Переклад з польської Людмили Коваленко

***

 

цінності піддаються розширенню

під впливом потоків емоцій

відпливів місяців

перевизначеннями

зміною призм

між точками зору

і перспективою браку горизонту

замерзає відношення

тільки Нарцис знаходить вирішення

ідеальне, наскільки дозволяє його его

обличчя озера

вже покрилося зморшками

 

 

 

Дід

 

за кухонним столом обличчям до сонця

дід на стільці

ріже яблуко на шматки

вмочає хліб у цукор

і вода така чиста

зміцнює тіло перед тим, як він вийде випасати свою паству

вівці блукають, ніби вовняні хмари

у пишному лузі

доки вечір не візьме від них найкраще з росою

 

у кухні біля вікна стілець

відколи вийшов до своєї пастви

світ змінив обличчя на непередбачуване

дана реальність дитинства скупаного

в смаку черешні й меду

монета золота – форма покірної праці

лежить на кухонному столі

незмінно

 

очі дитячі бачать

 

 

 

 

Покоління

 

ми – покоління без травми

але у трансі

покоління без війни

і все ж неспокійне

 

тягнемо слова ощадно

в«бога-

тих» віримо

 

у перегонах, щобмати

душевнийспокій

 

природностівисокаціна

цінностіспускаються

й летять донизу

 

покоління без травмивійни

тінькомунізму

цензури

з нігілізмом

революція то еволюція

що впала до рук рецесії

покірнасвідомість

на картках

написана

списана

 

 

Космічний лад

 

Ем

і це

гармонія квадрату

 

з теорії невідносності ми виносимо

висновки як лоти

в лотереї важлива надія

нерозірваний квиток

лишає відкритими двері

між життям у тіні

і життям зі світлом

тільки вві сні ми можемо бути вільними

 

вільно нам снити

про яву і долю

 

 

 

Наш

 

обрис дому пам’ятаєш завжди

навіть від’їжджаючи

 

відчуттів

звичок

людей

 

пам’ять намалювала медом усмішку

і вкрила панцирем

 

нічийний пес щойде

як ми

второваними шляхами

до порогів хаток, де на запічкусушаться трави

обрис дому щотипам’ятаєш завжди

 

дім, жодному з нас не відомий

 

 

Танець

 

ковзнути під шкіру смаглявої танцівниці

відчути фрустрацію буття гарною й жаданою

і

біль вихлюпує з палаючих ніг

стрілка вгору, де розбите коліно

серце

сухі вуста, набираємо в них води

хрест - не твій – мій власний

стегна ледь вертикальні

правило номер один:

війна у світі миру:

голова піднята

руки підняті

 

відсутність гравітації –

лише притягання

 

 

Донор

 

у чорному гаманці

зі шкіряною оправою

однекрилодозволяєбезкоштовнийпроїзд

планетоюлондон,

іншекрилодаруєжиття

"I request that after my death

any part of my body want still be alive

than use for the treatment of others

and for transplantation”

білесерцеучорномутілі

чорні крила душі, що втікає

 

випливати

від

пливти

збурхливогоморявієвітер

розкуйовдивволосся

розірвав на шматки цей день

 

хоч я сирена, набираю води у вуста

природно,

плину з течієюміфів

реальність розмила горизонт

співом розбуджу своє друге я у відсутності

земного тяжіння

 

не пиши мені більше

не пиши мені у віршах

напиши щось

веселе

грубе

земне

напиши пісеньку, заспівай,

затанцюй танго, танцюй без одягу й вий

і жартуй

вигинай своє тіло у ритм – рим – легше запам’ятати

простоту

і профіль

не пиши менібільше

я не хочу знати розчулень…

 

я брехунка

 

 

 

* * *

івсецепочалосявідхолоду
деньбуввологимвідзимногодощу
я робиладодатокдопаспорту іне дивилась

клерку у вічі
боусльозах

«Виможете претендуватиназелену»
«алеяв іншійсправі»

але цетерміново, показує дисплей

останній день подачізаяв

сьогодні

заяви заплакали

друкованими бланками

 

і ніхто не знайде нас живих

 

відправлені у невідоме

комп’ютер указав шлях

 

 

Кіт за котом

 

уроджений авантюрист

ведеш

і стрічки за вуса тягаєш

бо таке піклування про кота

у светр і плед закутаний

забудь про іншу правду

борги минають

години настають

 

я народився авантюристом

 

народився мандрівником

ми пили місячний холод

запах лісу і знов

вночі, щоб день

давав новий виднокіл

 

 

 

 

 

 

Кіт 2

 

я тимчасовий емігрант

сходжених стежок

не маю

своїх

залишаю сліди в життєписі історії

хоч це може легко штовхнути мене до прірви

невігластва

 

прасую сорочки і радо їх позначаю

 

 

 

 

п’ятилистою конюшиною

нічиєю

чекаю – це єдиний автентичний слід

щоб життя не минало

багато хто чекає

багато хто знає

багато хто відчуває

багато хто мовчить донині

розвернути картини й полотна загрунтувати

знову

 

я, кіт, підходжу на м’яких лапах

до людей

мружуочі й муркочу

 

людина не хоче бути самотньою

 

кіт теж

 

 

 

 

***

«Трюїзм, слоган, оригінал,в цілому хороші ширми»

 

***

 

«Людиначастоєнепевною, томуколихаєтьсянагойдалціпосмішки»

 

***

 

«Має таке обличчя, ніби його ніде не використовували»

 

***

 

«Краса – це внесок до порядку світу скарбів»

 

***

 

«Найперше, де шукаємо, - це освоєні обмеження».

 

читати