повстанці аж одступились. Одноокий матрос питається в Оврама, у голосі хмурий гумор:
— То часом не твої ноги, браток?
О в р а м. Мої пішли в землю. Імперіалізма загнала.
О д н о о к и й. Ну, а цих, видать, що буржуазія?
О в р а м. Так.
О д н о о к и й. Виходить, що між ними різниці нема.
О в р а м (підлазить до ніг, обдивляється чобота). На один лише номерок... (Никне головою і так застигає).
О д н о о к и й (по паузі затряс рушницею). Пощади не давать. І всю буржуазію в трюм землі!
Ідуть утрьох по сходах.
 
15
Підходять до Ступаєвих дверей. О д н о о к и й пробує — не заперті. Одчиняє навстіж:
— Збирайся на смерть.
М а р и н а (спокійно). А тато зібрався зустрічати вас.
О д н о о к и й (обдивляється). Хто такий... тато?
С т у п а й. Українець.
О д н о о к и й. Це по формі. А в душі хто?
С т у п а й. Українець...
М а р и н а (спокійно). Душею учитель.
О д н о о к и й (похмурий виходить. До кошлатої шапки). Інтелігенція. Двері були незаперті. Крикни по цепі, щоб не займали!
Ш а п к а (на весь голос, щоб почули на сходах і на вулиці). Перекажи там по цепі — інтелігенції покєда не займай!
 
16
Ідуть по сходах вище. О д н о о к и й читає на дверях Пероцьких мідяну табличку. Читає тихо, по складах. Раптом до Шапки й Кожушка:
— Стій! Замри!.. (Пошепки). Генерал-майор Пероцький. Генеральний враг, братишки, га! (Припадає ухом до дверей). По диханію чути — двоє. (Тихо стукотить).
А н е т (одними губами). Не ходіть, Мате!
П е р о ц ь к и й (тихо). А може, це Жоржик? Може, А н д р е?.. (Чуйно прислухається. Затуляє годинничка на руці в Анет). Хто?
О д н о о к и й. Судьба!
Ш а п к а (не витримав, на весь голос). Судьба-кокетка! Одчиняй!
О д н о о к и й цитькає на нього.
А н е т. Зараз! Ось ключа знайду... (Губами до Пероцького). Тікаймо!

читати