
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
часом... Три дні тому до головної брами прибіг натовп євреїв і, голосячи, почав благати притулку; як виявилося, серед них було два втікачі з Умані — вони й розповіли, що місто в руках гайдамаків. Ця звістка приголомшила й губернатора, й гарнізон:
не ждав і не гадав ніхто, щоб таку твердиню могла взяти безладна, кепсько озброєна юрба... Досі кожен вважав становище Лисянського замку і своє перебування в ньому цілком безпечними: всі були певні, що повстанці, обложивши Умань, стоятимуть там добрий місяць, а тим часом від коронних військ прийде надійна підмога... І раптом — Умань упала в огні й руїнах; підмоги тепер нема від кого чекати й з дня на день жди, що перед стінами замку з'являться незліченні сили лютих ворогів.
Уже другу ніч подружжя Кшемуських проводило в молитовні, розташованій між спальнею й кабінетом. Цього вечора вони довго молилися, а тепер сіли перепочити. Усі їхні думки були паралізовані жахливим передчуттям неминучої смерті.
— І той юний лицар, який справив на мене таке незабутнє враження, і він ошукав нас! — промовила пані Ядвіга. — Обіцяв негайно повернутися з регімента-рем і підмогою, та, певно, й забув про свою обіцянку.
— А може, його вбили гайдамаки? — зітхнув губернатор.
— Ой, на бога! Не кажи такого... Не край мого серця... Я й так змучилася... Вони замовкли. Кшемуський, походивши по кімнаті, знову сів. Нараз з кабінету почулись якісь дивні звуки. Перша звернула на них увагу пані Ядвіга:
— Чуєш? У кабінеті завелися щурі...
— Що-о? — опам'ятався Кшемуський. — Які щурі?
— А ось прислухайся!
Тепер з кабінету долинув тихий скрип і якесь підозріле шарудіння, немовби хто пролазив через вузький отвір. Щось брязнуло.
Губернатор зблід, схопився був на ноги, але знову опустився в крісло.
— Ай! Хтось ходить там, — скрикнула пані, та від страху в неї перехопило подих і з горла вирвався ледве чутний хрип: — Це злодії!
— Цсс! Ані слова! — Кшемуський затис дружині рота й шепнув їй на вухо: — Це не злодії, а зрадники...
Переборовши жах, він кинувся в куток і натиснув ногою на якусь педаль. У стіні почувся глухий стук. Шарудіння в кабінеті відразу стихло.
Губернатор на руках виніс з молитовні пані Ядвігу, знепритомнілу від страху.
А в кабінеті стояв Найда, випростуючи занімілу від напруження спину; за ним уже пролізли й обережно обмацували стіни ще четверо козаків. Зненацька за стіною у тайнику немовби щось обвалилося. Усі заніміли в тривожному чеканні... Минула хвилина, друга... — ніхто з їхніх товаришів більше не з'являвся в отворі...
Отаман кинувся назад, на кілька східців спустився в підземну галерею і наткнувся на якусь брилу, що загородила вхід; за нею було чутно метушню і стурбовані голоси... Найда спробував зрушити брилу, та відразу зрозумів, що це не під силу людині.
— Поспішайте назад! Ми відрізанії — крикнув він. — Нехай диякон із загоном мерщій перелазить через огорожу й здобуває замок... Ми ще спробуємо відчинити браму.
Потім, повернувшись у кабінет, Найда прошепотів до товаришів:
— Нас підстерегли... Та хоч би там що — гайда за мною! Тільки швидкість і відвага ще можуть урятувати нас!
Навпомацки отаман знайшов двері в коридор; він знав, що в кінці його були сіни з двома виходами: один вів до брами, другий — у сад. Ледве чутно ступав Найда, а за ним товариші... Але тільки-но він вийшов у сіни, як раптом збоку на нього кинувся добрий десяток озброєних людей-То були слуги Кшемуського. Попереду їх стояв сам губернатор, що відразу пізнав у полоненому свого недавнього гостя, якого в замку так ласкаво усі приймали, вважаючи його за польського лицаря.
— А! То ти ось яка птиця! — зловісно мовив губернатор.
— Атож, я запорожець! Найда, коли твоя мосць чула це ім'я! — твердо відповів отаман, дивлячись прямо в вічі ненависному ворогові. — Шкода, що мене схопили твої посіпаки, а то ми звели б старі рахунки, пане губернаторе.
— Які рахунки? — здивувався Кшемуський. — Чим я завинив перед тобою або твоїми товаришами?
— Чим? Згадай, скільки ти пролив людської крові, скільки сиріт пустив по світу, скільки сліз виточив у нещасних!.. Та в тих сльозах тебе можна втопити! Ще раз кажу, шкода, що ти втечеш од моєї руки... Ну, дарма — прийде інший месник! Веди ж мене на страту, недолюдку, але затям, що в тебе за плечима стоїть смерть... страшна смерть!
Найдині слова так вразили губернатора, що він спершу й слова не міг промовити, тільки цокотів зубами від злоби й страху. Шляхта, що його оточувала, люто загаласувала:
— Заткни ж йому пельку, ясновельможний пане!
— На шибеницю! — ревнув нарешті Кшемуський, бажаючи якнайшвидше позбутися зловісного пророка.
Отамана потягли в двір...
У цей час надійшла стривожена пані Ядвіга й, побачивши полоненого, заточилася.
— Єзус-Марія! — хотіла вона крикнути, але голос у неї обірвався. — Що це коїться? Наш коханий гість, славний лицар
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року