Завантажити

Перешкапа. Трохи одаль стоїть Санчо Панса, осла свого за оброть тримаючи; під ослом написано - «Санчо Санкас» судячи з малювання, мав він товсте черево, короткого тулуба й довгі ноги, тим-то й прізвище йому прокладено Панса або Санкас, себто Пузань чи Цибань, воно і так і так у нашій історії пишеться. Були там іще деякі цікаві дрібнички, та вони для нашої історії більшої ваги не мають, нічого не додаючи до її правдивості а історія та, кажуть, добра, котра правдива.
Як же нашій історії і можна щодо правдивості який закид зробити, то хіба одне тільки, що автор її араб, а ся нація на натуру брехлива; та що араби на нас ворогують, то можна припустити, що він радше применшує, ніж прибільшує. Так воно, мабуть, і є, бо там, де він мусив і міг би про заслуги нашого доброго рицаря ширше пером розвестися, він ніби нарочито збуває їх мовчанням. Се річ погана, надто як робиться зумисне історики завжди мають бути точними, правдомовними і безсторонніми, щоб ні власний інтерес, ні страх, ні ворожнеча, ні дружба не могли збити їх з путі істини, бо істина - це матір історії, а сама історія - це суперниця часу, хоронителька дій, свідок минувшини, приклад і пересторога для сучасності, наука на майбуття. Я певен, що в сій історії ви знайдете все, чого тільки можна вимагати від цікавої лектури, як же їй, може, бракуватиме де чого доброго, то винен у тім, безперечна, собака-автор, а не сам предмет. Отож, якщо вірити перекладові, друга частина її починається ось як.
Замахнулись наші завзяті й затяті одноборці гостролезими мечами своїми, і така грізна та безстрашна була в обох постава і направа, що, сказав би, кидають вони виклик землі, небові й пеклу. Перший ударив буйнокровий біскаєць - рубонув з такою люттю і міццю, що якби меч його був у руці не схибнувся, сей один удар міг і запеклому поєдинку, і всім пригодам нашого рицаря край покласти; отже, зичлива доля, що берегла Дон Кіхота для важливіших справ, повернула меча його супротивника так, що він хоч і спав йому на ліве плече, та великої шкоди не вкоїв, лише збив лівобічні лати та відтяв мимохідь частину шолома й півуха. Все те залізяччя брязнуло додолу, і Дон Кіхот стояв якусь мить, як непишний.
Та, Боже мій правий! Чи знайдеться такий чоловік у світі, котрий змалював би словом той лютий гнів, що вступив у нашого рицаря, як побачив він, яку йому вчинено швабу Скажемо тільки, що Дон Кіхот знову звівся на стременах, ще міцніше стиснув обіруч меча і так скажено затнув біскайця по голові й подушці, що не помогла бідоласі тая [58] затула - здавалось, ціла гора на нього звалилася, а з носа, рота і з вух аж кров хлянула. Захитався біскаєць і спав би напевне з мула, якби за огривка не вхопився, та тут ноги висунулись йому із стремен, руки розчепірились, а наляканий отим страшенним ударом мул шарахнув убік, став гопки і скинув вершника додолу.
Дон Кіхот дивився на все те з холодним серцем, а як побачив ворога свого на землі, миттю зіскочив з коня, підбіг до нього й.приставив вістря меча до очей.
- Здавайся,- гукнув,- а ні, то голову одрубаю! Приголомшений біскаєць не міг вимовити ні слова, та й заціпив би
йому, певно, навіки розсатанілий Дон Кіхот, якби дами з ридвана, що доти дивились, умліваючи, на той герць, не підійшли до рицаря й не почали благати його, щоб він із ласки своєї дарував їхнього джуру горлом. На тії речі відповів Дон Кіхот з великою гідністю й повагою
- Звичайно, прекрасні сеньйори, я з дорогою душею вчиню вашу волю, але з однією умовою і з одним застереженням нехай той рицар пообіцяє податися в Тобосо і стати в моїм імені перед незрівнянною царицею Дульсінеєю, аби вона розпорядила ним по своїй уподобі.
Перелякані й збентежені дами, навіть не збагнувши до ладу, чого він вимагає, і не спитавши, хто така Дульсінея, обіцяли, що джура їхній зробить усе так, як він велить.
- Гаразд,- сказав тоді Дон Кіхот,- я вірю вам на слово і не заподію йому більше ніякого лиха, хоч він його й заслуговує.

РОЗДІЛ X
Про втішні розмови, що провадив Дон Кіхот зі зброєносцем своїм Санчом Пансою
Тим часом підвівся й Санчо Панса, якого служки чернечі добре-таки помотлошили, і став пильно стежити за поєдинком Дон Кіхота, благаючи подумки Бога, аби дарував панові його перемогу і владу над островом, що на ньому губернатором мав стати, як було обіцяно, джура. Як же двобій скінчився і Дон Кіхот збирався знову сідати на Росинанта, Санчо підбіг, щоб потримати стремено, упав перед ним навколішки, поцілував у руку й сказав
- Пане мій Дон Кіхоте, нарядіть мене з ласки вашої губернатором на той острів, що здобуло ваше добродійство в сьому запеклому бою; хай хоч який великий той острів буде, а в мене стане хисту на ньому губернаторювати несогірше будь-якого губернаторя.
На те сказав йому Дон Кіхот
- Уважай, брате Санчо, що се була в нас пригода не острівна, лише перехресна, а в такій нічого путнього не здобудешся, хіба що голову собі розсадиш чи вуха одбіжиш. Май лишень терпіння, незабаром випаде нам щось краще, і будеш ти в мене губернатором, а може, й бери вище!
Санчо подякував

читати