Завантажити

й знесилений упав на землю. Страшна, несамовита лють опанувала козака. При самій тільки думці про те, що лише завдяки фатальному пориву вітру, який підхопив ріжок записки, він не може відшукати заповіданого йому скарбу, котрий, можливо, лежить тут, поруч, Найда впадав у дику нестяму. Він ладен був з досади розбити собі голову об камінь, але його стримувала думка про необхідність виконати взятий ним на себе великий обов'язок.
Отак сидів Найда, знемагаючи від безсилої люті, як нараз його увагу привернуло шарудіння листя над головою.
Козак швидко підвів голову й побачив, що з-за гілок на самому вершку велетенської липи, під якою він сидів, виглядає червона вивірка, освітлена останніми вогненними променями сонця; її гостренька мордочка дивилася на Найду так лукаво, наче підсміювалася з його безвихідного становища. Вигляд цього вдоволеного, пустотливого звірятка одразу підняв усю лють, що клекотіла в грудях Найди.
— Смієшся! — скочивши на ноги, вигукнув він і вихопив з-за пояса пістоль. — Ну, почекай, посмієшся ти в мене!
Козак звів пістоль і, прицілившись, вистрілив у вивірку. Постріл був влучний: звірятко махнуло лапками й полетіло вниз. Найда глянув на землю, шукаючи очима 'вивірку, але її не було.
— Зачепилася за віття чи що? — пробурмотів він.
Але й на дереві вивірки не було видно.
«Що за чортовиння? — з досадою подумав козак. — Невже ж я розучився стріляти?.. Чого доброго...»
Ця думка зачепила Найду, чудового стрільця, за живе. «Ні, не може бути, треба перевірити, — вирішив він. — І, до речі, з верхів'я востаннє огляну всю місцевість».
Козак поліз на дерево. Та це виявилося нелегкою справою, бо дуже товстий стовбур липи ніяк не можна було обхопити руками. Найда зробив на ньому сокирою кілька зарубок і в такий спосіб виліз на дерево й добрався до того місця, де стовбур розгалужувався на кілька великих гілляк.
«Чи не зачепилася вона там?» — подумав Найда й вирішив лізти вище.
Козак уперся ногами в стовбур і тільки хотів вхопитися за одну з гілляк, як зненацька під ним щось затріщало й він, втративши опору, полетів у якусь безодню... Мимовільний крик вирвався з грудей Найди, він судорожно простяг руки, намагаючись ухопитись за що-небудь, але на голову йому посипалися тріски, пилюка, сміття...
Аркадій уже спускався з горба, коли пролунав Найдин постріл. Кинувши заступ, він щодуху помчав до товариша і нараз почув його крик... «Напад? Вбивство?» — майнуло в голові диякона, але на своє здивування під липою він нікого не побачив, на землі валявся тільки Найдин пістоль.
Сповнений найжахливіших передчуттів, Аркадій кинувся оглядати все довкола, але ніде не видно було ані звіра, ані людини. Дивуючись і гублячись у здогадах, він ще раз повернувся на старе місце й знову побачив там тільки пістоль.
«Що ж сталося з Найдою? Може, звір напав і кудись поніс? Але ведмеді тут не водяться... Вовк? Дурниця!.. Але ж він виразно чув товаришів голос і саме з цього місця... Отже, Найда був тоді десь поблизу, — куди ж він міг зникнути за ці кілька хвилин? Не провалився ж крізь землю?» Диякон із забобонним жахом оглянувся довкола: а що, бувають же такі закляті скарби?!
Немовби бажаючи відігнати од себе ці страшні думки, Аркадій стріпнув головою, аж раптом до нього долинув глухий крик, що виходив наче з-під землі.
Диякон увесь затремтів.
— Ти, Найдо? — щосили гукнув він.
Крик повторився знову, але такий дивний, глухий, підземний, що Аркадія охопив непереборний жах. Перша його думка була тікати з цього заклятого місця, та за мить він опанував себе, прикликав на допомогу боже ім'я й почав оглядатися довкола, намагаючись збагнути, звідки доносилось те моторошне волання. Здається, з боку старої липи, десь наче з-під землі.
Не розуміючи, в чому справа, Аркадій безпорадно озирався довкола, як нараз помітив зарубки, що їх зробив Найда на стовбурі дерева.
Радісний крик вирвався з грудей диякона, й він, гукнувши: «Я тут, тут, Іване!» — поліз на липу.
Чим вище підіймався Аркадій, тим виразніше чув голос Найди; він міг уже розібрати й його слова:
— Я тут, тут, у дуплі!
Видершись нарешті на верх стовбура, диякон побачив, що він всередині порожній. Величезне дупло було трохи замасковане уламками кори, яка нещодавно провалилася під вагою Найди.
Над дуплом на корі дерева був вирізаний великий чотирикутний хрест, а під ним рік, зазначений у таємничій записці.
А втім, охоплений страхом за долю товариша, Аркадій не помітив цих деталей;
він засунув голову в дупло й крикнув що було сили:
— Іване, ти тут?
— Тут! — почув у відповідь.
— Цілий? Здоровий?
— Пом'яло трохи! Та кістки, здається, цілі.
— Ех, і понесло ж тебе сюди! — з досадою мовив Аркадій. — Цур їм, тим скарбам! Нічого шукати їх! їдьмо на Запорожжя — й край.
— Та скарб, друже, тут! — крикнув з глибини Найда.
— Тут? — від здивування диякон мало й сам не впав у

читати