Завантажити

кону.
 
Може, ляжете?
Л у ч и ц ь к а (маха головою, що не хоче).
 
Її садять в крісло.
 
Смерть!.. Сила зникла... Нема чим жити... (Звішує руки і голову безсило).
Б е з р о д н и й. Надбаєте... буде чим... жити... (Утира крадькома очі).
Л у ч и ц ь к а (усміхаючись журно). Ви самі тому не вірите... друже...
Б е з р о д н и й. Такої кривди там (на небо) бути не може!
Л у ч и ц ь к а (все тяжче дише). Не нам розуміти святу волю... Мені тільки тим... ще журно вмирати... що життя... марно пройшло... Не справдились ні мрії... ні надії!.. Навіть рідна сцена, якій я, боже, як вірила... теж хитається, - мій талан не дав їй... спомоги... І серце коханому не дало втіхи... і ви, мій кращий друг, з своїми широкими думками оддали себе цілком... і опинились марно край ями...
Б е з р о д н и й. Що я? Може, й слід було, щоб так сталося: лихо поновля душу і гартує думки... А ви до себе несправедливі: немарно пройшло молоде ваше життя, недарма талан просіяв, не на порожньо й серце любило! Хай ми й не тішимо тепер слухача новинкою та дивовинкою, але наше народне життя з його радощами і горем великим, наша рідна мова з'єднали його з меншим братом, прихилили серце до його... І поміг сьому й ваш талан: він окрасив сцену, освітив її сяйвом яскравим і привабив до себе весь люд. Що в сім'ї нашій, яка розрослась і розвилась, не без лихих людей, то де їх нема? Де люде - там і гріх! Але скільки під вашим крилом виховалось і чесних, і добрих, і милостивих! А серце ваше всіх гріло, всім давало і світло, і тепло, і навіть коханій дружині хова такий рай, якого й на небі нема...
Л у ч и ц ь к а (розчулена, усміхається, сльози течуть по виду). Хороший мій!.. Дорогий!.. (Тисне руку Безродного).
Б е з р о д н и й. Ви любили багато і все оддали тій любові; а любов - найбільша на землі сила, найвища сила й на небі: вона ніколи марно не гине; вона - і джерело, і весь розум життя!
Л у ч и ц ь к а (усміхається щасливо). Так, так... Ви примирили мене... розважили...
Б е з р о д н й й. Та ще й жити будемо... Он і я, який дохлий, а ще сподіваюсь потрудитись... Вірте, вірте!
Л у ч и ц ь к а. Ох, коли б! Як мені хочеться жити, серцем радіти... Господи, не вкороти мого віку! (Становиться на коліна). Пошли мені хоч хвилинку щастя... Я не зазнала його... Я нікому зла не вчинила!..
Б е з р о д н и й і М а р и н к а (піднімають її). На бога надійтесь! (Всі плачуть).
 
В И Х І Д VII
 
Ті ж та Жалівницький, Лемішка й хористи.
 
Ж а л і в н и ц ь к и й (кладе вінок до ніг Лучицької). На довгий вік! На наше всіх щастя! (Цілує руку).
Л у ч и ц ь к а. Друже мій! Вірний мій! (Обніма).
Ж а л і в н и ц ь к и й. Ось і Котенко... (Дає гроші).
Л у ч и ц ь к а. Спасибі йому... І в його добре серце... Одслужу... (Маринці). Сховай! (Передає гроші).
Л е м і ш к а (теж з вінком). Благодійці нашій!.. Неньці нашій!.. Сонечку нашому!..
Л у ч и ц ь к а (обніма його, не допуска до руки). Таточку мій, ріднесенький! Мені у вас... цілувати руки... Спасибі, спасибі... Стільки мені радості! (Чим далі все більше іритується, швидше диха, дужче захоплюється радістю).
Х о р и с т к и й х о р и с т и (з тортами і рушниками). Од хору з повіншуванням і пожаданням всього кращого, а найпаче здоров'я! (Передають Маринці).
Л у ч и ц ь к а. Спасибі, спасибі!.. І дітки не забули... Всіх, всіх обнімаю... (Цілує їх).
 
В И Х І Д VIII
 
Ті ж і Юркович.
 
Ю р к о в и ч (вбігає весело). Непорівнянній, диві нашій до самої землі! (Цілує руку). Хворобу - набік, ворогів - під ноги, а славою покотить по всьому світі.
Л у ч и ц ь к а. Спасибі! І цей згадав... Тільки ворогів... не топтати... а добром вітати... то їх і не буде...
Ю р к о в и ч. Ну, не кажіть: ось я свого хазяїна як не вітаю - не прибавля копійки на строчку та й не прибавля!
Л у ч и ц ь к а. Уже з своїми... строчками... і мене розсмішив...
Ю р к о в и ч. Ще й не так розсміємось... Ще гопака з вами вшкваримо... Як маму кохаю... А може, й я свого кину... та до вас? (Запримітивши міни, обривається).
 
Маринка дає знову лікарство.
 
(Одходить вбік, вийма граматку і почина щось там писати). Материал хороший: два фельетона и три воспоминания.
 
В И Х І Д IX
 
Ті ж і студенти.
 
П е р ш и й с т у д е н т (кладе до ніг Лучицької вінок). Од усіх українців - товаришів вітаю наше сонце, що зійшло і освітило славою рідний край! Хай же воно сяє ще довго і огріває теплом всіх обійдених і задуб-лих! (Цілує шановно їй руку).
Л у ч и ц ь к а. Дякую... всіх обніма... не можу вимовити... радість забиває дух... (Усміхається щасливо, плаче, чаще хапається рукою за серце).
Д р у г и й с т у д е н т (кладе до ніг вінок). От имени товаршцей великороссов приношу дорогому и родному всем нам таланту искренний привет и наилучшие пожелания.

читати