Завантажити

Скатертина розіслана, м’ята,

І потерта як моє життя,

Я налила собі небагато,

Бо хмільна від свого каяття.

Озираюсь крізь вікна на небо,

Хочу зорі розгледіть дарма,

Їх у місті не видно й не треба,

Бо для них цей неспокій тюрма.

Знов дивлюсь на спустошений келих,

Мені б стиснути скло, щоб у кров...

Раптом бачу, забився метелик,

У котрого до світла любов.

Наливаю собі, щоб забути,

Про ті крила, що я обпекла,

Дуже прикро та не повернути

Мрій дитинства й наївність тепла.

Знов не сплю, хоча пізня година,

Озираюсь на вікна людей,

І цікаво, чи спить та людина,

Котра музою є цих речей.

читати