Завантажити

сама собі підкинула.
П а н ь к о (кулаком об стіл). Не йтересно! Годі!.. Набридло мені усе це... Щодня у сільраді: той помер, той помирає, а той пухне... Дурні ми були, що хліб дали вивезти!.. Ходили, шукали, трусили, а що нам за це?.. І обще революція не йтересна стала, от!..
Повів П а н ь к о оком, випитуючи кожного приховану думку.
Похнюпились усі, мовчали. Тільки в Мусія губи аж бриніли, от-от щось скаже.
Засміявся П а н ь к о:
— Ну, це я шуткома... Вип'ємо, дядю Мусію! Вип'ємо, та розкажіть такого, щоб за пупа взяло!..
 
7
Ніхто й не помітив, як у хату ввійшов С е р ь о г а С м и к, голова сільради.
Почув він П а н ь к о в у мову.
— Ну, коли вже П а н ь к ові захотілось такого, щоб за пупа взяло, то я розкажу...
П а н ь ко. Це ти, Серього?
С м и к. Ні, не я...
К о п и с т к а. А ми оце трошки...
С м и к. Бачу... Так хочеш такого, щоб за пупа взяло?
П а н ь к о (зніяковів). Та то я так... Згадалось, як у повстанцях, да... Один чудій розказував... Кишки рвали...
С м и к. Я кращої розкажу... Такої, що й пупа порвеш. Хочеш?
П а н ь к о. Дайош!.. Тільки ти випий... І щоб було йтересно...
С м и к. А слухай!.. Сьогодні я довідавсь, що Гнат Г и р я млинового продкомові не платив. Був агент у волості й казав, немов у Гирі є посвідчення з печаткою й підписами од нашої сільради, що його млин ціле літо не молов...
К о п и с т к а. Гирин млин? Та він ще й тепер меле...
С м и к. То оце я й питаю секретаря, молов чи не молов Гирин млин?
П а н ь к о прикипів до лави. Хотілося встати. Не зміг.
— Хіба вже за пупа взяло?
П а н ь к о. Дурниці!.. Це на мене поговори... Це брехня! Ти докажи, а не так...
С м и к. Як?
П а н ь к о. Не такечки, як...
С м и к. Ну як?
П а н ь к о. Як той... як його.
С м и к (важко підійшов до Панька). Ти посвідчення писав?
П а н ь к о. Яке посвідчення?
С м и к. Посвідчення Гирі, що його млин ціле літо не молов?
П а н ь к о. А чорт його зна! Може й писав... Бо в мене вже нерви в голові заплутались од такої роботи, що зраня й до ночі сидиш у Раді та пишеш статистику...
С м и к (важко вгруз руками в стіл). Ти не викручуйсь... от... Посвідчення ти написав за три фунти кримського табаку... Звільнив Гирю з черги в підводи, бо віявся за його дочкою... і продавав наше більшовицьке движення.
П а н ь к о. Хто продавав? Ти докажи!.. Да й плювати хотів я на цей твій виказ! Бо я теж переворот у революції робив і з кадетами воював. А млин — це дурниці, й обще ми ще побачимо, які будуть докази... (Одскочив до порога). Я в повіт напишу. Я ще покажу вам!.. (Ударив дверима. Вийшов.)
С м и к (услід). Ах ти ж... Юда-предатель! Хабарник! Гад! Прийшов наказ з повіту: забороняється хліб одби-рати й трусити, дак про це перший узнав... не я, голова сільради, а Г и р я... Гирі продався, гад, і революцію продавав по шматочку...
Посмутніли всі у хаті.
С т о н о ж к а. Аж тепер я бачу, який ми ще темний народ... Повна ніч у голові. То був урядник, хабарі брав, а тепер свій брат спотикається.
К о п и с т к а. Не журись, браття!.. Тільки держись купи, головне тут — контахту держись... Повагом, повагом — та й вийдем на рівний шлях... Та що там казати!.. Сідаймо та вип'ємо, закусимо, поговоримо про це!
С м и к. Вилий!
К о п и с т к а (не дочувши, налив йому чарку). Чарчину од серця, щоб не пекло...
С м и к. Вилий, кажу!
К о п и с т к а. Та що ти, Серього?..
С м и к. Вилий!..
К о п и с т к а. А не гарячись, братухо, тр-р... бо можна захекатись!..
С м и к. Вилий, бо це той самогон, що Г и р я умисне підкинув, як хліб у його шукали... Знав, як замазати очі комісії. Підкинув п'ятнадцять царських карбованців, оберемок старої вовни, а всередині барильце самогону поклав... Де б шукати далі, а комісія за барильце та ч назад...
П а р а с к а. А не казала я?..
С м и к. Бо П а н ь к о перед вів!.. А я знаю, що в Гирі ще одна яма з хлібом є.
П а р а с к а (до Копистки), Не казала: ой Мусію, не водись з П а н ь к о м, не пий!.. Дак хіба послуха, руда сатана!..
К о п и с т к а. Знаєш що, Параско?
П а р а с к а. Що?
К о п и с т к а. Не піднімай преній, от що!.. (До С м и ка). Так не вип'єш?
Той ні слова.
Ну, як так, то й я не питиму. І ніколи більше не питиму...
Та що там казати! Виливай її к лихій матері, Серього! (Дивиться, що С м и к жде, щоб він вилив). Знаєш, Парасю, що?
П а р а с к а. Ну що?
К о п и с т к а. На, вилий!..
П а р а с к а. А сам ти що — боїшся?
С м и к (тоді). Авжеж боїться.
К о п и с т к а. Народнеє ж добро...
С м и к. Куркульського самогону вилити боїться!.. Аякже! Це ж святе причастя Гирине, а Мусієве добро.
По цих словах аж крекнув К о п и с т к а.

читати