Завантажити

П’єса на чотири дії

ДІЙОВІ ЛЮДИ
С м и к С е р г і й — голова сільради
П а н ь к о — секретар
К о п и с т к а М у с і й
П а р а с к а — його жінка
С т о н о ж к а І в а н незаможні
Г а н н а — його жінка
В а с я — його син
 
Д і д Ю х и м — 105 років
 
Г и р я Г н а т
Л и з я — його дочка багатії
Г о д о в а н и й
 
Д і д з ц і п к о м
Ч е р н и ц і з м о н а с т и р я
Л а р и в о н — глухонімий, Гирин наймит і сторож при церкві
О р и н а — старчиха
 
ДІЯ ПЕРША
 
1
Запалила Г а н н а у печі. Стала, схилилась на комин, сумує:
— Отакого наробили, що й варити нічого. Слобода!..
А на лаві край віконця син В а с я вчив грамоти сусіду М у с і я К о п и с т к у.
— Ти не так, дядю Мусію, не так. Не о-си-а, а о-с-а, оса... Протягом треба — ооссаа...
К о п и с т к а. Оооссиа...
Г а н н а. Та киньте своє читання! В печінках уже сидить. Чуєте, чи вже позакладало?
К о п и с т к а. Тр-р, мамашо!..
Г а н н а. Люди сміються...
К о п и с т к а. Бо дурні.
Г а н н а. Годі, розумний!
К о п и с т к а. І ти, мамашо, дурна.
Г а н н а. Наробили слободи...
К о п и с т к а. Дурна, як отой рогач... Ти чула, що казав Ленін? Тоді світ новий настане, як ми з тобою рихметики вивчимось...
Г а н н а. Хай вона тобі сказиться!
К о п и с т к а. Рихметики й усякої політики вивчимось. а тоді зладнаємо тобі таку піч, що сама варитиме, сама й пектиме...
Г а н н а. Варнякай...
К о п и с т к а. От тоді побачиш! Покрутиш гвинта, а воно... ш-ш-ш! — борщ закипів, іще покрутиш — трах-тара-рах! — борщ на столі...
Г а н н а. Варити он нічого! Голод заходить! (До сина). Кинь, бо'гже, їй-бо, попалю всі твої книжки!
В а с я. Мамо! Ми люди темні, а я не хочу бути темним. Я не можу так... Тепер революція, і вчитися треба всім, всім...
К о п и с т к а. І тобі, мамашо!
В а с я. І вам, мамо, вчитися треба, а не гарчати на мене раз у раз.
К о п и с т к а (аж плеснув у долоні). Трах-тара-рах, резолюцію прийнято!
Г а н н а. Ой лишечко! Так от що слобода наробила! Вже я гарчу, вже я собака...
В а ся. Та не собака, мамо!..
Г а н н а. А все через книжки оці, через книжки!.. (Кинулась до книжок).
К о п и с т к а. Тр-р! (Заступив їй дорогу).
В а с я. Втечу до Червоної Армії. Там лучче буде...
Г а н н а. Тю на тебе!.. Дурний... Я ж тобі добра бажаю, як рідная неня, а ти... (Одійшла).
В а ся. Їй-бо, втечу!
Г а н н а. Схаменись!.. Та хіба оті книжки мені вадять! Тобі, Васю!.. Подивись, як ти змарнів, Васю!
К о п и с т к а. Ну тебе к лихій матері, мамашо, — не заважай нам! Учи, Васько, та вчи уголос, щоб і вона чула, і всі щоб чули!.. Хай сміються! Осиа!..
 
2
Рип у хату — д в і ч е р н и ц і.
К о п и с т к а (аж тюкнув). Тю! Диви — темна сила прилізла.
Г а н н а (на Копистку). Тю на тебе! Здурів?
Ч е р н и ц і мов не чули, низенько вклонились, перехрестились. Одна загугнявила:
— Жертвуйте, православні, на построєнія божої церкви, якщо ласка ваша...
Д р у г а (приспівувала). І не оставить вас господь та пресвята богородиця за жертву вашу.
Г а н н а (зашарілася, розгубилася). Пожертвувала б, сестриці, коли ж ані пилинки борошна... Хіба, пождіть, я рушничок вам вийму на церкву. Вишитий. (Одчинила скриню. Шукає).
К о п и с т к а (скоса на черниць). Колядуєте, дівчата?
Ч е р н и ц і ні в тих ні в сих. Зашморгали носиками.
І хіба ото вас ще не розігнали?
П е р ш а (зчулася). Розігнали, благодії наші, розігнали...
Д р у г а (вже приспівувала). А в церкву божую коней поставили.
Г а н н а (рушник затремтів у руках). Ой матінко божа! У церкву — коней?
Ч е р н и ц і (так і посипали): Правду знайте, православні!..
— Прийшла комуна, вигнала нас з обителі нашої дівочої, а в церкву коней...
— І хреста з церкви знято...
— Уночі зняли...
К о п и с т к а (цигарка не скручується). Та де, ви кажете? В якому монастирі?
Ч е р н и ц і. У Благовіщенському, благодію, може, знаєте...
К о п и с т к а. Це той, що коло зеленого броду?
Ч е р н и ц і. Істинно, благодію, — коло броду.
К о п и с т к а (цигарка скрутилася). Так... Ловко ж ви брешете, дівчата!
Ч е р н и ц і (очатками блик-блик). Істинно православні, істинно так! Нам гріх неправду казати...
К о п и с т к а (до Ганни, до Васі). От же брешуть, аж курява встає! Я ж там був оце... в понеділок чи в неділю, коли б не збрехати. Авжеж, у неділю! Що розігнали монашок, то таки розігнали. Тільки не коней, а дітей туди навели, отих сиріток воєнних і всяких... (Повернувся до черниць). Та й брешете ж ви!.. Ти диви — їх уже нема! Щезли, як

читати