Завантажити

примовляла:
“Сюди, сюди, паруб'ята,
В мене хусточка квітчата
І спідниця із китайки,
Хвартушина з каламайки!
По базару я ходила,
Черевички там купила...
Хлопці, хлопці, всі до мене,
Чорні бровенята в мене...”
Ой дуб-дуба-дуба-дуба! і т. д.
Проходять.
С т е х а (одна). Співайте, танцюйте, щоб живіт обдурить, бо дома злидні чекають!.. Повечеряєте хліба з водою та води з хлібом, подякуєте господеві “за його щедру милость до нас!”, і вийдете на вулицю, і знов заспіваєте, і загукаєте, і злидні забудуться. Живучий люд, живуча молода сила: хліб та вода — от і вся їда! Завтра знов за тяжку працю: на гаряче сонце, на спеку, спину гнути, ніженьки томити, рученьки мозолити, кривавим потом умиватися!.. Веселе життя!.. (Задумалася). Багато людей родяться і помирають у нужді та в злиднях, а й не нарікають на свою долю, тілько я, грішниця, не стерпіла забарної голодної смерті, тілько я злякалась убожества і задумала підвести на гріх рідну свою дитину!.. Дочка збожеволіла, а я, мов неприкаяна, тиняюсь, мов звір, визираю Андрія, щоб помститись на йому за мою Олену!.. Проклятий Андрію, пекельна душа!.. Через тебе і я загибати мушу!.. О боженьку мій милий, покарай же мене, покарай!.. (Падає перед хрестом).
Чути за лаштунками пісню.
(Пізнала голос Андрія і мов збожеволіла). Що я чую? Його голос! Співає, радіє, що смерть з собою несе!.. О боже, дай мені сили розшматувати ту гадину!..
 
ЯВА 7
 
А н д р і й співа за лаштунками і вже укінці виходить на кін.
Щука-риба в морі
Гуляє доволі,
А удовин син хороший,
Та нема ж йому волі.
 
Тілько ж йому волі,
Що в чистому полі
Осідлає кониченька
Та гуляє доволі.
 
Гуляє-гуляє,
Ніхто не спиняє,
Та тілько ж йому сивий соколонько
Над головонькой літає.
 
“Сивий соколоньку,
Ти високо літаєш,
Чи далеко мого сина
В ватазі видаєш?”
 
“Твій син на могилі
Коня попасає,
Та тілько ж йому сивий соколонько
У головоньці ськає!”
Виходить А н д р і й, одягнений по-дорожньому, з клунком за плечима і з палицею.
А н д р і й (зняв шапку). Слава тобі, милосердному, що довів мене благополучно до рідного села! (Приглядається). Щось стоїть!.. Невже О л е н а? Я писав їй, щоб у суботу мене сподівалась! Олено, ти?
С т е х а (підходить до нього). Ні, це я, мій любий зяте!
А н д р і й (зрадів). Здрастуйте, паніматусю! А чому ж О л е н а не вийшла? Може, хвора, заслабла? (Хоче поцілувати її руку).
С т е х а (відпихає його). Геть, іроде!
А н д р і й. Паніматко, що це з вами? Кажіть, кажіть: у вас щось страшне на думці?..
С т е х а (стовбеніє). Ні, це не А н д р і й, це мана!..
А н д р і й. Бог з вами, паніматусю! Придивіться до мене, хіба ж я так дуже змарнів, що не пізнаєте?.. Та і як не змарніти? Тяжка робота, аж заслаб був; і таки за Оленкою дуже скучив: здається, що, якби мав силу, вітром би летів! Я й не знаю, що зо мною буде, як побачу свою вірную, свою любую дружину! Ходім, мамо, швидше додому, серце поривається і як не вискочить з грудей!.. Що, дуже зраділа Оленка, як прочитала лист від мене? То я, мамо, сам писав, мене, спасибі, мій хазяїн навчив добре грамоти: я й перш трохи знав, а тепер можу написати у книгу усе, що є в хазяйстві, і на щотах добре знаю лік. Та що це з вами, паніматко?.
С т е х а (мов збожеволіла). Одурено нас, обморочено!.. Пропащі, пропащі... (Біжить від нього).
А н д р і й (дивується). Що таке?! Кого обморочено? Хто пропащий? Побігла... Куди ж це вона? Треба додому швидше, чи не трапилось чого з Оленою! (Швидко пішов у село).
 
ОДМІНА ДРУГА
 
Хата Бичка. Велика кімната, як у панських будинках, дерев'яні дзиґлики, стіл, покритий килимовою скатеркою, у кутку божниця і дві лампадки горять.
 
ЯВА І
 
Б и ч о к (ходить по хаті). Думаю-думаю і ні на чіп яе зупинюсь! Ніколи мені ще не доводилось бути у такій пригоді, як тепер: не сьогодні-завтра повинен Андрій прийти, треба б її як-небудь з хати спровадити, а самому б на який час куди-небудь поїхати абощо, поки все те уляжеться та втихомириться. І як ти її спровадиш, коли зовсім стерялась?.. Цілісінький день і ніч все щось балака та регоче... То почне голосити, так голосить, аж луна по хаті йде. А учора мало мене не задавила, як ухопила за горло, то ледве-ледве руки їй розняв!.. Написав сьогодні до станового, просю у нього со-віту й поради. Чорт мені дав пустити її до себе, хай би собі сиділа у материній хаті, певніш би було діло!.. Увесь вік розумно робив діла, так кінці ховав, що й наймудріший не розплутав би, а під старість такого натворив, що вже й не знаю, як і викрутитись!.. А якщо становий завтра не приїде, поїду сам до нього, і там вже якось він мене порадить!.. (Помовчав). Отак третю ніч

читати