Завантажити

вулиць.
Посеред вулиці за довгим, заставленим горілкою, медом і всякою їжею столом в оточенні старшини сиділи Гонта, Залізняк і Найда. Козаки їм прислужували, Пріся була тут же.
Процесія на чолі з Неживим, що вів якусь красуню, відразу привернула до себе загальну увагу.
— А що там, дітки? Петре, і ти тут? — звернувся до парубка Залізняк. — Що трапилось? Розповідайте!
— Батьку, пане гетьмане, порятуй! Ти все знаєш... — почав Петро, затинаючись від хвилювання. — Сара... Наречена моя...
— Сара? — скрикнула Пріся, спершу не пізнавши у цій блідій, змученій жінці своєї колишньої подруги. — Жива, здорова й тут з нами!..
Вона кинулася на шию Сарі, й обидві подруги залилися гарячими сльозами...
Залізняк, Гонта й Найда вислухали розповідь Петра і, на загальну радість усіх гайдамаків, звеліли віддати дівчину йому. Вирішено було спершу охрестити її, а потому відгуляти весілля.
Залізняк і Гонта були за весільних батьків, а за дружок — Пріся й дочка Младановича, яку гайдамаки на вимогу Ґонти залишили в живих.
Молодих щедро наділили грішми й подарунками. До пізньої ночі гуляли козаки. На другий день Петро випросив собі дозвіл перевезти Сару на лівий берег, щоб там знайти їй безпечний притулок.
Залізняк охоче згодився на це й дозволив козакові цілий місяць пробутл з молодою дружиною. Петро й Сара упрошували й Прісю їхати з ними, та вона рішуче відмовилась.
Розпрощавшись з товариством, щасливі молодята нарешті залишили страшне місто й подалися мостити собі для щастя й кохання затишне гніздечко...
А Умань горіла... Далі зоставатися в палаючому місті було неможливо. Гетьман наказав вивести війська в чисте поле, до Чорного лісу.
ХХУІП
Після здобуття Умані весь край, від Білої Церкви до запорозької границі, був у руках народу; усіх панів, економів, посесорів і орендарів повстанці прогнали або знищили, — один тільки Лисянський замок ще стояв ворожим оплотом, а тому Залізняк і доручив Найді взяти його... Про це вони умовились іще в Умані, але гетьман відрядив побратима з сотнею козаків лише з нового табору.
За провідника взяли диякона, бо він пробув у Лисянці та її околицях майже два тижні й місцевість вивчив досконало. На загальній раді дійшли згоди підкрастися до замку не з боку містечка, а з-за гори, лісом. Той ліс підходив до самого муру, за яким починався великий сад; у лісі, недалеко від ставка, був і тайник, що вів до губернаторських покоїв, а поблизу від нього — нижня брама, укріплена набагато слабше, ніж головна. Отаман знав, що із замку є вихід у сад — цей вихід захищали тільки прості дубові двері...
З Умані до Лисянки загін дістався за два дні, без пригод і перепон; не тільки якихось польських команд, жодної живої душі не зустріли гайдамаки на безлюдній дорозі. Надвечір вони під'їхали до лісу, який майже до самого замку тягся пологим узгір'ям, а праворуч збігав схилом до річки.
Від узлісся до замку лишалося миль зо дві, але їх треба було проїхати лісом та ярами, по бездоріжжю. Заглибившись у хащі, отаман дав перепочити змореним коням і зібрав раду, в якій взяли участь диякон, колишній кривий жебрак, що знав тут кожну стежку, й один досвідчений дід. Усі погодилися, що вночі, та ще в таку темряву, — а ніч справді була безмісячна, небо обклали важкі хмари, — їхати небезпечно і ліпше переночувати в лісі, щоб на світанку рушити в дорогу. Але потім Найда заперечив проти цієї пропозиції: напад на Лисянську фортецю міг вдатися тільки глупої ночі, — виходить, цілий день довелося б стояти за сто кроків від замку, що було ризиковане та й забарно; а в отамана, крім стратегічних міркувань, німіло серце від журби за Дариною і поривалося до неї з усією силою бурхливого кохання... Тоді диякон запропонував скористатися з нічної темряви інакше: поїхати не лісом, а полем, попід лісом, — удень чи при місячному світлі їх із стіни замку, звісно, побачили б, а в такій пітьмі ніякий біс і за десять кроків нічого не помітить. Найда схвалив цю пропозицію, додавши, що за двоє гін від замку все-таки треба звернути з поля в ліс і спуститися до самої річки.
Вирішили їхати через годину і, прибувши на місце, розділити загін надвоє: одній частині розташуватись нагорі поблизу головної брами, а другій — спуститися до нижньої; за гасло, що брама відчинена, верхньому загонові правитиме крик сови, а нижній загін після пострілу повинен через стіну пробратися в сад, добігти до замку і, виламавши згадувані вже дубові двері, вдертися до губернаторських покоїв, а через них у замковий двір; сам же отаман з десятком молодців пробереться в тайник і спробує відчинити головну браму.
Близько півночі загін щасливо досяг призначеного місця, і Найда зі своїми хлопцями після довгих пошуків у густому тернику знайшов нарешті завалений камінням вхід до підземної галереї.
А Кшемуський з дружиною не спали вже третю ніч, та й навряд чи в замку знайшлася б хоч одна жива душа, яка могла б спокійно спати останнім

читати