Завантажити

своїм часі.
А поки все те діялось, Дон Кіхот і Санчо Панса сиділи собі замкнувшися й провадили розмову, що її і наводить тут наша історія з щонайбільшою докладністю й достеменною правдомовністю.
Санчо казав своєму господареві
- Я вже, пане, доконав свою стару, то вона одпустить мене з вашою милостю куди-любля.
- Переконав, треба казати, Санчо, а не доконав,- поправив Дон Кіхот.
- Не раз та й не два; пам'ятається мені,- сказав Санчо,- благав я вашу милость, щоб ви мене в словах не виправляли, коли вам розумно, що я на думці маю; от як уже не зрозумієте, тоді так і кажіть «Санчо, чи там чорте, бісе, я тебе не розумію». Як я і вдруге не потраплю, тоді вже виправляйте, бо я собі чоловік невимагливий.
- Не розумію тебе, Санчо,- тут же перебив його Дон Кіхот.- Що воно таке - невимагливий
- Ну, невимагливий, знацця, такий, ну, такий...- одказав Санчо.
- Тепер іще менше тебе розумію,- мовив Дон Кіхот.
- Ну, як не розумієте,- сказав Санчо,- то й я вже не знаю ані руш; Бог з вами, пане, та Бог же й зо мною.
- Ага, я вже, здається, догадався,- обізвався Дон Кіхот.- Ти хотів сказати або невимогливий, або невибагливий, що тобі скажуть зробити, те й зробиш, як звелять говорити, так і говоритимеш.
- От же хоть і закладусь, пане,- сказав Санчо,- що ви з самого першу добре втямили і зрозуміли, що я мав на думці, а нарочито хотіли збити мене з плигу, аби я вам іще три мішки гречаної вовни наговорив.
- Може, й так,- погодився Дон Кіхот.- Ну, так що ж там каже твоя Тереза
- Тереза каже,- відповів Санчо,- що кохаймося, кае, як брати, а рахуймося, як жиди; козирна шоха простого туза б'є, на те козир; ліпше одно «на», ніж десять «дам»... Воно, звісно, дурна баба дурне радить, та хто не слуха, тому вадить.
- І я так гадаю,- сказав Дон Кіхот.- Ну ж бо, провадь далі, друже Санчо нині в тебе що слово, то перлина.
- Річ тут, пане, ось яка,- вів далі Санчо.- Самі здорові знаєте, що сьогодні за столом, а завтра на столі; смерті не одперти; круть-верть, у черепочку смерть; кирпата свашка нікого не минашка; як проб'є час і година, то не одхреститься людина; смерть глуха, не пита, чи. ти грішний, чи без гріха... Так, бачите, люди славлять, та й панотці з казаль-ниць те саме правлять.
- То все правда,- зауважив Дон Кіхот,- от тільки не можу збагнути, куди се ти стрижеш.
- А стрижу я он куди,- одказав Санчо.- Скажіть ви прямо, ваша милость, яку мені плату положите, місячно, чи як там, поки у вас служитиму, [368] і щоб ту плату давали мені з вашого маєтку, бо за добру ласку служити я не годен - коли ще та ласка буде, та чи й овсі буде Тільки й нашого, що в кишені (дай Боже)! Я ж таки хочу знати, яка мені заслуженина буде, чи вже велика, чи мала; раз кап та вдруге кап - дивись, і повне відро; зеренце до зеренця, то й мірка набереться; ліпший малий зиск, ніж велика втрата; запас біди не чинить. Правда, якби так сталось (хоть я вже не вірю та й не сподіваюсь), що ваша милость таки подарує мені з ласки той острів, що обіцяли, то я вже не буду ані не-вдячником, ані великим загребою хай-но тільки обчислять, які з острова будуть прибутки, і я згоден, аби з моєї плати відлічили якусь там суму.
- Друже Санчо,- зауважив Дон Кіхот,- як є добра сума, а в тій сумі добра сума, то воно на одно виходить.
- Бачу вже, що я й тута обмилився,- сказав Санчо.- Не на те «у» притиснув суму тра було сказати, а не суму. Та менше з тим; адже ви мене, пане, й так зрозуміли.
- А зрозумів,- одповів Дон Кіхот.- Зглибив я твої думки аж до самого дна, добре знаю, куди ти ціляєш незчисленними своїми приказками-стрілами. Вважай, Санчо з дорогою душею поклав би я тобі тверду платню, якби знайшов був хоч в одному романі про мандрованих рицарів якийсь приклад, або хоч натяк прихований, що зброєноші по-бирали стільки а стільки місячно чи там річно; однак же перечитав я всі (або майже всі) їхні історії і не пригадую, щоб котрийсь рицар ман-дрований назначав певну винагороду джурі своєму, натомість добре знаю, що всі вони служили за панську ласку бувало, що панові неждано-негадано всміхалася фортуна, і тоді слуга діставав од нього в дар острів або ще якусь рівноцінну річ, або принаймні благородний титул. Отож, Санчо, якщо ви згодні служити мені знов, маючи таку надію і сподіванку, то будь ласка; та не думайте, щоб я став нехтувати й ламати споконвічні звичаї мандрованого рицарства се річ неможебна. Ідіть же, Санчо мій пишний, додому і ознайміть вашій Терезі сю мою резолюцію; як вона на те пристане, і ви погодитесь служити мені за добру ласку, bene quidem, як же ні, то розійдемося без сварки. Аби пшоно, а голуби налетять, аби мед, а мухи налізуть. Іще й на те вважайте, сину мій, що ліпша добра надія, ніж лихе володіння, і ліпший добрий позивач, як лихий одбйрач. Говорю ж я таким складом лиш на те, аби ви, Санчо, зрозуміли, що і я незгірше приказки низати вмію. А насамкінець от що я хочу вам сказати, і таки скажу коли не хочете служити мені за ласку, ділячи зо мною і долю й недолю, то зоставайтеся собі з Богом, хай він вас хоть і святим учинить, а я собі напитаю

читати