Завантажити

злий! Правда, дядюго, що хоть дурний, а злий?.. Ну, на тобі твою пайку... Та перехрести лоба, глуха манія... Де вже там! Підожди, хоть я за тебе помолюсь. (Повернувсь до божниці). Отче всіх, на тя вповаємо, і ти даєш нам пищу...
 
4
Тихо, через силу ввійшла О р и н а. Лизька накрила хліб рушником:
— Папашо! О р и н а!..
Г и р я (обернувся, заступив хліб). Ти знов приперлась?
О р и н а. Драстуйте-драстуйте, татонько мій рідний!.. Хоч шматочок дайте!
Г и р я. Скільки я тобі казав, що нема в мене хліба! Сам голодний сидю.
О р и н а. Хоч шкуриночку, мій боженько...
Г и р я. Тобі що сказано?! Нема!
О р и н а. Хоч понюхати дайте, а то ж усе сніг та сніг... Що вже набридло його їсти.
Л и з я. Ідіть з хати, бо холоду нанесли...
О р и н а. Хоч гарячої водиці, щоб погрітися. Ой любі мої, золоті мої, я ж у вас колись служила, хату мазала і тебе, моя доню, няньчила... Доглядала, доглядала, як свою рідну. Та все тобі співала оцієї, як її... Пам'ятаєш?.. (Заспівала).
М'ята моя рум'яная,
Дитя моє коханеє.
Г и р я. Кажу тобі — хліба нема! І не буде!.. До комуни йди!
О р и н а. Хоч капельку, хоч посидіти, бо вдома ж холодно-холодно... Я тільки хвилиночку, я тільки отак рученьками до тепленького, бо вже, здається, цілий вік сніг іде... (Торкнулася пучками комина).
Г и р я (як не визвіриться). Буду з тобою ще панькатися! Геть, собача печінко, з хати! Чуєш?
Посунулась О р и н а в сіни. Коли тут Ларивон до неї мугика, тиче їй у руки свою пайку хліба. Вийшли.
Л и з я. Чи не симпатія вона йому! (Зареготалась).
Г и р я (плюнув). Пху! Ти диви на його, на глуху манію... Та куди ж це він? Оце так сторія! Собак покрали, а тут ще й сторож за старчихою побіг.
Л а р и в о н вернувся. На голові й на плечах сніг.
(До його). Дурний ти, як беркові штани! Та не реви, як той віл... Оддав хліб, тим і здобрій. Більше не дам! Не дам, не дам!.. Бо ще понесеш якійсь симпатії, а вона й розбовкає на все село, що в мене є хліб... Цібе на сторожу — ніч!.. Підожди, я сам за тобою вийду та покажу, де стояти й ходити, щоб і церкви доглядав, і моє добро стеріг... А ти, Лизю, постели мені в цій хаті, бо тут зручніше буде з вікон поглядати. (Вийшов за Л а р и в о н ом).
Л и з я занавісила вікна, принесла дві подушки, кожух. Потім вийняла люстерко і почала виглядатись. Заспівала:
Об чом, дєво, плачеш,
Об чом сльози ллєш.
Чобітками рип-рип увійшов П а н ь к о.
— Здрастуй, Лизько!
Л и з я. Паню!
П а н ь к о. А старий?
Л и з я. Цс-с... Вийшли до худоби... Та струси сніг, на якусь марюку похожий! (Почала сама трусити}.
П а н ь к о. Дурниці! Не чіпляйсь хоть ти...
Л и з я. Диви, який сердитий! Яка це муха тебе вкусила?
П а н ь к о. Не муха, Лизько, а... (Потер лоба). Слиш... дай шамати, Лизю!.. Зранку не їв.
Л и з я. Я б дала, Паню, та зараз увійдуть папаша. Краще, як вони ляжуть, тоді. Чом учора не приходив? Я й борщу була зоставила.
П а н ь к о. Ніколи було. Статистика замучила.
Л и з я. І коли вже ти її скінчиш?
П а н ь к о. Дурниці питаєш! Хіба можна тепер статистику скінчити? Тільки-но складу та перепишу — один помер, другий помер, п'ятий, десятий... Чортзна-що робиться! Всю статистику мертві перевертають догори ногами.
Л и з я. Зараз увійдуть папаша. Може б, ти вийшов на який час у ту хату або надвір?
П а н ь к о (узяв її за руки). Дурниці! Не боюсь, бо маю до старого діло. Слиш, Лизю... дай пошамати! Віриш, аж темно в очах і ввесь світ немов... хитається, хилиться отак набік...
Л и з я (пригорнулася). Зажди трошки. Паню! От нехай усі ляжуть... Тоді пошамаєш... Слухай, Паню, а ти ж мене будеш сватати?
Не зрозумів П а н ь к о. Знову потер собі лоба;
— Сватати? Як це сватати?
Л и з я. Диви! А ти думав, що так і ночуватимеш зо мною даром?
П а н ь к о. А, сватати! Себто весілля справляти, самогон пити, шамати. Шамати, слиш, Лизю, шамати я хочу!.. (Подивився на неї голодними очима). Гляну на тебе й на себе. Ти, як цвіт той, вся налита — у мене ж самі маслаки... Сил нема вже, Лизю... (Сів до столу. Схилився).
Л и з я (так і прилипла до його). Як засватаєш мене та повінчаємось. Паню, ох і годуватиму: борщем, м'ясом, холодцю наварю, вареників з маслечком, сиром...
П а н ь к о (аж застогнав). Коли, коли ж це буде? Даваймо завтра. Лизько, сьогодні!.. Зараз!..
Л и з я. А хто ж тобі заважа, дурненький? Проси папашу сьогодні, засилай сватів, а в неділю й до церкви...
П а н ь к о (устав, одхиливсь од Лизі). До церкви, кажеш... Не можна мені, бо я ще совєцький. Та й патлатих не люблю!
Л и з я (напружилась, твердо сказала). А ти ж думав як? Я хочу, щоб нас повінчали... Я хочу, щоб ти був моїм, нашим, а не совєцьким...
П а н ь к о в і згадалося:
— Ще як у повстанцях був, то

читати