Завантажити

пролитіє, але і великое короні Польськой і Україні Малоросійськой нанесл спустошеннє і розореніє: що з історії предлежащей досконале узриши, любопитствующий чительнику. А я знову до річи моєї о Хмельницьком возвратившись, тоє тут докладаю, іж обидва сини Хмельницького, Тимош і Юрій, були паливоди своєвольнії, но Юрій не так, занеже он з натури був євнух; а старший Тимош, еще совершенно незконченной бувшой войні тогда Хмельницького з поляки (яко о том напреді узриши), женился на Домні, дочері тогдашнього господаря волоського, і толь був своєвольний, же по смерті отчеськой (если то єсть правда), Чаплинськую, мачеху свою, на воротах обвісил. Бо Хмельницький, пришедши з войськом козацьким от Запорожжя до Чигирина, зловил Чаплинського, главного ворога своєго, і оттявши ему голову, Чаплинськую понял в жену себі. Потом і Тимош Хмельниченко, недолго з Домною поживши, забит в Сочаві; а Домна на свої отчистії добра з України, в огні военном тогда палавшой, для тишини і покою в землю Волоськую от'їхавши, в них, яко достатная і багатая пані вдовствующая, господствовала аж до смерті своєї, якая нечаянно постигнула її от рук нестатків і гультяїв козацьких, которії, поворочаючи подобно з ніякихсь затягов воєнних, набрили в Волощині Домну в ніякоїсь її маєтності, і там на дом її розбойничесько нападши і всі скарби і багатства, якії були наверху, розграбивши, прочіїх скарбов схованих допитовалися Домни мученієм і тиранством. Леч она, будучи мужественною невістою, одповідала козакам так: “Лучча хощу да владієт земля бездушная, нежелі ви одушевленнії вразі мої скарбами моїми”. При яких слов сконченню абіє окончила і живот свой Домна Тимошиха. Юрій Хмельницький по смерті отчеськой, і по гетьманстві Виговськога був мало щось гетьманом в Чигирині, под державою великого государя російського, которому вскорі змінивши, і в отчаяніє фортуни своєя пришедши, удался до Порти турецькой, і стал був там чернецем. Но вскорі, по желанію оттоманськом, чернечество своє отринувши, а гетьманом знову от Порти на Україні присланним будучи, таковим от Порти ударован був і писался титулом: Юрій Хмельницький Венжик, ксіонже сарматійський, і гетьман всего войська запорозького; що дається вократці видіти в конституціях короля Яна Собеського, на листі 35-м, року 1677-го в Кракові друкованих.
Єлену зась Хмельницьківну понял був за жону значний і шляхетний чоловік, первіє Данило Виговський, брат родний Виговському, що по Хмельницьком був мало гетьманом. Потом Павел, чили Пантелеймон Тетеряiv, которий тож малое время і гетьманом козацьким був в Чигирині, пред Ханенком, гетьманом уманським.
Ми же зде о том тут замолчавши, приступаєм до сказанія о войні Хмельницького з Поляки бувшой. В которое время военное, були при нем, Хмельницьком, два чоловіки знаменитих, рожаю шляхетного козацького: еден — Петро Дорошенко конюшим, а другий — Іван Брюховецький слугою старшим, которії обидва, іж були люде довціпнії і в річах світових біглії, прето времен своїх і гонорами гетьманськими от бога і войська запорозького: Дорошенко в Чигирині, а Брюховецький в Гадячом були почтені. О чом всем по літах їх напреді, по войні Хмельницького, в сем літописцю лучче виражається...
 
РОЗДІЛ 2
О обидах, утісненіях, і розореннях, малоросіянам от поляков творимих; за якого короля і як давно онії начашася; чрез колико і до якого короля продолжишася. О Русі, послі розоренія Батиєва розплодившойся, і о козаках, з неї уродившихся і нижче порогов Дніпрових жительствовати наченших, і о гетьманах їх. О привілеях давніх королевських приватних і публічних, у малоросіянов бувших, і одобраню чрез . Хмельницького у Барабаша привілеїв королевських, малоросіянам же полезних; также о Хмельницьком, з яких причин уєхал до Січі Запорозькой, і по фортельнои листовной до поляков кореспонденції, абіє поднесл і воєнное на них же поляков оружіє, літопис козацький.
 
Року от созданія всея тварі 7156, от воплощенія же сина слова божія содітеля і зиждителя миру Христа господа 1648, в он же господствоваху і повеліваху; в Москві великий государ цар і великий князь Алексій Михайлович, всея Росії самодержець; а в Польщі великий государ і великий князь Владислав Жигмунтович Четвертий, король польський і шведський, его же і Шестим Владиславом Пуфендорфій нарицаєт; літо було висектовоє; літера же пасхальная була К красноє. Бисть веліє малоросіянам шляхетним і посполитим, по обоїх сторонах ріки Дніпра жительствующим, і козакам войська запорозького от панов польських, і їх дозорцов, мимо волю королевськую і Річи Посполитой, утісненіє, озлобленіє, всеконечноє знищеннє і розореніє. Которое то утісненіє любо началося творити Русі от поляков, от 1333, подлуг Гвагніна і Пуфендорфія; альбо по іном історику Кромеру 1336 року, когда Казімір Великий, іже єсть того імені Третій, по смерті Владислава Локетка, отця своєго, наставши зараз королем польським і перво року 1340, потом всеконечно року 1348 взял войною руськіе землі і провінції і з'єдночил їх з короною польською, альбо

читати