Завантажити

вітання!..
І Залізняк швидко обернувся до козаків, які супроводили його. В одну мить гетьман змінився: обличчя спалахнуло, брови нахмурились, стан гордовито випростався.
— Гей, панове-товариші! — гучним голосом крикнув він, високо підіймаючи прострілену шапку. — Ось як зустріли нас ляхи за те, що ми погодилися милостиво дарувати їм життя!.. Вирішуйте ж, як віддячити нашим вірним приятелям?
— Смерть! Смерть іродам! — люто вигукнули повстанці.
Цей вигук прокотився над юрбою, і все живе кинулося з майдану в різні боки. За хвилину він спорожнів...
Губернатор і шляхта, пустивши коней учвал, встигли сховатись в замку;
решта побігли в найближчі церкви, костьоли, синагоги, шукаючи захисту біля священних вівтарів... Але все було марно!
Наче хвилі, що прорвали греблю, слідом за втікачами ринули гайдамаки... Незабаром вони розділилися: одні подалися вслід за Гонтою до замку, де зачинилася шлях і з, інші з палаючими головешками кинулися вулицями міста. Пекельне полум'я .жхором закрутилося над Уманню...
Сара, з дозволу батюшки заховавшись у ризниці православної церкви, не бачила нічого. Вона тільки чула, як із замку до брами проскакав із своїм почтом губернатор — зустрічати страшних гостей.
Завмираючи від жаху, Сара жадібно дослухалася до звуків, що долітали ззовні, очікуючи, чим скінчиться небезпечна зустріч. Якийсь час було тихо. Та раптом до дівчини докотився грізний крик гайдамаків... Сара відразу зрозуміла, що сталося... В першу мить вона немов скам'яніла, але страх смерті й пристрасна жага життя надали дівчині сили. В розпачі, не тямлячи себе, вона кинулась у вівтар;
біля престолу стояв священик і, звівши до ікон очі, тремтячими вустами творив молитву.
— Смерть, смерть, панотче! — закричала Сара, падаючи перед старим на коліна. — Гайдамаки вдерлися до міста... Врятуйте, врятуйте мене... Я жити хочу!..
Із спотвореним від жаху обличчям вона чіплялася за руки й за ноги батюшки, немов потопаючий, що хапається за щоглу корабля, який іде на дно...
— Молись, молись! — тремтячим голосом, сповненим урочистості й жаху, мовив священик і підтягнув дівчину до великої ікони розп'ятого Христа. — Йому молися!.. Він один всемогутній... Він урятував і отроків у палаючій печі... Молися, проси чуда... Він усе може...
Захлинаючись од ридань, Сара почала вигукувати слова молитви, плутаючи слов'янські слова з єврейськими і благальне простягаючи до ікони руки та б'ючи себе кулаками в груди...
Гамір наростав... Повз церкву із зойками й риданнями бігли юрби людей...
Ось кривавим блиском спалахнули вікна, усю церкву багряним сяйвом освітила заграва; пролунав страшенний гуркіт, від якого задрижали стіни, і в ту ж мить двері храму розчинилися навстіж під натиском юрби.
— Гайдамаки! — не своїм голосом крикнула Сара і, засліплена жахом, знов кинулася до священика.
Але то були не гайдамаки... З несамовитими зойками до церкви вбігли єврейські жінки — старі, молоді, дівчата. У багатьох на руках були діти...
Церква сповнилася риданнями й криками.
Сара зрозуміла, що тепер уже й храм не захистить: уся ця юрба нещасних жінок теж прибігла шукати порятунку в ньому, й тепер ніхто з гайдамаків не повірить їй. Сарі, що вона прийшла сюди як справжня християнка.
— Замикайте двері, завалюйте вхід! — кричав хтось істеричним голосом.
— Хрести, хрести всі надіньте! Беріть у руки ікони, Єгова заради дітей простить нам! — чулося впереміж з риданнями.
— Молітеся, молітеся Христові-спасителю, молітеся зі мною разом, — проголосив, тремтячи, блідий священик, з'являючись у царських вратах і високо підносячи напрестольний хрест. — Його кличте, він всесильний і благий, він може убогим стінам цього храму дати неприступну міць заліза, він може перенести храм на недосяжну гору. Покайтеся й молітеся... Милосердю Христа немає меж.
Вигляд старого сивого батюшки, його голос, тремтячий, але сповнений віри, сльози, що котилися по лагідному обличчю, — все це привело юрбу в екзальтацію, — серця жінок жарким полум'ям охопила судорожна остання надія.
— Змилуйся! Змилуйся! — закричали вони, падаючи на коліна й простягаючи до священика немовлят. — Молися за нас, хрести нас! Ми віримо в твого Христа!
— Ні, ні! — зненацька пролунав хрипкий, пронизливий голос, і на амвон вискочила страшна стара жінка з розпатланим сивим волоссям. — Прокляття тому, хто це зробить! Мовчіть, божевільні, ваше відречення не врятує вас од смерті. Вона летить за вами на широких чорних крилах! Кривава, жахлива! Тут, тут, уже близько! Чуєте, як регоче, як лютує вона довкола! Ввійдіть же на той світ, не опоганені хлопською вірою. Прокляття на голову того, хто посміє послухати священика! Хай захлинеться зрадник у крові дітей своїх, нехай духи пекла терзають його й після смерті!..
Моторошний голос старої змусив усіх замовкнути. Жінки мимохіть озирнулися і завмерли, прикуті до місця якоюсь незбагненною

читати