Завантажити

Лаври, він притулився на схилі гори, що спускалася до Дніпра крутими терасами, порослими виноградниками та квітучими фруктовими деревами, і тонув у їхніх сріблисто-рожевих хвилях.
Архімандритська трапезна була невеликою кімнатою з неймовірно товстими стінами, в котрих вузькі, заокруглені згори вікна мали вигляд справжніх бійниць; стеля трапезної була склепінчаста, і з вершка її, де сходились кути, спускалася вниз люстра, або, точніше сказати, панікадило, весь східний куток покою займали ікони, в центрі їх вирізнявся великий образ Ісуса Христа в багряниці й терновому вінку, а обабіч його висіли зображення преподобних подвижників Антонія й Феодосія Печорських. Перед образами в кутку світилися три лампадки, а попереду стояв, поміж двома ставниками з зеленими восковими свічами, накритий чорним оксамитом аналой, взагалі весь цей куток нагадував невеликий іконостас. Вікна в трапезній були відчинені, в них заглядали розквітлі гілки вишень і груш, над якими роями гули й метушилися бджоли. В покою стояв важкий дух ладану, та аромат садів, що лився в вікна вкупі з ласкавим повітрям, пом'якшував той дух до ніжних пахощів.
На почесному місці, ближче до іконостаса, сидів у глибокому кріслі з високою спинкою сам ігумен печорський. Чорна камлотова ряса облягала його маленьке, худорляве тіло, на голові був підкапок, скуфійка, венеціанського Оксамиту, з вишитим срібним хрестом та адамовою головою й кістками під ним. Вся маленька постать отця ігумена майже ховалася в кріслі; пасмо сріблисто-білого волосся, що вибилося з-під скуфійки, така сама із жовтизною борода й виснажене, воскового кольору обличчя з глибоко запалими очима виказували його похилий вік. Цілковиту протилежність являв собою почесний гість, що сидів праворуч, — архімандрит Мотронинського монастиря отець Мельхіседек Значко-Яворський: огрядний, широкоплечий, високого росту, у чорній шовковій рясі і чорному високому з «крепи хінської» клобуці; з такою ж довгою пелериною, — він мав вигляд людини, повної життєвих сил і майже молодої: смугляве, з легким темним рум'янцем обличчя його, обрамлене густою, чорною, як смола, бородою, було сповнене мужньої козачої краси; чорні тонкі брови, що зрослися на переніссі, виявляли тверду, вперту волю ченця; з-під них іскрились енергією темні довгасті очі; ці зрослі брови й великий з горбиком ніс надавали деякої суворості його фізіономії, хоч ця суворість пом'якшувалась теплою, привабною усмішкою. Ліворуч від архімандрита сидів генеральний обозний в каптані з адамашки, — важкої шовкової з опуклими квітами матерії синього кольору, — підбитому білим легким глазетом й облямованому золотим позументом, з такими ж китицями й гудзями. Голене, випещене, гладке обличчя обозного лисніло й сяяло задоволенням, на верхній тонкій губі його майже не росло нічого, чуприна, рідка, з сивиною, вже не нагадувала колишньої козацької зачіски. Обозний був дуже вгодований, ледве вміщався в кріслі, важко дихав і часто витирав шовковою червоною хусткою лоба. Поруч нього сиділа його єдина дочка, панна Дарина, блондинка з фарфоровою білістю шкіри й ніжним рум'янцем; обличчя її не можна було назвати бездоганно гарним, — риси його були трохи зім'яті, але темні брови дугою й карі вогнисті очі, відтінені довгими віями, надавали йому якоїсь оригінальної привабливої чарівності; особливо гарні були очі, — виразисті, великі, з поволокою, вони здавалися на сяючому білістю лобі ще більшими; кожен перед ними зупинявся, сп'янілий від захвату, і не міг без сердечного болю відірватися від тих очей.
Коло панни Дарини сидів Залізняк, а між ним і отцем Мельхіседеком примостився згорблений, в убогій полотняній рясі священик. Зморшкувате, темне обличчя його вкривали шрами; гладенько зачесане сиве волосся було заплетене ззаду в тонку кіску, що стирчала вгору; бороди в нього майже зовсім не було, — куйовдилося кілька жмутів волосся, а серед них вирізнялися чорні синяки чи струпи; у батюшки, замість правого ока, зяяла червона яма, та й їв він якось особливо чудно, стиснувши губи й перекидаючи з щоки за щоку їжу.
Обід був на середині. Горілка з солодкими закусками — варенням, медовими шишечками, імбиром у цукрі й іншими солодощами — вже була прибрана зі столу. На білосніжній скатертині з'явилися срібні тарілки з юшкою із миньків і стерляді, а замість пляшок з усякими горілками — шафрановою, деревіївкою, березівкою, полинівкою й перегінною на вишневих кісточках, — з'явилися сулії з мальвазією, ратафією та наливками й дзбани з медами та пивами місцевого чернечого виготовлення.
Пан обозний і пан Залізняк віддавали їм належну шану, старанно частуючи один одного.
Розмова після кожного нового заздоровного слова жвавішала, ставала все більше й більше невимушена і зразу ж із загальних пустих фраз перейшла на злобу дня, на пекучі, животрепетні для всіх питання.
— Чим же ви возрадуєте нас, ясновельможний пане? — звернувся отець Мельхі-седек до генерального обозного. — Чи благоволила ваша мосць бачитися з генерал-губернатором,

читати