Завантажити

потягається). Мене аж одурманило щастя! Куди не гляну, все мені усміхається; на серці якась дивна музика; кожна жилка тремтить залассям* (*Заласся -насолода, захоплення.) і втіхою... Отак би, не дбаючи про буденні справи, не ламаючи нічого, вік пити повну чашу поезії... Катрусю, моя зірко! Коли я упився твоєю красою, - ти ще миліща моєму серцеві! (Згодом). Яка тільки вона дитина душею; вся мов потонула в коханні, а соромиться його проявити, ховає первоцвіт жаги... Іноді таке простувате сплете щось, що знехотя засмієшся і поцілунком затушиш досаду; а то -- дивує на мене мовчки, мов на бога. Треба б її вчити, освітити... так не до книжок тепер... після уже краще! От коли б тільки вона не мастила голови оливою чи смальцем; а то з щирості так наялозить для мене, що аж одгонить. Треба буде їй купити помади, та ще й гольдкрему до рук, бо порепані, жорсткі... І кільки раз просив її, щоб не вешталась по сонцю, бо засмалиться, - так ні! Правда, їй поки працювати треба... От оці каторжні, невладовані питання отруюють тільки щастя і встають якимись страшидлами!
 
В И Х І Д ІІ
 
Михайло і Павло.
 
П а в л о (з-за кону). Агов! Де ти там?
М и х а й л о (схоплюється). Павло? - Тут, тут!
Па в л о (виходить). Здоров, друже!
М и х а й л о (кидається, обійма). Голубчику!.. Як же ти мене потішив несподівано! То несподівано кинув було утеком, а то... (Знов обніма). Спасибі, серце! Я такий радий тебе бачити; далебі, занудився. Ну, ходімо ж мерщі до нас...
П а в л о (перебива). Ні, до вас я не маю часу. Сідаймо тут та побалакаємо...
М и х а й л о. Невже до нас і не зайдеш?
П а в л о. Кажу ж - і хвилини нема... До вельми тяжкого слабого хапаюсь... (Кладе руку Михайлові на плече). Ну, як же ти ся маєш? Що наробив? Розцвівся, пишаєш красою, як майський крин душистий, прекрасний?
М и х а й л о. Бачу, що й ти скучив за пасиком, на якому язика гостриш. (Цілує Павла).
П а в л о. Ні, без жартів; на тебе глянути, то й всяк постереже, що у твоїх очіх і ласощі, й радощі аж грають, - певно, їх повно на серці?
М и х а й л о (трохи соромлячись). Журби не маю... тобі зрадів.
П а в л о. Справді? Чи не занадто уже буде для мене одного, признайся?
М и х а й л о. Чому? (Потупив очі і почав крутити цигарку).
П а в л о (б'є його ласкаво по коліні). Ну, ну, нехай і так! Гаразд поки!.. Кланявся тобі дуже дядько твій, пан Олександер; ремствує, що ти не хочеш до його і в хату плюнути!
М и х а й л о. Я сам би радніший; та, знаєш, рід у сварці, то й мені вихоплюватись раз по раз якось ніяково...
П а в л о. Так і у такій пустій справі рід твій стоїть на перепоні?
М и х а й л о. Не то, що мені можуть заборонити з дядьком бачитися, - та я й не послухаюсь; а то, що якби наші бували, то малося б більше оказії...
П а в л о. Славний він, брате, чолов'яга; поневірявся на віку, бився з родом, з панами, а таки переміг, не дав чужої душі на поталу і спорудив своє чесне гніздо!
М и х а й л о. Я дуже люблю і поважаю дядька.
П а в л о. І він тебе любить, та жалкує, що ти з твоїм чесним напрямком і таланом по багнищах валасаєшся... * (*Валасатися - блукати, волочитися.) (Дивиться пильно йому у вічі). Слухай, я до тебе забіг по важному ділу, - скажеш правду? Не збрешеш?
М и х а й л о (змішавшись). Що це за допит? Я - не брехун.
П а в л о. Не те... можна іноді в таке влізти... Скажи мені щиро, чи ти уже зайшов за край з Катрею?
М и х а й л о (спалахнув). Відкіля ти взяв?
П а в л о. Чутка пройшла; та іначе й бути не могло: певні скутки!* (*Скутки - наслідки (з польськ.).)
М и х а й л о. Якісь падлюки плетуть, а ти за ними!
П а в л о. Ну, глянь у вічі, скажи щиро!
М и х а й л о. Є такі речі, до котрих з голими руками не доторкуються...
П а в л о. Щоб не вразити дворянської совісті?
М и х а й л о. Павло, лайся за все, за що хочеш; корени мене за ледарство, за панські звички; але не чіпай моєї честі, бо я за неї сам себе перерву, а глузувати не дам!
П а в л о. Я не чіпаю твоєї честі, а волаю до неї.
М и х а й л о. У кожного є у серці своя святиня, у якій він не дасть другому полоскатись!
П а в л о. Бач, як ти бережеш свою святиню власну, а про чужу - байдуже? У Катрі хіба, по-твоєму, нема своєї святині? А в їй уже полощеться ціле село!
М и х а й л о. Не може бути, щоб хто смів! Це вигадки!
П а в л о. Та бачиш же, що аж до мене дійшло.
М и х а й л о. Я заціплю їм писка усім, уріжу кожному язика!
П а в л о. Єсть на те один тільки спосіб.
М и х а й л о. Знаю і повінчаюсь. А ти про мене думав як? Щоб я мою Катрусю дав жироїдам на посміх? Не буде цього!
П а в л о. Як я про тебе думаю? Поки не зовсім іще погано, бо прийшов перебалакати; але все ж... ти закінчив... по-панськи... а як змагався й бундючився! Ет! Одним ви миром мазані: обтешетесь зверху тієї культурою, приберетесь у ідеальні химороди та й красуєтесь; а дмухни

читати