Завантажити

ЧАСТЬ ПЕРВАЯ
 
РОЗДІЛ 1
Вивод о гетьману Хмельницьком, хто он був і откуда; о дІтєх его і слугах значнійших; і о історику німецьком Пуфендорфію.
Не могл-єм того дойти і вибадатися з історій книжних, якого власне року заложен і докончен в Польщі славний і кріпкий замок Бродський; того тілько з повісті певной шляхти польськой дойшолєм, іж Зіновий Богдан Хмельницький, яко вольний і значний шляхти руськой син, зоставал в Польщі в чину конюшеськом у вельможного пана Потоцького, фундатора замку Бродського, в тоє время, коггда зовсім докончился тот замок. І єгда тот Потоцький, з многими і високими себі ровними шляхти польськой персонами, прибил до Бродовi для оглядання тоєй своєй замку Бродського фундацієй, тогда з тоєю ж своєю асистенцією ходячи по валах бродських тішился вельце, же за старанєм і коштом єго так знаменитая і кріпкая фортеця Бродськая зостала сооруженна. Где слишал і от асистентов своїх многіє себі похвали, і тоєй фортеці залецення, яко і недобитою єї нарицали. При нем теж пану Потоцьком і конюший єго Богдан Хмельницький по тих же валах близько ходячи, а для бувшей в нем натуральной вдячності, розтропності і науки великую іміючи милость от пана своєго, гди вопрошен був таковим словом: пане Хмельницький, як ся тебі мнить о той фортеці; бо я уважаю, і всі тоє признають мні, іж єсть недобута. Хмельницький на тот час запомнівши злой, а іле в подпилом, пана своєго фантазієй, учинил неосторожне такий на слово панськоє отвіт: “Ясневельможний мосці добродію, що рука людськая зділаєт, то тая ж і зопсовати может”. Що любо єсть правда, однак тим отвітом Хмельницького тот пан Потоцький, фундатор бродський, барзо уражен, но Хмельницький не постерегл того. Леч от других братті своєй, а особливе от ближайших боку панського слуг, з которими міл доброе захованнє і приязнь, гди зостал перестережен, іж міл того дня от меча панського стратити свою голову. Теди тоєй смертной не дожидаючися чаші, гди начали до столу панського в новосозданних замкових будинках готовити, он, Хмельницький, вийшов з замку на квартиру свою в місто Броди; где луччії коні свої побравши і що було на тот час при нем субстанції на в'юки зложивши, рушил з челяддю своєю спішно і безвісно з кватири в путь наміренний, і чим прийшло до полобіду панського в замку бродськом, Хмельницький тим часом миль три і чотири могл улузати. А о полобіді, гди пан Потоцький загрів уже добре лоб свой сикером, велить покоєвому своєму винести себі з комнати палаш, а другому слузі приказал звати Хмельницького конюшого своєго. Тот слуга по всем замку не знайшовши Хмельницького, удался на квартиру его, а там одержал от людей домашніх таковую відомость, іж Хмельницький посідлавши і пов'ючивши свої коні, рушил спішно із квартири, не сказавши нікому куди. Слуга тот, гди о от'їзді з Бродов Хмельницького принесл пану Потоцькому реляцію, тогда всяк домислился, іж Хмельницький, оставивши вічне службу свою, уйшол вовсе от гніва панського. Пан Потоцький, получивши тую о уєханню Хмельницького відомость, тим барзій роз'ярился і зараз наилучшими коньми своїми приказал слугам своїм гнати за Хмельницьким, а завернути его до себе. Якая за Хмельницьким погоня любо і була, єднак всує; поневаж недогнаний Хмельницький і без жодного препятія щасливе от Бродов прибув на Україну. Где ніколикоє время проживши, і з добрими молодцями козацькими обознавшись, от'єхал з ними на низ до Січі Запорозькой. А там чрез ніколико літ зостаючи, набивал нужних себі вещей, чрез праці і труди воєннії, ходячи з козаками запорозькими полем і морем, за промислом воєнним под жилища бісурманськіє і в оказіях воєнних не закриваючи своєго пред неприятелем ока, за що в войська запорозького в особливой був честі і повазі. А наконець, зтескнивши в Січі Запорозькой, от'їхал в городи українськіє малоросійськіє і, в Чигиринськом повіті ожившись, женился, понявши себі панну Анну Сомковну, з нею же сплодил двох синов: Тимошаii і Юріяiii і третую цорку Єлену. Але іж був літерат, і в чину Козаков реєстрових знаменнитий, а в оказіях воєнних против бісурман (особливе на морю Чорном, в десятку тисяч войська козацького, року 1621, за кролевства в Польщі Жигмунта Третього і сина его принц-Владислава, во время войни польськой под Хотинню, з Османом, царом турецьким, бувшой, і інших времен і случаїв) іж завше оказивался королеві польському і Річи Посполитой не без значних, і награжденія достойних прислуг і заслуг, того ради от короля Жигмунта і сина его принц-Владислава і Річи Посполитой певную часть грунтов і земель, в повіті чигиринськом, в Суботові іміл собі наданную, і вічним мандату королевського привілеєм ствердженную, і на тих то добрах своїх живучи, осадил слободу Суботовськую, і значне був начал розживатися, яко і Твардовський в первой часті книги своєя наменяет. Чому враг ненавидяй добра людського, чрез інструмент свой Чаплинського позавидівши, вигнал був на время з дому і осідлості его, Хмельницького, до Запорожжя; чрез якоє вигнаннє, не тілько значноє і незказанноє крві православной і римськой зділал

читати