Завантажити

би господь! Ану висипайте квіти... А бузок я в воду поставлю...
Л у ч и ц ь к а. Ах, які квіточки, які милі. Як пахнуть, а надто троянда...
М а р и н к а. Дайте я вам от сюди приколю її.
Л у ч и ц ь к а. З любистком, з любистком: я хочу, щоб мене любили... Отак! І бузку мені дай, щоб не забували... Я так бузок люблю!
М а р и н к а. Нате, нате!
Л у ч и ц ь к а. А цей віночок ми докінчимо; поможіть мені! (Почина з Богданихою радісно плести).
Р я б к о в а (в стороні, Маринці). А що, як їй?
М а р и н к а. Лікар каже, якби спокій їй повний та теплі краї... то ще б була надія, а то нема ради. (Утира очі).
Р я б к о в а. Жалібниця наша! Заступниця наша!
Л у ч и ц ь к а (зневірно). Про що ви там шепочетесь? Про мене?
М а р и н к а. Ні, то вона мені новини розказує, та аж насмішила до сліз. (Штовха ліктем Рябкову).
Л у ч и ц ь к а. Розкажи й мені!
Р я б к о в а. Та то вчора Квятковська хотіла похвастатись вашою пісенькою - "Прудиусом"; товкла її, товкла, та все ні в тин ні в ворота - судариня криворота! А таки наважилась співати... Ну й утяла ж до гапликів! Музика - одне, вона - друге... ні тпру ні ну! А все ще дметься... аж поки з гальорки не крикнули: "Годі!"
Л у ч и ц ь к а. Невже їй трудно? Такий простий мотив... (Почина наспівувати)
 
Як поїхав мій миленький до млина, до млина,
А я собі Прудиуса найняла, найняла і т. д.
 
Спочатку співа боязно, тихо, з паузами, а потім з запалом... поки не схопилась за серце, з задишкою, аж закашлялась.
М а р и н к а (хотіла раніш спинити, та Лучицька очима просила дозволить їй). Боже мій! Кашель! Задишка! Що ви наробили? Води, води напийтесь!
Л у ч и ц ь к а (ледве вимовля). Мікстуру...
М а р и н к а (дає). Лишенько тяжке! А казали, що слухатиметесь... Так-то ви хочете стріти свого любого?
Л у ч и ц ь к а. Не буду, не буду! Так захотілось... згадати минуле... і похлинулася... Мовчатиму!
Б о г д а н и х а. Ви мовчіть та дивіться! Ось і вінок буде зараз готовий...
 
Лучицька мовчить, важко дише і мімікою показує, щоб їй наділи дукач і намисто, її наряджають. Взагалі в мімічній грі спочатку видно, що вона стражда, хапається за серце, за груди, а потім їй муки стихли, і вона уже мімічно гра з дитячим усміхом.
 
Ось і віночок готовий! Бачите, який славний? От і надінемо! (Надіва). Як вам в йому любесенько!
 
В И Х І Д V
 
Ті ж і Палажка.
 
П а л а ж к а. Сидить уже дитиночка моя, прибирається? Мати божа, учула ти молитву мою!
Л у ч и ц ь к а. Ай! (Обніма няню).
П а л а ж к а. Ріднесенька моя, ось просвірка тобі з часточкою за здравіє! Молилась за тебе і в монастирі, і тут...
 
Лучицька цілує її, показує, що мусить мовчати, бо Маринка говорить заборонила; показує, як вона любить няню, і на ноги показує, що няня для неї натрудила.
 
Що там ноги, що мої кості? Аби ти, моє янголятко, була здорова... І будеш - я знаю, що господь зглянеться на наші сльози!
 
Лучицька показує жестами, що вірить в бога, цілує проскуру, просить няню присісти відпочить, а потім вона мов і поговорить з нею. Проскуру передає, щоб коло ікони поставить. Палажка кладе, іде поуз, і, глянувши на Лучицьку, махнула в розпачі рукою, і з риданням пішла в бокові двері.
 
В И Х І Д VI
 
Ті ж і Безродний.
 
Б е з р о д н и й (входить з вінком). З новим здоров'ям, з новим щастям, з новою славою! На втіху нам і на красу мирові! (Кладе вінок до ніг Лучицької і цілує їй руки).
Л у ч и ц ь к а (обніма Безродного). Друже мій! Єдиний мій! (На міміку Маринці). Я трішечки... трішечки...
Б е з р о д н и й. Ми встали уже? Прибираємось! Тож-то сьогодні і день такий, - не нарадується мир божий!
Л у ч и ц ь к а. Встала... Мені лучче... Я така щаслива... Так вам рада! (Знову обніма). Єдиний мій!
Б е з р о д н и й. Боже мій! Як я вас.... (Утирає очі і відходить; передає Маринці гроші).
 
Мімічна сцена.
 
Л у ч и ц ь к а (розчулено). Знаю, знаю... (Пауза). Ану, підведіть... З вами пройдусь, мені легше... Мені так радісно, мов п'яна...
М а р и н к а (злякано). Не треба, не треба!
Л у ч и ц ь к а. Ні, ні... пройдусь...
Б е з р о д н и й. Постійте ж.
М а р и н к а. Беріть її під руки.
Л у ч и ц ь к а (встає, хитається). Ох, слаба ще, втомилась... (Задишка).
М а р и н к а. Лягли б краще... А то все тривожитесь та надриваєтесь...
Л у ч и ц ь к а. Ні, перемогла вже... О, бачите? Іду... іду... іду!.. Швидко... сама!
Б е з р о д н и й. Ви тільки схудли... Але то пусте...
Л у ч и ц ь к а (хапається за серце). Ай!! Не можу!! Смерть тут, смерть!! (Кинулась і повисла на руках у Безродного).
Б е з р о д н и й. Заспокойтесь... голубонько!.. То все наживете... Не можна ж зразу. (Показує очима, щоб підкотили крісло).
 
Його тепер ставлять насеред

читати